“Цінно, коли твоя творчість допомогла у скрутну хвилину”: розмова з ніжинською студенткою – Дариною Халимон

Чим живе наша молодь.

Сьогодні студентська молодь вимушена жити під час війни: під звуки тривог та ворожих атак.
Як живуть наші молоді та незламні в умовах воєнного стану, про що мріють, де знаходять натхнення та як проявляють себе?

Сьогодні в гостях у MYNIZHYN магістранка Ніжинського університету ім. М. Гоголя, яка  разом з однодумцями організовує літературні вечори в університеті, де збирається молодь на так звані вечорниці, працює на радіо, має активну життєву позицію – Дарина Халимон.

– Вітаємо Дарино! Ти організовуєш в університеті літературники, творчі вечори. Звідки виникла ця ідея? Хочеться розбавити сумні реалії сьогоднішнього дня творчістю, чи хочеться згуртованості серед молоді, зустрічей, спілкування?

– Вітаю! Стосовно літературників, так організовую, але не сама. Взагалі це ініціатива Володимира Гливацького. Якось він сказав, що хоче організовувати літературники і йому потрібна підтримка. На той час ми ще обоє були студентами, зараз він вже викладач, а я ще магістрантка. Так з осені 2022 року студентське угрупування “Si, poesia” почало жити.

Стосовно моїх проєктів, виокремлю два масштабних, це Благодійний бал 2023 та Вистава “Вій”, де я була режисером-постановником. Я щиро вдячна профкому студентів, який підтримує нас у цих починаннях.

– Що тобі це дає, чим надихаєшся? Як відносишся до хейтерів? Адже відомо, коли людина публічна – вона отримує не тільки визнання а й критику від тих чи інших людей.

– А я бачу очі людей після заходу і мені цього достатньо. Коли вони усміхнені, заряджені і вдячні. Це чи не класно, коли твоя творчість допомогла у скрутну хвилину, або дала надію на щось краще? Особливо цінно, коли відчулись сенси, закладені мною. Вбачаю це своєю місією на поки.

Мене надихають живі люди, бо тих хто спить у нас предостатньо.

Смішно, та я не вважаю себе публічною…Так, виставляю відео, виступаю, ділюсь думками.

Нещодавно мені писала одна людина і сказала, що я перша публічна людина, яка відповіла їй. Тоді я дуже здивувалась, що про мене дійсно хтось так думає…

Дивно, у мене мало підписників, можливо, так сталось, бо Ніжин невелике місто і тут легко відзначитись як в хорошому, так і в поганому сенсі.

Чим більше я роблю те, що мене проявляє і те, що люблю, тим більше з’являється людей, яким це не подобається, але є й ті, яких це захоплює. Часом мені дуже сумно від того, що люди можуть дозволити писати собі злі слова стосовно іншої людини, за те, що вона просто є. А часом шкода, бо по-істині писати таку «жовч» можуть тільки глибоко нещасні, які б самі ніколи не створили б і краплі з мого океану.

Ті, які дійсно чогось досягли завжди підтримають і дадуть пораду тільки тоді, коли попросиш цього ти.

Влітку 2024 я випустила пісню і кліп, в фейсбуці було дуже багато критики. Я не кажу, що там було щось ідеально, це суто проби і помилки і те, що я могла на той час зробити. Якось зайшла у місцеву їдальню і працівниця сказала: “Бачила ваш кліп, ви молодець, а ті, хто критикують взагалі так не змогли б”.

 Ці слова дійсно закарбувались в моїй пам’яті і дуже зігріли душу.

– А хто загалом збирається на літературниках? Кого там можна зустріти? Чи розширюється завдяки цьому коло спілкування не тільки твоє а й інших людей?

– Поезія і в цілому творчість об’єднує покоління, людей різних спеціальностей, які прийшли щось сказати, або почути. Звісно, коло спілкування розширюється, збагачується особливо, коли приходять особистості, яким є що сказати. У нас не тільки поезія дикламується, тут і музика, і живопис, а останнього разу взагалі були танці. Розширюємось!

Я вбачаю в таких місцях щось дуже важливе. Воно наповнює, розкриває та окриляє. Це умовно острівок інтелігенції та просвітництва з ноткою веселощів та щирості навіть в гірких реаліях сьогоднішнього дня.Реклама:

– Яка тематика віршів? Чи декламуєте ви вірші про війну?

– Люди пишуть про те, що болить, і про те, що радує, те, що змушує задуматись і в цілому жити. Тому тематика це дуже специфічне поняття, як на мене. Яке життя і його сприйняття, така й поезія.

– А в тебе є улюблені автори? Якщо так – назви декілька і чому саме вони?

– Можливо, я здамся дивною, але ні. У мене є улюблені книги, але щоб автори.. Я пишу поезію, але читаю більше прозу. 

Виокремлю Вінграновського, Симоненка, також Ліна Костенко та Дар’я Лісіч, близькі мені їхні рядки, чіпляють.

А взагалі на наших літературниках стільки талантів наслухаєшся, що важко всіх перерахувати.

– Ти говорила що працюєш на радіо, ведеш свій блог в інстаграмі та власний ютуб канал.  Як ти все встигаєш охопити? І де береш заряд енергії, коли немає сил? Чи такого не буває у молодої дівчини?

– Скажімо так, все, що я роблю, здебільшого це те, що я люблю, або як мінімум те, що приносить мені гарний досвід. Ютуб у мене давно вже на паузі, як і деякі інші хобі. Про всі види діяльності я розповідати не буду, бо подумаєте, що я скажена. (Посміхається – авт.) Ще зі школи постійно чую фразу “Як ти все встигаєш?”.

Взагалі я розумію, що доба не резинова, але поки є можливість, намагаюсь втиснуте те, що можу. Бо не зрозуміло, що буде далі…

Часом чую “Ну ти ще молода, тому тобі ок”, але чесно кажучи, якщо ти молодий, це не означає, що ти не можеш бути без сил моральних та фізичних. Всяке буває, ніхто не сталевий, і ти ніколи не дізнаєшся, що ж дійсно відбувається у житті людини, скільки б років їй не було. Заряд енергії беру в природі, спорті та усамітненні, часом люди можуть надихнути, але основа – це Бог, без нього нема ні сили, ні сенсу. 

– Твоє правило по життю або ж девіз  – як побажання нашим читачам, які ще не знайшли себе?

– Твоя сила там, де твій страх. В будь-якому випадку лишайся Людиною.

Не бійся робити, бійся не робити. Головне діяти, наше сьогодні – це не одне суцільне рішення, це кроки кожного дня, які ти зробив до цього. Кожна помилка – це твоя спроба і можливість стати краще. Не квапся за результатом, не картай за помилки, просто роби, а час покаже, де твої люди та твоє місце. 

Якщо думаєш, що зараз ти нічого не досяг, просто озирнись назад і згадай, про що раніше мріяв. Можливо, те, що ти маєш зараз це уособлення давніх бажань?

– А ти себе знайшла чи ще в пошуку? Щоб ти сказала?

– Наразі свій шлях мені більш зрозумілий, але як на мене, людині притаманніше все життя шукати себе і відкривати нові горизонти пізнання.

Фото з архіву Дарини Халимон

Раніше ми писали: Про мистецтво, віру в себе і світло у темряві: розмова з дівчиною з Ніжина, яка малює картини