“Визнати, що я алкоголічка — важко”: історії жінок із Чернігівщини, які мали залежність

Запої, похмілля, біла гарячка — це наслідки, з якими зіткнулися жительки Чернігівщини через алкогольну залежність. 46-річна Олена та 47-річна Аліна, які вже кілька років живуть у повній тверезості, розповіли Суспільному свої історії.

За словами жінок, усе починалося з вечірнього келиха вина для зняття напруги або вживання алкоголю у компанії, а переросло в щоденну потребу випити зранку, тремор рук та приховування пляшок від рідних.

З чого почалося зловживання спиртним та як Олені та Аліні вдалося повернутися до тверезості — читайте в матеріалі Катерини Сірук.

“Чула голоси з того світу”

46-річна Олена вперше спробувала алкоголь перед дискотекою у 13 років. Зловживати ним почала приблизно у 30-річному віці. Каже, через це у неї суттєво погіршилося здоров’я. Зокрема, почалися панічні атаки, тремор, а згодом — біла гарячка.

“От як перестаєш вживати алкоголь, починаєш чути голоси. Люди, бувають, від цього сходять з розуму і не вертаються. Ну, які голоси? Ти така-сяка, з того світу голоси. Кажуть, що робити, що ти вже не жива, іди щось із собою зроби. У кожного свої, у когось музика грає неприпинно”.

Зі слів Олени, вона розуміла, що зловживає алкоголем, але не могла самотужки позбутися залежності. Дійшло до того, що жінка почала пити кожного дня та на самоті. А ще — здавати срібло у ломбард, щоб отримати гроші.

“Прокидаєшся, хочеться похмелитися. А ти ж розумієш, що цим заганяєш себе у труну. І намагаєшся із цим боротися: день борешся, два борешся, на третій у тебе вже такий психоз, що ти не хочеш вже не прибирати у хаті, не їсти, ти хочеш лише випити. Було, що в ломбард віднесла срібло і пропила його”.

Жінка каже, мала хорошу родину та друзів, які її завжди підтримували. Втім, у неї була внутрішня образа на своє життя та світ, що і стало причиною зловживання алкоголем.

“Я не знаю, звідки ця образа бралась. Я потім взагалі звільнилася з роботи, бо це ж встаєш, голова болить, тремор зранку. А треба ж нафарбуватися. Хоча я вже і на роботі вживала, і вже мені зауваження робили. Сказала чоловікові, батькові: «Чого я буду працювати? У мене вистачає консервації». Батько казав: «Доню, якщо ти кинеш роботу, ти ж будеш залежна від чоловіка». Але я нікого не слухала. А потім я залишилася сама. То я почала пити взагалі безпробудно”.

Намагалася вчинити самогубство

Олена неодноразово намагалася кинути пити, але спроби були невдалими, і вона знову поверталася до своєї звички.

“Допилася до того, що настільки був нестерпний біль цього життя і всіх цих моїх спроб не пити — ну, нічого в мене не виходило. І я порізала вени собі, набрала ванну води й намагалася покінчити з життям. Але врятував сусід, і я потрапила у психоневрологічну лікарню біля села Халявин”.

Наразі жінка не вживає алкоголь понад два роки. З її слів, у подоланні залежності їй допомогла спільнота “Анонімні алкоголіки”.

“Який я алкоголік? Я хороший алкоголь вживаю”

47-річна Аліна народилася у сім’ї людей з алкогольною залежністю. Вперше спробувала спиртне у 15 років. За її словами, вживанням алкоголю вона намагалася зняти напругу, що згодом переросло у щоденну потребу. Наступною стадією хвороби стало ранкове похмілля та регулярні запої.

“Я була з тих дітей, які казали собі: «Я виросту, от зі мною точно такого не буде». Я все розуміла, але я не була в змозі витримати напругу. І єдине, що мені давало оцей ковток, щоб зняти цю напругу, — це алкоголь. Я приходила додому і перше, що робила — на кухню, наливала собі випити. Зранку — це взагалі… поки я не похмілялася, у мене руки трусилися. Люди часто думають, що алкоголік п’є, щоб зробити собі добре, але це не так. Алкоголік п’є, щоб втекти від болю. Це зовсім інше”.

Аліна каже, що тривалий час заперечувала власну залежність, оскільки купувала лише дорогі напої — вино та шампанське.

“Для алкоголіка гроші не є проблемою, тому що хай навіть їх небагато, але коли фінанси дозволяють, я купувала. Мені здавалося: «Ну, який я алкоголік? Я хороший алкоголь вживаю. Це вино, це шампанське»”.

“Суспільство одразу ставить на тобі клеймо”

У стані сп’яніння жінка ставала агресивною та провокувала конфлікти з рідними. Найскладнішим етапом перед початком лікування Аліна називає необхідність подолати суспільний осуд і визнати наявність залежності. Зараз вона не вживає алкоголь понад чотири роки.

“Сказати «я алкоголічка» — це дуже важко. Бо зразу треба пройти через оцей страшний сором, що тебе засуджують, що жінка не має так робити. Суспільство одразу ставить на тобі клеймо, у людей немає розуміння, що це хвороба. Все одно суспільство вважає, що це спосіб життя, який людина обрала. І плюс до чоловіків більш поблажливе ставлення. От якщо ви зустрінете на зупинці чоловіка, який п’яний, то ще люди й поспівчувають, знайдуть причини, чому так відбулося, втомився, це ж чоловік. А якщо це буде жінка, це буде зовсім зворотна реакція. Це буде осуд, це буде критика. І жінкам дуже важко перебороти цей бар’єр, визнати”.

Більше дивіться у відеоматеріалі Суспільного.

Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Telegram, Facebook, Viber, YouTube, WhatsApp, TikTok.