«Ми просто хлопці з Ніжина»: Максим Татаренко став Кращим тренером року К-1 України
20 грудня у Києві, в стінах Маріупольського державного університету, Федерація К-1 України підбила підсумки змагального 2025 року. За результатами сезону, який охопив обласні старти, чемпіонати й Кубок України, а також відбір до національної збірної, відзнаку «Кращий тренер року» отримав ніжинець Максим Татаренко. Разом із нагородою тренеру вручили індивідуальний годинник федерації.
Що розповів тренер журналістам MYNIZHYN — читайте у матеріалі.
Паралельно з нагородженням – медалі для Ніжина
Для самого наставника це стало приємною несподіванкою. Каже, що живе спортом і працює заради результатів своїх вихованців – аби прославляти місто, область і Україну.
«У спорті буває різне, але тут мене запросили відкрито – і це справді цінно», – зізнається Максим Татаренко.
Символічно, що день нагородження збігся зі змаганнями: частину боїв довелося секундувати дистанційно, частину – безпосередньо в залі.
Того ж дня, 20 грудня, відбувся чемпіонат Київської області з муай-тай IFMA. Ніжин та область представляла команда «Fight Club 2021» – вихованці Максима Татаренка. Результат – переконливий:
- Кузьменко Артем, Володимир Приходько, Гордєй Забіла, Макар Пилипець, Тимур Нечипоренко – перші місця;
- Дамір Мустафаєв – друге місце;
- Мирослав Парасюк – п’яте місце.
Рік, який запам’ятався вершинами: розмова з Максимом Татаренком
— 2025 рік був насичений змаганнями — область, Чемпіонат України, Кубок України, відбір до національної збірної. Який момент цього року запам’ятався Вам найбільше?
— 2025 рік був надзвичайно насичений. Серед найяскравіших моментів – титул чемпіона України з кікбоксингу WAKO, який здобув мій вихованець Григорій Дворський. Ми довго до цього йшли, ніколи не вигравали цей турнір, і от нарешті мій вихованець, гадаю перший в місті здобув перемогу на цьому турнірі. А найвагоміший момент — це Чемпіонат світу у Вельсі, де хлопці продемонстрували серйозний результат.
— Які головні принципи Ви закладаєте у свою тренерську роботу, що, на Вашу думку, й привели до таких результатів?
— Той, хто мене знає, знає нашу секцію — знає принципи. Це родина. Ми — спортивна родина. Я знаю про дітей абсолютно все: від навчання у школі й до того, що з ними відбувається на вулиці. Чемпіоном можеш ти не бути, але людиною бути зобов’язаний. У залі ти повинен поводитися на рівні з усіма, так само на вулиці, у соціумі в цілому. Свою силу треба показувати на змаганнях, з рівними собі. Я вважаю, що сила в простоті. Для мене більш важливі людські якості. Я намагаюся зробити так, щоб спорт залишив позитивний відбиток у житті моїх хлопців. Щоб хлопці навчалися дружити, цінувати один одного. Без розмежувань на бідних, багатих, сильний слабких і так далі. Усі однакові. У цьому колективі ми вчимося цінувати те, що вже маємо.
— Розкажіть про своїх вихованців: які риси Ви вважаєте найважливішими для майбутнього чемпіона — талант, дисципліну чи характер? І хто став відкриттям року для Вас особисто?
— Відкриття року для мене — Павло Солонець. Я не буду лукавити. Людина прийшла з футболу. Буквально за півтора року стала чемпіоном України з кікбоксингу, з таїландського боксу, виграла всеукраїнський турнір найсильніших школярів України. Вершина його здобутків на цей момент — “золото” Чемпіонату світу у Вельсі. З приводу рис я теж вже говорив — робота, повага до себе, колективу. Багато боїв ми вже провели, і мої хлопці били таких талановитих бійців… Впевнений, що до бою моїм хлопцям шансу на перемогу не давали, але вони зрештою вигравали ці бої. Ми віддаємося кожен день. Робота і характер, як власний, так і тренера.
— Відбір до національної збірної — це завжди велика відповідальність.
— Відбір — це вершина. Для кожного спортсмена, тренера це просто вершина. Кожен хлопчик дивиться по телевізору спорт і мріє бути там, на тому ж місці. Це великий здобуток — бути в умовно 15-річному віці на ринзі Чемпіонату світу. Люди дивляться, але певно до кінця не розуміють цього. Це титанічна праця — потрапити, відібратися, показати себе за кордоном, а ще й виграти… Ніхто не бачить праці, шлях, всі бачать перемоги і результат. Я задоволений, що в мене вже три вихованці викликалися в збірну Україну і були на змаганнях такого рівня. І я, як тренер, викликався, це для мене було в новинку.
Йдемо по Вельсу, по набережній, Атлантичний океан. “Хлопці ви розумієте, де ми зараз і звідки ми починали?”, — звернувся до хлопців. Хто міг подумати, що прості хлопці, такі як ми, опинимося тут, у Вельсі, на Чемпіонаті світу? Ну це фантастика.
— Що для Вас цінніше: медалі, кубки, спортивні досягнення чи моменти, коли бачите, як спортсмен зростає не лише в спорті, а й як особистість?
— Найцінніше — це справжні емоції. Ні з чим не сплутаєш — ні з грошима, ні з кубками. Коли бачиш, як здіймають руку твоїх вихованців, бачиш їх радість, посмішки на обличчях… Тільки це. Ніякі гроші, трофеї, кубки та медалі цього не варті.
— З якими головними труднощами стикається сучасний тренер в Україні та що допомагає не зупинятися й рухатися вперед?
— Труднощів багато, але в порівнянні з війною це все не можна назвати труднощами. Дуже велику вдячність хочу висловити людям, які захищають Україну, які залишили свої роботи, домівки, сім’ї та стоять на рубежах, тим, хто вже віддав своє життя… Завдяки їм ми можемо займатися, розвиватися, закладати фундамент на майбутнє. Деякі мої вихованці загинули. Ми не забуваємо і цінуємо пам’ять про них. Це найменше, що ми можемо зробити. Ці люди ціною власного життя зберегли наші. Війна. Це головна проблема. Решту ми подолаємо.
— Які цілі Ви ставите перед собою та своєю командою на 2026 рік? Чого чекати ніжинцям?
— Стати чемпіоном світу не так важко, як втримати цей титул. Взяли певний рівень, його треба тримати та додати ще. У наступному році я планую, щоб більше діток зайшло в спорт. Ми відібралися на Чемпіонат Європи до Німеччини. На цю мить я отримав підтвердження по трьох бійцях — Володимир Приходько, Павло Солонець і Григорій Дворський. Їх же викликали на перегляд на весні в навчально-тренувальний збір збірної України з К-1.
Викликів дуже багато. Ми з максимальним ентузіазмом будемо до цього підходити. У нас міцний колектив, нас підтримують і цінують. Ми не можемо зупинитися, бо позаду нас є люди, які б’ються за нас на реальному полі бою. Заради них ми маємо рухатися тільки вперед. Не боятися. Не мати сумнівів. Забирати своє і свого не віддавати.
Як повідомляв MYNIZHYN, що ніжинські кікбоксери здобули перемоги на всеукраїнському турнірі в Броварах.
Джерело: mynizhyn.com
2025-12-22 19:20:07
