Стіни звели, вікна поставили, далі — за свій кошт: пенсіонери з Чернігова четвертий рік ремонтують житло після обстрілів

Галина Жовторіпенко з Чернігова двічі була за крок від смерті навесні 2022 року. Уперше – 16 березня, коли стояла в черзі за хлібом на тодішній вулиці Доценка. Тоді внаслідок російського обстрілу загинули 20 людей. Удруге – 30 березня. Того дня вони з чоловіком Василем сіли попити чаю, уперше за місяць закип’ятивши воду на газу. У ту саму мить у їхній будинок поцілив снаряд. Василь схопив Галину й потягнув її до дверей. Вибух і влучання вже в саму квартиру застали їх у коридорі. Кухні не стало. Від стін залишилася купа цегли. Подружжя отримало контузії, поранення, але вижило.

Як живе родина за майже чотири роки після пережитого? Що допомогла відбудувати держава? Чому вони досі не отримали кошти на ремонт по “єВідновленню” та чого найбільше потребують зараз? Розбиралася Наталія Найдюк.

Тільки-но відійшла від черги по хліб, як туди прилетіло

Від вхідних дверей у квартирі Жовторіпенків веде вузький коридор. Він заставлений будматеріалами, коробками, різними речами. Така ж і вся квартира. Господарі кажуть, це морально тисне. Але позбутися зайвого поки не можуть: раптом щось знадобиться в ремонті, який триває четвертий рік.

У цю квартиру на другому поверсі в панельній дев’ятиповерхівці навпроти “Епіцентру” у Чернігові Жовторіпенки в’їхали в 1994 році. Василь та Галина – із тих подружжів, на які молоді пари мріють бути схожими в старшому віці. Йому 78, їй – 77. Вони все життя разом і досі тримаються за руки, коли йдуть кудись чи просто сидять за столом. Після пережитого він хвилюється відпускати її саму навіть у магазин біля дому. Вона – весь час хвалить його майстерність, професійну затребуваність та “золоті руки”, які врятували їхній побут після пошкодження квартири.

Василь 25 років працював на радіозаводі, стільки ж – на ЗАЗі. Він координатчик. Галина з гордістю розповідає, що таких фахівців у Чернігові було і є дуже мало. Відтак чоловік мав роботу аж до 73 років. Загалом має 56 років трудового стажу. У пані Галини – 40: на радіозаводі та міліції. Розповідаючи історію родини, Галина кілька разів наголошує, скільки років життя вони віддали праці. А потім сама себе зупиняє: у сучасному світі це мало цінується.

Обстріли мікрорайону Жовторіпенків почалися з перших днів вторгнення. Уперше російський снаряд влучив у їхній будинок у лютому 2022 року. Тоді прилетіло у квартиру на дев’ятому поверсі, зайнялася пожежа. Її загасили, а вода зі стелі залила житло подружжя. З того часу жити вдома було непросто: без електроенергії, водопостачання та газу.

Згодом російські військові почали прицільно бити у 14-поверхівку по сусідству. Вони зносили верхні поверхи, цегла та метал летіли на будинки навколо, вибиваючи вікна та пошкоджуючи фасади.

“Було страшно, але ми трималися. А потім настало 16 березня. Я була в бомбосховищі 12-ї школи (по вулиці Соборності, тоді називалася Доценко, — ред.). Збиралася йти додому, дивлюся: роздають чи продають продукти та хліб. Там було дві черги з різних боків супермаркета “Союз”. Я спочатку зайняла по їжу, потім – по хліб. Чекала, коли хтось займе за мною, аби піти за продуктами, бо скоро мала отримувати їх. За мною зайняли, я обійшла «Союз» і тільки-но наблизилася до місця, де видавали продукти, як стався обстріл. Будинки захитало, земля дрижала, люди попадали на коліна… Це дуже страшно було”, – пригадує Галина Жовторіпенко.

Під час того обстрілу загинуло четверо знайомих подружжя. Загалом було 20 загиблих. Того дня Галина вперше відчула, що смерть стояла за крок від неї.

“Якби ми не встали з-за столу, якби не стався перший приліт у сусідську квартиру, нас би вже не було”

Вдруге Галині вдалося вижити 30 березня 2022-го. Того дня в період тиші між обстрілами працівники відновлювали газопостачання будинку.

“Уперше з початку вторгнення ми закип’ятили воду на газу, сіли попити чаю. Аж тут щось сильно бахнуло. Пінопласт, який затуляв вікно, тріснув. Я хотів його поправити, як знову приліт. Зрозумів, що це наш будинок обстрілюють. Я схопив дружину за руку, ми бігли до вхідних дверей, хотіли вискочити на майданчик у під’їзд. Але не встигли. Нас накрило в коридорі”, – пригадує Василь, указуючи на той самий заставлений речами коридор.

Ударною хвилею жінку кинуло об стіну. Вона впала. Василь на неї. Зверху посипалося скло, уламки меблів, дверей, цегла зі стін… Який вигляд мала квартира на телефоні показала Галина Жовторіпенко.

“Це було щось страшне. Ванна літає, стеля падає, стіни, меблі – усе розлітається на шматки. Вибухова хвиля вибила вхідні двері й пішла назовні. Василь вважає, що це нас урятувало. Якби вона не знайшла вихід у під’їзд, нас би вже не було. Я втратила свідомість, коли чоловік привів мене до тями, – навколо стояв сірий бетонний густий пил. Дихати не було чим”, – ділиться спогадами Галина.

Василю привалило ноги. На них досі залишилися сині плями. Чоловік та дружина отримали поранення. Галину контузило. Вона нічого не чула й місяцями не могла розмовляти. Згодом почав падати й зір.

“Я досі погано чую. Читаю по губах. Ось я чую звук за спиною, збоку, але не розумію, що промовляють. Також у мене сильно впав зір, я не бачу чітко вашого обличчя. Коли ходжу, то чіпляю двері, банки, що стоять на столі. Мовлення згодом відновилося, але я довго заїкалася. І зараз, коли хвилююся, таке буває”, – пояснює жінка.

“Усе зруйнувалося за хвилину. Якби ми не встали з-за столу, якби не стався перший приліт у сусідську квартиру, нас би вже не було”, – міркує Василь.

На третій день після обстрілу волонтери вивезли Жовторіпенків до Польщі. Там подружжя жило пів року.

Підрядник звів стіни, стелю, підлогу, поставив вікна, а далі – усе самі

До Чернігова подружжя повернулося у вересні 2022 року. Починали відбудовувати їхню багатоповерхівку, тому потрібна була присутність господарів та доступ до квартири. Повернувшись, Жовторіпенки жили в орендованій квартирі до весни 2024-го.

“Відбудовою займалося міське управління ЖКГ. Але працівники підрядника були не дуже досвідчені. Я побачив, що вони роблять неякісно, тому попросив у виконроба цемент і самотужки заклав стіну на вулицю. Будівельники розібрали та заново звели стелю та підлогу на кухні, там були наскрізні отвори. Збудували стіни-перегородки, провели каналізацію. Установили вікно на кухні. Усі двері, а також вікно в спальню та раму на балкон нам надала Данська рада у справах біженців. Після цього нам сказали: далі робіть усе самотужки. Тож усередині ремонт, підключення комунікацій оплачували самі”, – розказує Василь.

У майже 80 років чоловіку довелося тинькувати, класти плитку, оздоблювати стелю, підлогу. Багато робіт з ремонту Василь робив самотужки. Люди живуть із пенсії, тому працівників наймали у виключних випадках – пофарбувати стелю чи заварити труби. Чоловік каже, для оздоблення використав запаси плитки від попереднього ремонту, що зберігалися в гаражі. Так само мав залишки паркету.

За кошти благодійних організацій та допомогу родичів подружжя придбало вже газову плиту та кухонну мийку. Від Чернігівської міської ради отримали 10 000 гривень допомоги, їх витратили на сантехніку. Ванну встановили стару, яку віддали родичі.

У подружжя досі немає меблів на кухні. Каструлі та пательні стоять прямо на підлозі. Посуд миють у ванній. Їжу готують на електроплиті, її забрали з дачі. Вентиляція в кухні ще не облаштована, тому газом вони не користуються.

“Ми перед війною зробили ремонт у квартирі. Мріяли, просто жити на пенсії й насолоджуватися життям. А тепер усе спочатку. Я то все вмію робити, але коли тобі під 80, це важкувато”, – говорить Василь.

Також він показав, як ремонтує посічені уламками меблі. Шліфує шафи в кімнаті. Намагається вирізати отвори у старій тумбочці, аби встановити мийку на кухні.

Кошти за програмою “єВідновлення” подружжя не отримало. За законом, потрібна була згода всіх співвласників квартири. А їх – четверо: Галина, Василь та двоє їхніх дітей. Вони живуть не в Україні: донька – у Польщі, а син одружився й поїхав до Росії понад 30 років тому. Відтак він не може надіслати документи, щоб відмовитися від житла на користь батьків.

Подати заяву на “єВідновлення” стало простіше, але досі немає механізму компенсувати ремонт, зроблений власним коштом

Начальниця відділу організації роботи з питань надання компенсацій Чернігівської міськради Оксана Болтян каже: раніше для отримання компенсації потрібна була згода всіх співвласників житла. Її подавали через “Дію” або в паперовій формі, таку заяву засвідчував нотаріус. Проте через війну багато людей зникли безвісти, перебувають у полоні, на тимчасово окупованій території або з інших причин не можуть скористатися “Дією” чи послугами нотаріуса. Через це уряд постановою №1525 спростив процедуру, додавши ще один спосіб отримання згоди співвласників.

“Тепер заявник поштою може повідомити інших співвласників, що подав заяву на відшкодування. У Мінрозвитку нам пояснили процедуру. Людина надсилає рекомендований лист або відправлення з оголошеною цінністю на адресу житла, яке пошкоджене. Після цього вона приносить оригінал або засвідчену копію повідомлення про вручення чи відмову від отримання такого відправлення. Комісія долучає цей документ до справи. Якщо протягом 15 календарних днів не надійшло заперечень від співвласників, то комісія розгляне документи заявника”, – пояснює Оксана Болтян і додає, що поки в Чернігові таких звернень не було.

На думку фахівчині, найзручніший спосіб дати згоду співвласнику, аби він отримав компенсацію, – це підтвердження в “Дії”, якщо до неї є доступ. Також важливо пам’ятати: заявник має обов’язково відремонтувати за видані кошти не лише свою, а й частину співвласника. Адже кошти виділяють на конкретне житло. Тобто, людина не зможе отримати компенсацію за свою частину, якщо інший власник уже використав гроші. Таке питання актуальніше для приватних будинків, володіти якими можуть чужі люди.

Суми компенсацій залежать від масштабу пошкоджень, але є обмеження – до 350 тисяч грн для квартири та до 500 тисяч грн для приватного будинку. Кошти є цільовими, їх можна витратити лише на ремонт житла та заміну комунікацій. Купити меблі чи техніку за ці гроші не вийде. Повний перелік робіт, куди можна витратити компенсацію, наведено в Додатку 4 Постанови КМУ №381.

Оксана Болтян зауважує, що досі немає механізму компенсації ремонту, який власники вже зробили своїм коштом до подання заяви. Виходить, подружжю Жовторіпенків наразі не компенсують вартість матеріалів та вже виконаних робіт. На ці зміни, а також на збільшення граничних сум відшкодування чекає багато людей, житло яких пошкоджене внаслідок російських обстрілів.

***

Зараз подружжя Жовторіпенків мріє про меблі на кухню, аби нарешті прибрати посуд із підлоги та столу. Новенька плита в поліетилені чекає, коли її розпакують. Василь уже придбав труби для облаштування вентиляції. Залишилося змонтувати. І тоді вони нарешті зможуть попити завареного на газу чаю, який не встигли скуштувати 30 березня 2022-го.

Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Telegram, Facebook, Viber, YouTube, WhatsApp, TikTok.