Ніжин-озеро: між легендами про затонулий монастир і документами XV століття

Ніжин-озеро — це не просто водойма на карті Ніжина. Це живий свідок історії, оповитий давніми містичними легендами. Розташоване на східній околиці міста Мигалівці, це озеро утворилося природним шляхом у сиву давнину. Від самих початків існування міста мальовнича водойма була об’єктом активного господарювання місцевих жителів. Навіть сьогодні, коли екологічна та кліматична ситуація у світі є далеко не найкращою, Ніжин-озеро вражає своєю красою та розмірами, розповідає Олександр Морозов, науковий співробітник Ніжинського краєзнавчого музею імені Івана Спаського.

Найвідоміша місцева легенда розповідає, що буцімто в давнину на місці озера знаходився старовинний монастир, який тепер ховається під його глибокими водами. І тільки раз на рік, у ніч на Великдень, на дні озера можна побачити сяйво, а в плескоті його хвиль почути луну святкових дзвонів та церковні співи. Ця містична легенда стала джерелом творчого натхнення для вихованця Ніжинського Ліцею, приятеля Гоголя та Шевченка, письменника Євгена Гребінки, який присвятив їй поетичні рядки, що винесені епіграфом нашої публікації…

Але від романтичних легенд перейдемо до реальної історії.

З Ніжин-озером пов’язано декілька історичних фактів, які розкривають таємниці минулого рідного краю. Так, у відділі рукописів Бібліотеки ім. Врублевського Академії Наук Литовської республіки (м. Вільнюс) зберігається давній документ. Це аркуш жовтого пергаменту, датований 3 січня 1481 р., до якого на блакитних шовкових шнурках привішено три печатки із зеленого воску. На пергаменті «руською мовою» напівуставом написаний текст купчої грамоти. Офіційна назва документа: «Продажний запис від Боденьковських Мартину Гастовтовичу на дворище Крехаєво із землями та 14 озерами». Оскільки документ невеликий за обсягом, наведемо його текст повністю в сучасному перекладі:Реклама:

«Я, Волчко Боденьковський зі своїми дітьми Євлашком та Романом, визнаємо цим своїм листом, кому буде потрібно його бачити або, читаючи, його чути, що вчинили це без жодного примусу або обману, але тільки своєю доброю волею для більшої своєї користі: продали пану Мартину Гастовтовичу селище наше, що зветься Крехаїв, а до того селища бортні землі Олександрівську, Гнатівську, Грицеву, Морозову, Ушаковську, Мотовилову, з тими озерами, що належать до того селища Крехаєва і до тих земель, під назвою озеро Ніжин, Богач, Рать, Хороше, Польне, Березовиця, Чернєв, Навалище, Бродець, Івки, Змети, Вірбилів, Глушки, Велике Озеро, крім криниць, де неводом волочать. А за це взяли у пана його милості 200 коп широкого грошу чеською монетою, а польським рахунком, рахуючи по 60 грошей за копу. А продали те навіки й без повернення його милості, і дітям його, і його майбутнім та близьким нащадкам, у довжину, широту та окружність, як тому селищу Крехаєву зі старих часів належало. А мені, Волчку, і моїм дітям вищеназваним, і моїм близьким, що після нас будуть, не потрібно ні в що те втручатися. А при цьому були доктор з Кракова князь Ян Реґула, князь Іван Борисович Глинський, пан Федько Полоз, князь Путята, Окушко Каленникович, Горностай, ключник київський, пана Мишка Котовича син Богдан, тівун Овруцький Костюшко, Васько Олешкович, зем’янин Сніпородський, війт Каневський Юшко. А більше, для кращого ствердження, і печатки свої привісили до цього нашого листа. Писан в Овручі, січня 3-го, індикту 15-го».

Продажна грамота боярина Волчка Боденьковського на селище Крехаїв, бортні землі та озера, 1481 рік

Печатки Волчка Боденьковського та його синів Євлашка та Романа на грамоті, 1481 рік

Автентичність документа не підлягає жодному сумніву. Ця грамота є офіційним актом, який засвідчив продаж селища Крехаїв (зараз село на Чернігівщині неподалік від міста Остер) власником, остерським боярином, Волчком Боденьковським та його синами Євлашком та Романом. Покупцем виступив один з найвпливовіших магнатів Великого князівства Литовського Мартин Гаштольд (або Гастовтович). Близько 1471 року, після смерті останнього з київських князів Симеона Олельковича, М. Гаштольд отримав призначення воєводою в Київ, після чого Київське князівство остаточно втратило свою автономію в Литовській державі. Новопризначений воєвода не знайшов підтримки серед киян, і тому був змушений утримувати місто в покорі силою зброї. Невдовзі він таки відмовився від воєводства, покинув Київ та повернувся до Литви, де невдовзі став воєводою в місті Троки (тепер — м. Тракай), де й помер близько 1483 р. Але перед тим він таки встиг нотаріально оформити придбання селища Крехаїв, до якого належали 14 озер та «бортні землі». Бортними землями в давнину називали угіддя, на яких займалися «бортним промислом» — розведенням диких бджіл та збиранням меду. Природні вулики («борті») зазвичай влаштовували в дуплах старих дерев. Бортництво було надзвичайно прибутковим бізнесом, оскільки цукру (як і рамкових вуликів) люди тоді ще не знали, а всі солодощі виготовляли саме з дикого меду.

Озеро в Ніжині (фото з мережі)

Серед переліку придбаних М. Гаштольдом водойм ми знаходимо два озера, назви яких нам дуже добре знайомі! Це — озера «Ніжин» та «Хороше». Про Ніжин-озеро ми згадували вище, а озеро Хороше нам відоме за назвою однойменного села в Ніжинському районі. Пізніше, у 1625 році, польський король Сигізмунд ІІІ Ваза віддасть озеро Хороше в якості фільварку (фермерського господарства) Ніжинському магістрату для забезпечення прибутків, і невдовзі там виникне однойменне село, яке існує й зараз — Хороше Озеро. Про впливовість персони покупця М. Гаштольда свідчить перелік численних поважних осіб, які власними підписами засвідчили оборудку. А написаний цей документ в місті Овручі, де на той час знаходилася найближча офіційна, як би зараз сказали, нотаріальна контора, яка зафіксувала факт куплі-продажу.

Лебеді на Ніжин-озері (фото з мережі)

Хоча місто Ніжин (або як тоді казали «Ніжинське городище») в документі не згадується, грамота дає цінну історичну інформацію, зокрема перераховує низку топонімів та гідронімів, називає імена реальних історичних діячів тієї доби. Цікавими є свідчення про грошову систему та масштаби цін на нерухомість в тогочасній Україні. Можна впевнено стверджувати, що наприкінці XV ст. територія Ніжинщини не входила до складу, як кажуть нам російські пропагандисти, «ісконних земель» Московського царства, а належали до Остерського повіту Київського князівства (згодом — воєводства) Великого князівства Литовського. Головними промислами мешканців Ніжинщини тоді були переважно риболовля та бортництво. Московити захоплять ці землі лише в другій половині XVІ ст. А вже 1618 р. за Деулінською угодою, яка завершить серію польсько-московських воєн, король Сигізмунд ІІІ Ваза поверне ці землі до складу Речі Посполитої та збудує на місці старого городища неподалік від озера Ніжин сучасне однойменне місто.

Як повідомляв MYNIZHYN, на Чернігівщині можна зустріти рідкісну червонокнижну рослину – лілію лісову, яку здавна вважали символом мужності та незламності. За народною легендою, вона виросла на місці загибелі воїна, що поліг у бою, і зберегла пам’ять про його хоробрість.