Чому якісна БЗВП — фундамент професійної армії: пояснює головний сержант ЗСУ Олександр Косинський
Базову загальновійськову підготовку проводять навчальні центри ЗСУ, які мають у своєму розпорядженні інструкторів, зброю, обладнання, полігони тощо.
Про те, коли з’явилася БЗВП, як змінило підготовку бійців широкомасштабне вторгнення ворога в Україну та якими навичками має володіти інструктор у навчальному центрі, в інтерв’ю кореспонденту АрміяInform розповів головний сержант Збройних Сил України Олександр Косинський.
— Розкажіть, коли і як у Збройних Силах України з’явилася базова військова підготовка. Адже вона була не завжди…
— Коли я прийшов на посаду головного сержанта ЗСУ, БЗВП не існувало. У той час були збори молодого поповнення чи курс молодого поповнення, який ще називали «карантин» чи КМБ. У різних частинах вони тривали з різними термінами. Згідно зі Статутом — не більш ніж місяць до дня складання Присяги, але допускалося, що це могло бути і два тижні, і три тижні. Курси проводили в різні терміни. Програма майже не передбачала професійної підготовки. Це була загальна муштра: як носити форму, що таке субординація, обов’язки солдата, обов’язки осіб наряду, як заправляти ліжко, стройова підготовка. Тобто завдання було зробити людину, яка прийшла у військо, максимально дисциплінованою і готовою до подальшої служби. Вогнева підготовка була дуже обмежена. Наприкінці КМБ відбувалася стрільба — дев’ять патронів. Незрозуміло куди стрельнув — і все, до Присяги готовий.
З 2005 року, коли почався розвиток професійного сержантського корпусу, деякі програми почали покращувати. З’явилися затверджені програми підготовки молодого бійця, стрільця тощо. Нарощувався елемент тактичної підготовки, стрілецької підготовки, але цього було недостатньо. З 2014 року ми почали працювати з натовськими експертами, які входили до складу програми НАТО DEEP (Defence Education Enhancement Program), яка опікується покращенням підготовки та освіти осіб сержантського і офіцерського складу. І вони одразу сказали: якщо ми будуємо професійну систему підготовки для ваших сержантів, ми не можемо не порушити питання Basic Military Training, тобто базової підготовки солдата.
І ми витратили дуже багато часу для того, щоб запровадити БЗВП. Певні структури, які опікуються питаннями комплектування, підготовки, були проти, тому що там інші підходи, це триває довше, затягує терміни комплектування посад і так далі. Ми навіть запроваджували курси інструкторів з БЗВП за власною ініціативою — литовські фахівці приїжджали і готували три місяці нам таких інструкторів. Але, зрештою, у 2017 році ми добилися того, що такий термін, як базова загальновійськова підготовка, був затверджений у нормативних документах.
Спершу БЗВП була всього один місяць, на більше не йшли. Але з часом ми добилися того, що її термін збільшили до трьох місяців. Спочатку ці три місяці були тільки для тих військовослужбовців військової служби за контрактом, які йшли в бойові частини, а для інших — медиків, фінансистів, юристів і так далі — був місяць. Ну а, згодом, практично перед початком повномасштабної війни, вийшли на тримісячну БЗВП для всіх абсолютно. Було створено дві школи БЗВП у складі навчальних центрів Сухопутних військ. І навіть йшлося про створення єдиного центру базової загальновійськової підготовки для всіх Збройних Сил, який би дозволяв за єдиними стандартами каскадно готувати всіх, хто приходить служити у Збройні Сили України. Це повинно було підвищити в рази якість самої БЗВП, бо вона була б сконцентрована в одному центрі, де можна було розвивати інструкторів, налагоджувати ефективний навчальний процес, оперативно вирішувати проблемні питання. Але завадила повномасштабна війна.
— Який поточний стан базової військової підготовки?
— На початку повномасштабного вторгнення БЗВП зникла, її не було взагалі. Формувалися бригади, батальйони, інколи в дуже стислі терміни, зокрема і за два тижні. Я навесні 2022 року був головним сержантом операційно-стратегічного угруповання військ «Хортиця». Працюючи в підрозділах на лінії бойового зіткнення, я почав зустрічати мобілізованих хлопців і дівчат, в яких не було взагалі ніякої підготовки.
Тобто їх призвали, і поки батальйон, полк, бригада формувалися, з ними хтось там займався на полігоні, чогось навчав, але такої фіксованої програми, як БЗВП, не було, і вони потрапляли в зону бойових дій не вміючи багато чого, що їм було необхідно. У травні 2022 року я доповів Головнокомандувачу Збройних Сил України, що це проблема, яка потребує вирішення, і запропонував встановити, що мінімум 30 днів повинні новобранці, рекрути, мобілізовані проходити базову загальновійськову підготовку перед тим, як потрапити в район ведення бойових дій.
Таке ж бачення було в заступника (на той час) Головнокомандувача Збройних Сил України генерала Євгена Мойсюка, завдяки якому й вдалося реалізувати зазначене. З червня 2022 року БЗВП з’явилася знову, але тривалістю до 30 днів.
Проте, знову ж таки, проводили її різні командири по-різному, аж доки не ввели цю норму в закон.
Базова загальновійськова підготовка нині має єдину програму, за якою готуються всі, хто прибуває до Збройних Сил України. Програма постійно вдосконалюється, терміни збільшуються, інтегруються нові предмети.
— Де проводять БЗВП зараз? Що заважає покращити якість підготовки?
— Розгорнути базову загальновійськову підготовку для тієї маси людей, яка йшла у 2022–2023 роках, а тоді йшли тисячі, — не така проста справа. Були створені нові навчальні центри, нові підрозділи, нові батальйони. Звісно, хотілося їх укомплектувати найкращими сержантами, але на практиці так не виходило — на інструкторські посади попризначали когось без бойового досвіду, когось без підготовки. Командири бригад не завжди віддавали до навчальних центрів найкращих… Багатьох кваліфікованих інструкторів з початку повномасштабної війни відправили на фронт, і дуже тяжко вдавалося добиватися того, щоб їх повертали назад у центри. Все це впливало на якість БЗВП. І всі подальші роки, ви знаєте цю проблематику, постійно проводилась і проводиться робота, щоб покращувати якість підготовки.
Нині в нас є навчальні центри, які вийшли на дуже високий рівень проведення БЗВП. Але треба розуміти, що ідеального рівня не буде, доки БЗВП не триватиме три місяці. Бо саме за три місяці людина встигає ментально стати військовим. З ним можна за цей час попрацювати над рівнем фізичної підготовки, підтягнути під певні стандарти виконання фізичних вправ; більш ґрунтовно підтягнути навички стрілецької справи, зробити з нього реального стрільця. Плюс зараз потрібно однозначно інтегрувати в навчання всі сучасні технології: дрони, старлінки, засоби зв’язку, засоби РЕБ тощо. Тактичну медицину також треба вивчати до того моменту, щоб солдати могли рефлекторно виконувати певні дії. Тобто є багато нюансів, які за місяць-півтора дуже складно людям дати в повному обсязі. Тому три місяці, я вважаю, це ідеальний час, але з огляду на обстановку, що маємо, цей термін наразі є нереалістичним.
В умовах гарячої фази війни змушені людей готувати швидко. Наш час лімітований. І для того, щоб у цей час це забезпечити, потрібна дуже хороша інструкторська команда.
Деякі навчальні центри вийшли на достойний рівень проведення БЗВП навіть у цих умовах.
Проте є центри, які такого рівня не досягли, а є центри, де відверто підготовка неякісна. І що б ми не робили, скільки б туди не приїжджали, не міняли інструкторів і командирів навчальних підрозділів, але підготовка там значно не покращується. Я про це говорю, бо роблю реальні зрізи, працюю в різних бригадах, маю зворотний зв’язок від командирів і головних сержантів — що вони думають про новобранців, які до них приходять з того чи іншого центру. Покращення БЗВП — це однозначно має бути головний напрям усієї роботи, тому що це фундамент, на якому будується професійна підготовка сержанта, недарма вона називається саме БАЗОВА підготовка.
— Де ви знаходите інструкторів, щоб навчати новобранців?
— Якщо брати проблематику БЗВП загалом, то інструктор має вміти пояснювати, демонструвати і релевантно надавати матеріал військовослужбовцю. Інструктор повинен мати певний бойовий досвід, розуміти, що реально відбувається на полі бою, як усе працює в реальності, але він повинен мати належний рівень професійної підготовки, сам бути професіоналом за тією спеціальністю, якої він навчає: якщо стріляти — то стріляти, якщо керувати танком — то керувати танком тощо. І він повинен мати методичну підготовку — вміти методично передати свої особисті знання, уміння і навички. Тобто, досить суттєві вимоги, як для військовослужбовців призваних за мобілізацією, які тепер переважно і становлять сержантський корпус Збройних Сил України. І знайти таких військовослужбовців можна лише в бойових бригадах. Тож навчальні центри постійно здійснюють роботу з пошуку таких кандидатів на інструкторські посади. Дуже складна робота… Командири не прагнуть віддавати найкращих сержантів, не всі сержанти мають бажання та мотивацію переходити з бойових бригад в навчальні центри, і це не лише питання грошей.
Окрім потреби в якісному інструкторському складі, є й інші виклики. Це сам уклад проходження військової служби в навчальному центрі, де інструктор, окрім підготовки до занять і їх проведення, має дуже велике навантаження.
Він залучається до несення добових нарядів, виконує обов’язки старшого по наметовому містечку — контролює людей, організовує виконання заходів повсякденної діяльності тощо. Він залучається на певні заходи з виконання розпорядку дня, як-от фізична зарядка військовослужбовців, шикування, здійснення приймання їжі. А йому ще треба й собі якийсь час приділити.
У навчальному центрі шість навчальних днів по 9–10 навчальних годин. Якщо, наприклад, з 8-ї години починаються заняття, то тільки о 18–19-й годині вони закінчуються. А це означає, що до 8-ї інструктор має взяти людей, привести їх на місце проведення заняття, яке інколи дуже далеко, і почати заняття вчасно. А після завершення ще повернути людей назад, повернути навчально-матеріальну базу. А є ще й нічні заняття… Отже, інструктор з понеділка по суботу, як дзиґа, крутиться постійно. І залишається лише неділя для особистого життя… якщо не заступив у наряд. Інструктори практично не мають особистого часу, і дуже швидко вигорають, у них просто опускаються руки. Немає не те що часу для особистого вдосконалення, саморозвитку, не має часу для безпосередньо своєї роботи — підготовка до занять (план, місце, НМТБ тощо).
Наступний момент — це навчальна матеріально-технічна база. Наприклад, щоб навчити людину кидати влучно і далеко бойову гранату, треба, щоб він кидав бойову гранату, а не якийсь муляж постійно. Бойових гранат не вистачає — і це впливає на якість підготовки.
Нині Головнокомандувач Збройних Сил України ініціював і поставив певні завдання щодо покращення цих моментів. Зокрема, зробити так, щоб інструктори не відривалися від навчального процесу, не ходили в наряди, не ходили старшими — збільшити підрозділи охорони, які цим будуть займатися. А інструктори — щоб займалися суто певними заняттями.
Також є рішення щодо покращення організаційно-штатної структури навчальних взводів. Ми хочемо збільшити кількість інструкторського складу в навчальних ротах і зробити так, щоб при навчальних ротах, крім інструкторів, які в навчальних взводах, з’явились групи інструкторів за напрямами. Щоб не був інструктор з усьому поспіль і одночасно ні з чого конкретно. А були інструктори окремі з тактичної підготовки, вогневої підготовки, такмеду, які б могли зробити розбивку щодо занять і трішки зняти навантаження з інструкторів, які у взводах. А інструктори у взводах займалися б загальними питаннями, брали участь у проведенні цих занять, деякі заняття проводили за своїми напрямами самі.
Також ми хочемо впровадити таку категорію інструктора, як дріл-інструктор на рівні навчального відділення, який би опікувався курсантами, що проходять БЗВП щодо виховання їх воїнського менталітету, дисциплінованості, працював би над покращенням їхньої фізичної форми тощо. Тобто, щоб розподілити зони відповідальності у процесі виховання-підготовки рекрута протягом доби та днів тижня.
Як завжди, є противники цих ідей, є ті, хто не розуміє, чинить перепони, ускладнює. Ті ж, хто раніше блокував ідею впровадження БЗВП, зараз знову перешкоджають впровадженню нового і потрібного у навчальний процес. Але, я впевнений, ми все здолаємо і доб’ємося результатів. Прикро лише, що втрачаємо на це багато часу.
— Очевидно, що інструкторів, як і молодших командирів, також потрібно навчати…
— Так, зараз у Збройних Силах України є трирівнева система підготовки інструкторів. Коли я обійняв посаду головного сержанта Збройних Сил України, поняття інструкторських курсів не існувало в Збройних Силах взагалі. Перші інструкторські курси ініціював колись генерал Віктор Муженко, будучи ще заступником начальника Генерального штабу. В Десні тоді розпочали проведення курсів інструкторів з вогневої підготовки, з водіння танків та бойових машин, зі застосування озброєння бойових машин, і з так званої «Системи бойового виживання воїна», попередника системи «БАРС». А потім ми почали брати приклад з наших колег у Великій Британії, США та інших країн Альянсу і запроваджувати методичні курси для інструкторів. Ідея в тому, що сержант, який стає інструктором, він апріорі повинен вже все, що необхідно, знати, вміти і володіти. Тож навчити інструктора — це надати йому методику: як правильно побудувати заняття, підготуватися до нього, як працювати з тими, хто навчається, як ефективно передати їм свої знання та уміння.
Але зараз на ці курси, курси інструкторів, знов таки, командири певних частин не віддають найкращих сержантів, бо найкращий сержант потрібен тут і зараз самому. А приходять люди, які не повною мірою володіють інструкторськими характеристиками, або не підтягнуті в певних напрямках підготовки. І відповідно, треба працювати, щоб підтягнути їх по цьому напрямку. І це реалії: не приходить той матеріал, з яким можна працювати, як з майбутнім методистом. І доводиться корегувати програми для того, щоб людина могла підтягнути хоча б свої базові солдатські навички, і тільки тоді, досягнувши певних стандартів, переходила до методичної підготовки як майбутній інструктор. Також велика проблема в тому, що наразі на курси інструкторів, здебільшого не направляють тих, хто планується для призначення на інструкторські посади. Кандидатів, яких, якщо вони не пройшли підготовку, на посади інструкторів не призначать. А більшість тих, хто приходить на курси, це люди, які вже перебувають на інструкторських посадах. Тобто командири їх уже призначили, і лише після того прислали в центр на підготовку. Водночас у навчальних центрах залишається певна кількість тих, кого призначили, а на підготовку ця людина ще направлена не була. Тобто такий собі «інструктор», який і права не має називатися інструктором.
Загалом, якщо підбити підсумок, можна сказати, що саме рівень БЗВП впливає і на якість підготовки інструкторів. Бо є різниця — з ким працювати, як будувати навчальний процес, з чого починати і на чому концентруватися: вчити людину стріляти чи вчити людину навчати інших людей стріляти.
Так само щодо курсів командирів відділень, так званих молодших командирів. Якщо прийде на курс людина, яка вже сама по собі, як солдат, стала більш-менш професійною, то його не треба знову вчити стріляти, виконувати тактичні дії, надавати догоспітальну медичну допомогу (самодопомогу) і так далі. Він вже це все знає і плюс він уже в бойовій бригаді все це засвоїв на практиці, на досвіді. Тож ми тепер на курсі командира відділення можемо його навчати керувати іншими людьми, розбиратися в них, згуртовувати в команду, навчати та тренувати, планувати бій, організовувати певні процеси, управляти відділенням у бою, здійснювати АПД тощо. Тобто навчати вже «вищим матеріям», які для командира є більш важливими, ніж його особисті вміння, бо від цього залежить виживання підрозділу та успіх виконання бойового завдання.
Хоча, на жаль, тепер дуже багато людей приходять на курси командирів відділень, яким ще базові солдатські навички треба докручувати. Тож замість того, щоб їх навчати управляти вогнем малої групи, будувати систему вогню відділення, застосовувати вогонь бойових машин тощо, ми вимушені їх знову навчати того, чого навчають базового солдата.
Тому БЗВП, курси командирів відділень і підготовка інструкторського складу — це взаємопов’язана система підготовки військовослужбовця, рознесена в часі, відповідно до етапів еволюції — боєць, фахівець, командир, інструктор… І від того, яка якість буде на кожному рівні, залежить, як далі буде професійно вдосконалюватися сержант протягом служби.
