Вчителю треба бути супергероєм, який навчить, допоможе та заспокоїть: розмова з молодою вчителькою з Ніжина

1 день назад

120 4 хвилин читано

Літо – не лише тепла пора року, а й підсумки: останні дзвоники, випускні у школах та вишах.

Раніше ми писали: Коли у Ніжині останній дзвоник: скільки у Ніжині шкіл та випускників

Щодо випускних, в управлінні освіти Ніжинської міської ради зазначили, що у кожному закладі він буде проводитись окремо. Загальноміський захід не планується у зв’язку з безпековою ситуацією.

Та сьогодні в нашому матеріалі ми не будемо говорити про випускників, а візьмемо до уваги тих, хто сіє мудре та вічне не лише у старшокласників, а й у маленьких любителів знань.

Журналісти MYNIZHYN поспілкувалися з вчителькою з Ніжина.

Знайомтеся – Ольга Онищенко (Дешко), вчитель початкових класів у Ніжинській гімназії №15 «Основа».

На фото Ольга Дешко. Фото з архіву

Ми поговорили з нею про дітей – маленьких любителів знань, про роботу вчителя у реаліях сьогодення та інтерес до дитячого світу.

Про все це детальніше – у нашій розмові

– Скільки ви вже працюєте вчителем і чому ви вирішили стати викладачем?

– Вчителем працюю 6 років. Вже маю випускників і наразі веду другий свій набір, який перейшов у 3 клас.

Моє бажання викладати дітям почалося з дитинства, я завжди була серед дітей, вигадувала цікаві ігри, певні завдання, а згодом коли дорослішала, де є я – там завжди поряд маленькі дітки, з якими я легко знаходила спільну мову і завжди мала потяг до навчання менших. А найголовніше безмежна любов до дітей. Я своє серце віддаю дітям.

– Ваш перший робочий день? Яким він був: хвилювання, емоції, знайомство з учнями – розкажіть про свої враження?

– Офіційний перший робочий день- це 1 вересня, коли я своїх першокласників повела у Країну знань. Найбільше, що запам’яталось – остання святкова лінійка, останній безтурботний рік без карантинів, без ковіду, і головне – без війни.

Це були щасливі миті. Мене переповнювали емоції гордості та щастя, що в свій 21 рік тоді, я веду маленьких дітей, яких мені довірили батьки.

Діток я вже добре знала, адже коли проходила практику у гімназії №15, мені директор довірила набирати перший клас, тому я сумлінно та відповідально до цього процесу підійшла.

Коли вже клас був набраний, я проводила з дітьми «підучку», де ми мали змогу гарно познайомитися, всі дітки були неповторні, і в той же час, такі рідні, адже це перші мої учні!

А перед святковою лінійкою, на перше вересня ми готували флеш-моб з моїми учнями. І посеред лінійки, як маленькі зірочки танцювали для всієї школи.

– Як ви мотивуєте своїх учнів вивчати той чи інший предмет?

– Навчання — це не лише підручники та правила. Це щоденна подорож, де я — не лише вчитель, а й натхненник, провідник, друг.

Мотивую так

Позитивна атмосфера.

Діти хочуть іти туди, де їх чекають. Усмішка, добре слово, щире «молодець» — іноді цього достатньо, щоб зробити день.

Ігрові методи.Реклама:

Навчання через гру — це магія. Замість сухого правила — цікава історія, замість вправи — змагання чи квест.

Похвала за старання, а не лише за результат.

Навіть маленький крок — це рух уперед. Я завжди помічаю зусилля і підтримую, коли важко.

Інтерес до дитячого світу.

Я слухаю їх, питаю про захоплення, вбудовую знайомі їм теми у навчальний процес.

Особистий приклад.

Я люблю те, чим займаюся і діти це відчувають. Коли вчитель «горить» справою — вогник з’являється й в очах учнів.

– Чи навчається вчитель чомусь від своїх учнів? Щоб ви сказали з власного досвіду?

– Я навчаюсь від своїх дітей бути такими відкритими, неповторними, безпосередніми, якщо смішно, то смішно, якщо сумно, то можна плакати, не тримати емоції в собі. Вчуся бути відкритою і щирою, як вони.

– Чи правда, що вчителі чекають на канікули більше, ніж учні?

– Чесно кажучи так, це правда. Адже канікули – це пора відпочинку та перезавантаження, особливо у наш важкий та непростий час. Щоденні тривоги, спускання в укриття – це дуже виснажує, адже ми у гімназії в укритті далі працюємо, і коли тривога, то вже швиденько перебудовуєш урок, і даю той матеріал, який можуть діти виконати в укритті.

Діти вчаться зараз бути мобільним і переключатися швидко з однієї роботи на іншу.

А вчителю зараз потрібно бути супер героєм, який навчить, допоможе, заспокоїть, дасть пораду, створить магію навіть в укритті, щоб відволікти від жахіть сьогодення.

– Чи був у вас момент, коли хотіли змінити роботу? Можливо вибрати для себе якесь інше направлення?

– Думки про зміну роботи не було. Адже свій шлях я почала вже з двох робіт, де я на одній роботі працюю розумового, а на іншій фізично. Це мені дає баланс у житті. Звичайно, буває складно, але це моє життя, воно постійно у русі, і я не можу сидіти на одному місці.

Крім основної професії вчителя, я ще фітнес тренер. Я все дитинство займалася танцями (Ніжинська хореографічна школа), а потім спортом і все це переросло в професію. З танцями і спортом все життя. Це мені дає енергію і паралельно розслаблення емоційне та розумове після насиченого шкільного дня.

– В реаліях сьогодення – що найважче зараз як для учнів, так і для вчителів? Яка ваша думка з цього приводу?

– Сучасні реалії в Україні створюють низку серйозних викликів для вчителів та учнів, ускладнюючи освітній процес.

Постійні тривоги виснажують як морально, так і фізично. Ранок починається і ти не знаєш, як сьогодні пройде твій день з дітьми, коли я готуюсь до уроків у мене завжди є план Б: що роботи під час тривоги в укритті.

Постійна небезпека, повітряні тривоги та нестабільність негативно впливають на психоемоційний стан учнів і вчителів, знижуючи мотивацію та концентрацію, тому часто потрібно придумувати різні мотиваційні методи, щоб підвищувати інтерес до роботи, як у дітей, так і у вчителя.

Сучасні діти думають по новому, сприймають по новому, бачать по новому, тому треба йти у ногу з часом.

– Яку найважливішу пораду ви могли б дати батькам першокласників?

– Найважливіша порада батькам першокласників в Україні — створити для дитини позитивне ставлення до школи та підтримувати її впевненість у собі.

І на власному прикладі показувати дитині, що навчання – це класно!

Адже діти спочатку бачать, а потім лише чують, якщо дитині говорити постійно читай книгу, а при цьому грати у телефоні, то дитина навряд чи почує вас, а коли ви сядете разом з дитиною і будете читати, то це і є перемога.