«Запропонували стати кулеметником — я погодився»: зірка фільму «Ти — космос» про життя між війною і мистецтвом
Він прийшов у театр без класичної акторської освіти, а на війну — без строкової служби.
Актор, кулеметник, спецкор Армія TV, лейтенант ЗСУ Володимир Кравчук в інтерв’ю АрміяInform розповів про свій шлях від театральної сцени й комедійних проєктів до піхотного підрозділу, військового телебачення і головних ролей у кіно, що отримали низку нагород, міжнародне визнання і високу оцінку критиків.
— З чого починалася твоя акторська кар’єра?
— Тоді я працював у громадській організації, ми займались позашкільною освітою: намагалися навчати підлітків новим скілам двадцять першого століття — як створювати команду. В нас була спеціальна методика виховання лідерства. І акторство тоді було просто як хобі, віддушина — я грав у театрі (Володимир Кравчук співпрацював з Диким театром з дня його створення у 2016 році. — Авт.). Але з часом вистав ставало більше, проєктів ставало більше. І настав якийсь момент, коли треба було вирішувати: або повністю переходити в театр, або залишати його, бо можливості технічно суміщати це все вже не було.
І у 2019 році, якщо не помиляюсь, я перейшов у Київський академічний театр драми і комедії на лівому березі Дніпра. Тож у мене класичної академічної акторської освіти немає, я просто «щасливий любитель».
— І того ж року ти почав зніматися у фільмах, наскільки я пам’ятаю?
— Так. Їх було багато, переважно комедії, тому що я вийшов з комедійного жанру. Одночасно (з 2016 року. — Авт.) я брав участь у проєкті «Мамахихотала». І здебільшого ці фільми були від них. Тоді, спочатку, це були епізодичні ролі. А в Театрі драми і комедії мені вже дали маленькі драматичні ролі, бо я хотів спробувати себе в драмі. І по суті, моє драматичне становлення було саме в Театрі на лівому березі.
— А коли, за яких обставин ти пішов воювати?
— Конкретно — дев’ятого березня 2022 року. Я сам з Кам’янця-Подільського, тому коли почалося російське вторгнення, на другий день війни, я вивіз сім’ю в Кам’янець-Подільський. Я мав йти в київський військкомат, уже мав телефон, дзвонив…
Пам’ятаю, вже сім’ю я відправив, лишився вдома, подзвонив, і мені дуже підняв моральний настрій командир або той військовослужбовець, який приймав дзвінки. Він якимось таким бравим голосом казав: «Так, заходьте! Давайте завтра заходьте!». І я такий: «Ох, ми зараз їм дамо!». І ця розмова мене так класно зарядила…
Але дружина із сином в дорозі застрягли. Тоді були шалені затори, і вони змогли доїхати тільки до с. Чайки. І там зупинились на ніч, тому що пального в машині могло не вистачити, їм треба було дозаправитись. І я з Лук’янівки пішки до них прийшов. Тоді ми вирішили, що все ж таки я їх завезу в Кам’янець до батьків, а там вже по ситуації, або повернусь у Київ, або…
Але я на місці там знайшов підрозділ. Спочатку ходив, микався, пробував волонтерити, проте рук тоді було дуже багато, всі хотіли якось допомагати. Я прийшов у військкомат, але в мене не було строкової військової служби, тому мені сказали, що можна йти хіба що в ТрО. Я прийшов, подав документи, не пам’ятаю коли саме, це десь у двадцятих числах лютого. У мене там був товариш, я йому через деякий час дзвоню, а він каже: «Нема твоїх документів». Я кажу: «Та як же так!», а він каже: «Ну давай, ще раз приходь, але вже з речами, будеш заходити в казармений режим». Я кажу: «Ну все».
Сказав дружині, а вона каже: «Ну давай хоча б дев’ятого березня, щоб ти ще восьмого березня з нами побув». Хоча ніхто те восьме березня не святкував, вона просто намагалася відтермінувати цей день…
Отже, 9 березня я пішов з речами. Мені кажуть: «Ти будеш кулеметником». Я кажу: «Давайте». І відтоді служив кулеметником у піхотному підрозділі (87-й батальйон 106 ОБр ТрО. — Авт.).
— Розкажи про свій бойовий досвід.
— На Сумщині ми були в селищі Хотінь, стояли під самим кордоном біля КПВВ і там працювали. І по нас танк працював… І в Куп’янську були під час Куп’янської кампанії влітку двадцять третього, у Синьківці, у Степовій Новоселівці. Також різні позиції були: і друга лінія, і нулі. Ми були придані бригаді і, по суті, куди посилали, тим завданням і займались.
— Щось запам’яталось яскраве з того часу?
— Запам’яталось, як вночі виявив на чергуванні кацапа, який ходив, найімовірніше, розміновував. Я в теплак його побачив, але теплак був ручний… Думаю, що він тут ходить? І я намагався з автомата насипати, ну хоча б десь у ту сторону. На жаль, не було штатного прицільного тепловізора, щоб можна було гарно по ньому насипати. Довелося на око, хоча б трошечки… Не хотілося сильно виявляти свою позицію, бо вночі гарно підсвічуєшся, коли стріляєш.
Насипав йому, він десь там заляг чи втік. Не знаю, до речі, його долю — чи вбив, чи може просто налякав.
— З якого часу ти працюєш на АрміяТБ? Які в тебе там обов’язки, творчі проєкти?
— З листопада 2023 року, це вже виходить понад два роки, як я працюю на Армія ТБ. Мене взяли спецкором. Я насправді давно хотів спробувати себе в якійсь такій ролі. Ми працювали, їздили на позиції до хлопців, знімали сюжети про військових, про війну, яка вона є, з перших уст. У мене був Донецький напрямок, я з тими бригадами працював, що там були.
Було в мене кілька спроб зробити якесь своє шоу, якщо можна це так назвати. У нас з паном підполковником Сергієм Місюрою було «Бажаю смачного», де робили огляди сухпаїв і я виступав у ролі ведучого (Сергій Місюра розпочинав аналогічний проєкт «Сухпай-батл» на АрміяInform у липні 2022 року. — Авт.). Потім у нас був проєкт «Мобілізований і строковий», де порівнювали досвід кадрового військового і людини, яка була в цивільному житті до цього і стала військовим. І які хто бачив затяги. Дуже цікаво було послухати пана підполковника Місюру, бо він бачив і знає багато, може копнути… А зараз я в щоденних стрімах працюю ведучим.
І оскільки був кулеметником, мені дуже цікаві кулемети. Я насправді закохався в цю зброю і з власної ініціативі завжди шукаю героїв-кулеметників, або якісь цікаві саме кулеметні історії. Дуже багато нам зайшло іноземних систем. Із останнього — зняв Minigun М134. Це була моя мрія, я за ним дуже довго полював. Як тільки побачив, що вони вже є в Україні на озброєнні, я розшукав, в якому підрозділі, і потім зміг зняти. Оце таке одне з моїх особистих досягнень — я тішуся, що все ж таки вдалось зняти і трішечки навіть понасипати з «Мінігана».
— У партнерстві з АрміяТБ вийшов короткометражний фільм «Життя починається», де ти зіграв головну роль. Розкажи про нього.
— У мене в підрозділі служить талановитий письменник Павло Белянський, який написав книгу «Я працюю на цвинтарі», по якій було знято фільм, і ще ряд цікавих книжок: «Бабуся вмирати не любила», «Битись не можна відступити»… І «Життя починається» — це, по суті, його автобіографічна історія, коли він був штурмовиком у бойовому підрозділі, і десь там згадали, що ця людина може дуже гарно працювати з текстом, і його перевели в Міністерство.
Цей твір про період адаптації, коли ти переходиш з бойового штурмового підрозділу в умовно мирний Київ, і починаєш знов натягувати на себе більш цивільну шкуру або згадувати, яким ти був до цього. І як ти інколи не можеш прийняти такий трішечки безпечний Київ. Мені дуже ця історія відгукнулась. Там навіть в історії був його товариш з позивним «Гусь», який пропав безвісти. У мене аналогічна ситуація з хлопцем з мого кулеметного взводу з позивним «Гусь», який теж пропав безвісти. Це дуже щемлива історія, справжня така.
Я дуже радий тому, що він спочатку мені просто розповідав про це все, а тільки потім запитав: «А ти, може, хочеш те зіграти?». І мені, по суті, вже і готуватися не треба було, бо ми дуже багато розмовляли про цей період.
«Життя починається», короткий метр. Мені здається, гарно вийшло, вдалось трішечки підсвітити цю тему. Національна премія кінокритиків «Кіноколо» оголосила його найкращим короткометражним ігровим фільмом 2025 року.
— Нещодавно відбулося засідання Шевченківського комітету. І «Ти — космос» пройшов у третій тур конкурсу за номінацією «Кіномистецтво». Розкажи про роботу над цим фільмом і чому, на твою думку, він має успіх зараз?
— Це почалося ще до повномасштабки, мені запропонували спробувати закастингуватися в ньому. Це були післяковідні часи. Я пам’ятаю, що ще трохи ходив у масці. І я попробувався раз, потім був другий тур, і десь влітку мені сказали — ти пройшов. Дуже було цікаво працювати, подобався сценарій, мені він дуже сильно зайшов. Неймовірно був втішений, що хтось про таке хоче знімати кіно, про таких «антигероїв». По суті, це не класичні марвелівські герої, а прості, звичайні люди. Фільм про те, як вони діють у складних ситуаціях.
Дія фільму відбувається в умовному майбутньому, де космічні подорожі — це не щось таке, що зараз відбувається, коли астронавти — це якісь суперлюди, яких готують дуже-дуже довго, у них високі показники інтелекту, фізичні. А мій герой чимось схожий на космічного далекобійника, тобто поріг входження набагато менший. І тому коли я готувався і дивився фільми, як працюють астронавти, — вони були не сильно релевантні цій ролі, не підходили. Я довго не міг знайти такої природи існування, більш простішої. Проте подумав, що це в першу чергу, хоч і космічний, але далекобійник. Вирішив пошукати на ютубі і знайшов блоги далекобійників, де вони їздять по Європі, самі себе знімають, розмірковують про життя, фаняться на керівництво, деколи на роботу. І в цьому була така правда, це було так цікаво, я так втягнувся, що вже після того, як фільм закінчили знімати, ще довго дивився їх, бо звик. Це як серіал, коли ти дивишся, чи кине він жінку, чи розлучаться вони, чи перейде він на іншу фірму…
І ще такий цікавий момент щодо підготовки: мені каскадери сказали, що там будуть сцени в космосі на стропах (мотузки для тяги або підйому. — Авт.). І треба буде закачати спину і шию, тому що плавність тіла в невагомості самі стропи не передадуть. Треба буде це імітувати, і треба, щоб дуже гарно працювала спина, щоб ти сам себе стабілізував, підтримував, передавав цю плавність. Тоді я почав активно закачувати спину, і потім, коли пішов у військо, це дуже було доречним, тому що я вдів бронік, і такий: «О! Дякую вам, пани каскадери!». Це була дуже доречна порада.
— Яка твоя улюблена роль?
— Насправді, поки що ця, тому що це монороль. Дуже важко в якійсь епізодичній ролі розкритися, важко показати потенціал, ось цю параболу твого таланту від драматичного до комедійного жанру. А «Ти — космос» — це фільм, де я зміг показати свій діапазон повністю. І сам текст був прописаний так, що можна було в одній сцені від гумору одразу перейти в сум, в трагедію. І мені це дуже подобалось. Але я дуже-дуже переживав, щоби не стати слабкою ланкою в історії автора і режисера-сценариста, який десять років ходив, виношував ідею зняти цей фільм і все ж таки зміг знайти можливість її реалізувати, та продюсера, який повірив в цю ідею і знайшов гроші. Тому я намагався робити все від мене можливе, щоб тільки підсилити цю історію.
— Які твої творчі плани?
— Зараз дійсно надходить багато пропозицій, але я нині у війську, є діючим військовослужбовцем, і можу поєднувати службу і творчість тільки виключно взявши відпустку, саме в цей час знятись. А це дуже обмежує можливості. Тому я вичікую щось, на що буду готовий витратити свою відпустку. Не з’їздити кудись із сім’єю, не побачити батьків, а саме знятись у фільмі. Дуже серйозний цензор включається. Я вже майже два роки не був вдома в себе у Кам’янці-Подільському і, знову ж таки, якщо погоджусь на якусь роль, то знов якийсь час не буду вдома або не поїду кудись із сином, не покажу йому, наприклад, гори. Тому я дуже-дуже скрупульозно підходжу до вибору матеріалу.
Колектив АрміяInform щиро вітає нашого колегу з Армія ТБ Володимира Кравчука з присвоєнням почесного звання «Заслужений артист України».
