Творчість, що надихає: розмова з Альоною Пасечніченко до Дня художника

У світі мистецтва є люди, які створюють не просто роботи, а маленькі історії, наповнені емоціями та змістом. Альона Пасечніченко – одна з таких майстринь. Її творчість поєднує різні техніки, стилі та напрямки – від декоративно-прикладного мистецтва до живопису й флористики. Ця художниця не лише створює красу, а й передає її іншим, навчаючи дітей та надихаючи колег.

До Дня художника (12 жовтня) – свята, яке в Україні відзначають щороку в другу неділю жовтня на знак пошани до людей, що творять красу й зберігають духовні цінності, – журналісти MYNIZHYN поспілкувалися з Альоною про її творчий шлях, натхнення та роль мистецтва у житті.

Фото: Альона Пасечніченко

– Коли ви зрозуміли, що хочете стати художником?

– Насправді я ніколи навіть не мріяла про те, щоб бути художником. Хоча у нас – династія творців. Тато, сестра, двоюрідний дідусь… Як згадувала тітка Світлана, сестра тата, у нас був ще один художник, який жив із сім’єю на Донеччині, але, на жаль, помер молодим.

Вийшла доволі цікава ситуація. Сестра з мамою та племінником пішли гуляти містом і натрапили на оголошення – запрошували вступати до нашого коледжу ім. М. Заньковецької (на той час училища культури). Вони запропонували мені спробувати. Але ж я не любила малювати! Навіть у школі в мене не виходило гарно малювати – учителі дивувалися, як це так: у творчій сім’ї, а я не малюю. Тому, звісно, я відкинула цю пропозицію.

Та, подумавши кілька днів і зваживши всі аргументи рідних, вирішила таки вступати до училища. Треба було готуватись до екзаменів, і я знайшла чудову вчительку, яка працювала в школі мистецтв – Тетяну Іванову. Це дійсно вчитель від Бога. Саме вона допомогла мені розкрити свої здібності під час підготовки до вступу. Так і почався мій творчий шлях художниці.

А флористикою я теж почала займатися, можна сказати, випадково. Спочатку – завдяки сестрі, потім – Тетяні Анатоліївні. Коли племінник навчався у школі, йому потрібно було зробити композицію на конкурс, і я допомогла. Так почала розвивати ще й свої флористичні здібності.

– Чи були у вас наставники або приклади для наслідування?

– Як я вже зазначила, моєю наставницею була Тетяна Анатоліївна Іванова. Вона першою ввела мене у світ академічного рисунку та живопису.

А прикладом, звісно, була моя сім’я. Я пишалася і пишаюся ними. Особливо мій двоюрідний дідусь, який жив у Прилуках. Він був професійним художником, понад 40 років віддав рідному місту. Крім живопису, займався ще й скульптурою. Його роботи потрапляли навіть до Третьяковської галереї.

Ще одним прикладом для мене стала Наталя Григорівна Тира – завідувачка художнього відділу. Її вміння презентувати відкриття виставок, її сонячна натура, вольовий характер завжди надихали мене.

– Які матеріали та техніки ви любите найбільше?

– Мені подобаються всі техніки, які існують. У кожній є свій шарм і свої переваги. Так само і з матеріалами – кожен по-своєму цікавий.

– Що для вас найважливіше у роботі над картиною чи іншими роботами?

– Головне – вкласти у роботу свою душу, настрій і правильно обрати сюжет. Наприклад, моя єдина робота в техніці ошибани народилася так: завідувачка художнього відділу музею Наталя Григорівна Тира зателефонувала і сказала, що потрібна робота на творчий звіт. Відмовити їй я не могла – це людина з великої літери. Так і з’явилася моя ошибана за твором Шевченка «Сліпа».

– Чи є у вас улюблена тема або сюжет, який повторюється у ваших роботах?

– Переважно я працюю в академічному рисунку – у жанрі натюрморту й пейзажу. У живописі – так само. Людей не дуже люблю зображати, хоча учнів навчаю, адже потрібно готувати їх до вступу у художні виші.

– Що надихає вас на створення нових робіт?Реклама:

На жаль, останнім часом я не дуже активно працюю. Флористика «зупинилася в часі» майже три роки. Можливо, це пов’язано з війною, можливо, з побутовими питаннями. А от малювання не дає спокою – іноді проводжу майстер-класи.

Важко сказати, що саме надихає. Це може бути просто гарний настрій або перегляд картин інших художників.

– Як ви знаходите баланс між комерційними замовленнями та власним творчим баченням?

– Насправді замовлень у мене було небагато, а зараз їх узагалі немає. Тому працюю більше для себе – коли є бажання.

– Що для вас означає День художника?

– Це нагода згадати й пам’ятати про те, що є наша українська культура, є творчість, є краса, яку несуть неймовірні люди – ті, хто вміє передавати красу рідного краю або фантастичні сюжети.

– Яке побажання ви дали б молодим художникам або тим, хто тільки починає свій творчий шлях?

– Перш за все – не боятися критики, бо вона буде завжди, яким би талановитим художником ти не був. Не боятися йти вперед до своєї мрії, багато працювати над собою.

– Чи є у вас плани або проєкти, які хотілося б здійснити цього року?

– У свій час я опанувала опішнянський розпис. Розписувала різні заготовки – спочатку магазинні, потім придбані самостійно. Одну вазу я вже розписала, але давно хочу продовжити й розписати інші, які спеціально купила ще на нашому Покровському ярмарку.

Творчість Альони Пасечніченко – це поєднання щирості, натхнення й любові до мистецтва. У її роботах живе тепло, яке передається від серця до серця – від учителя до учня, від майстрині до глядача. Її історія доводить: справжнє покликання може прийти несподівано, але якщо йти за ним наполегливо й з відкритою душею, воно обов’язково розкриється у найпрекрасніших формах.

Як повідомляв MYNIZHYN, у художньому відділі Ніжинського краєзнавчого музею ім. І. Спаського триває виставка «Ніжин завжди різний», яка зібрала твори 28 народних майстрів міста. Серед учасників — Лілія Григор’єва, майстриня з декоративно-прикладного мистецтва, чия творчість поєднує бісер, канзаші, іграшкові скульптури та любов до ручної праці.