«Хлопцям в ЗСУ важливо знати, що про них пам’ятають і хвилюються за них»: розмова з волонтеркою Тетяною Старицькою

Війна змінила нашу реальність, і, щоб жити й творити далі, повинні були змінюватися і ми самі.
Зараз ми говоримо про волонтерів. 

Сьогодні в гостях у MYNIZHYN  волонтерка із села Ніжинське – Тетяна Старицька.

На фото волонтер – Тетаня Старицька

– Розкажіть, скільки ви вже займаєтесьь волонтерсовом? Що саме робите, чим допомагаєте?

– З самого початку війни я намагалась допомагати іншим волонтерам та благодійним фондам.

Сама нетак активно займалась. В основному купувала продукти на випічку, скидала кошти на різні благодійні лотереї, приносила те, що шукали інші волонтери військовим. Якось так.

Потім почала переписуватись зі знайомими військовими і запитувала чим я можу бути корисною і чим можу допомогти. Хлопці просили турнікети, ліки і я задумалась про те, де ж я маю це все взяти.

Саме в цей момент я зрозуміла, що можу спробувати  відкрити свій перший збір. І я на свій страх і ризик виставила збір коштів на турнікети, потім на ліки. Ну і так все далі і далі: то на  запчастини на авто, то на інструменти.

Часто ми об’єднуємось з іншими волонтерами з Ніжина і проводимо благодійні лотереї.

В основному я займаюсь проведенням лотерей, де є призи і певна сума збору. Більш активно сама волонтерством стала займатись десь приблизно років два тому.  

– Які особисті зміни ви відчули, працюючи волонтером?

– Якщо бути чесною то це займає багато часу і сил. Морально важко коли лотерея стоїть і ти переживаєш чи зможеш її закрити.

Але сама розумієш що треба, бо хлопці чекають. Багато можу не встигати, бо маю двох діток, менший пішов в 1 клас. Знаєте що в цьому найважливіше? Коли ти встиг і зміг щось придбати хлопцям. І зробив хоч який вклад в перемогу. З плюсів волонтерства – це знайомство з багатьма людьми, волонтерами, військовими та їх дружинами. Вдячна долі що познайомила мене з Оленою Кондратьєвою, Катею Мохно, Мариною Баландіною, Світланою Насібовою, Інною Кулинко, Олексієм Герасименко, Аліною Кузьменко, яка постійно допомагає і надає лоти на благодійні лотереї. Я хочу щиро подякувати всім хто підтримує волонтерів та особисто мене. Це наші вчителі, вони постійно приймають участь в благодійних лотереях а також жителям нашого села величезне дякую та низькій уклін кожному за небайдужість .

– Що спонукає вас займатися волонтерством? І що найважче, на вашу думку, у волонтерській діяльності, а що – найлегше?

– Найважче у волонтерській діяльності це почати її. Здобути довіру людей, бо ти збираєш донати з людей, це не власні кошти. Ну як на мене легкого тут мало, але найлегше це з чистою совістю передати чи відправити ту річ на яку збирались кошти і отримати фото, що все добре, все отримали.  Реклама:

– Чи є у вас такі історії, які найбільше запа’яталися або надихнули вас, тобто що Вас найбільше вразило за час волонтерства? Можете поділитися з нашими читачами?

– Було багато приємних моментів.

Найважливіше те, коли хлопці пишуть, дякують за підтримку, за допомогу і ти розумієш що зробила хоч щось корисне. Кажуть що вдячні за те, що я що я  цікавлюсь, просто пишу як їх здоров’я, як сім’я. Адже спілкування дуже важливе. Тобто хлопцям в ЗСУ важливо знати, що про них пам’ятають, хвилюються і не забувають.

Я не знаю чому, але мене дуже розчулила ось така ситуація: я запитала у хлопців яким допомагала ,чи нема у вас якогось тубуса чи гільзи щоб розмалювати і виставити на лотерею, щоб більше коштів їм зібрати. Сказали, що надішлють. Я відкриваю посилку а там цукерки моїм дітям!…Чесно я розгубилась, відчуття було, знаєте таке…переживаю чи є їм там що їсти, пити а тут цукерки. Я одразу відписала їм, кажу ну навіщо, мені незручно брати щось від військових, бо це ми маємо їм давати а не вони нам.

Також, коли на день народження на 40-річчя мені подарували прапор з моїм фото. Я була в шоці, бо зовсім не очікувала. Я не очікую вдячності за будь яку допомогу чи якихось подарунків, я роблю те від чого на душі стає легше…

На фото волонтери Тетяна Старицька та Олена Кондратьева з прапором, який подарували військові

Ще найбільше вразило те що багато людей мене підтримало, бо було дуже страшно почати: як відреагують, що подумають і так далі. Люди буває  пишуть також в месенджер  і пропонують свою допомогу. Це дуже тішить, що людям не байдуже.

Також додам, що для мене принципово, що я допомагаю я військовим яких знаю особисто або їх дружин, бо пишуть нажаль в приват і шахраї.

– Як стати волонтером? Щоб ви сказали, порадили?  

– Щоб стати волонтером,головне мати бажання допомагати. Кожна людина може ним стати. Якщо ви не знаєте як, зробіть так: у кожного є друзі, родичі військові. Напишіть їм, спитайте може їм щось потрібно, чи можливо навіть просте спілкування у важку для ним хвилину зможе допомогти. Головне не боятись почати. Все обов’язково вийде.

Фото з архіву Тетяни

Раніше ми писали: «В декретній відпустці намагаюсь «воювати» разом з чоловіком та його побратимами»: розмова з дружиною військового з Ніжина