Три роки й три місяці на війні: сержант ЗСУ розповів, як мінометом 60-мм калібру лякає танки

Сержант ЗС України Роман служить у 100-й окремій механізованій бригаді командиром мінометного розрахунку.

По яких цілях працює його підрозділ? Як діє піхота противника на лінії зіткнення? Та який міномет найкращий на фронті?

Про це Роман розповів нашому кореспонденту:

«Сестра не хотіла давати мені паспорт через те, що знала, куди я піду»

«Я сам з Волині. До широкомасштабного вторгнення дев’ять років жив у Польщі. Там вже будував своє життя. У 2022 році приїхав до бабусі на Різдво. 27 лютого я мав повертатися до Варшави, купив квитки.

25-го лютого пішов до ТЦК. Там сказали, що оскільки я раніше не служив в армії, то поки не можуть мене призвати. Але я напросився до 100-ї бригади.

Я раніше займався і стрільбою, і з парашутом стрибав, і скелелазінням. Тому морально більш-менш був підготовлений до військової служби. У 2022 році відчував, що я маю це зробити.

Тоді родина негативно відреагувала на моє рішення йти воювати. Сестра не хотіла давати мені паспорт через те, що знала, куди я піду.

Зараз я вже головний сержант взводу і командир міномета.

Я починав працювати на 60-ці (міномет калібру 60 мм — ред), зараз вже ми дійшли до 120-ки — це МП-120. Українська зброя. Міномет класний. Так, дещо важкий він. Але характеристики у нього хороші.

Це такий, знаєте, танк у світі мінометів. Безвідмовний, надійний, точний. Якщо гарно все вивірити, то мені дуже з ним подобається працювати.

Ми почали з ним виконувати задачі ще в Очеретиному рік тому. І досі з кращим мінометом я ще не працював.

«Двоє пошкутильгали та відсунулись назад, а інші четверо — скоріше за все, їх вже немає»

Зараз в основному ми працюємо по живій силі противника. Бо на техніці орки, не заїжджають так далеко. А ми стріляємо на 4500 метрів приблизно.

Якщо ворог на техніці й під’їжджає, то це відбувається дуже швидко, і туди ефективніше спрацьовують дрони. Вони у цьому питанні швидші, не потрібно їх довго коригувати.

А от два роки тому, у 2023-му, ще можна було мінометами працювати по техніці. Тоді ми на 60-міліметровому мінометі виконували задачі. Так навіть по танку тоді відпрацювали з нього.

Ми нічого не зробили танку, але він відступив після нашого влучання. Ворог подумав, що це батарея пристрілюється і злякався. Ну, смішно було, що наш міномет його змусив відійти.

А якщо все ж таки до сьогоднішнього дня повернутись, то зараз противник працює піхотою. Вони йдуть по двоє-троє людей. Накопичуються у визначеній точці. І потім звідти починають штурмувати наші позиції.

Нам важче працювати через це, бо приємніше вдарити в групу з шести десь людей, ніж зловити одного чи двох.

Якось ми влучили по такій великій групі. Двоє пошкутильгали й відсунулись назад, а інші четверо — скоріше за все, їх вже немає.

…Нашим чоловікам, які досі ще в тилу сидять, хочу сказати, щоб вони перестали боятись. Хочеться, щоб нас вже поміняли інші. Хочеться мені відпочити морально. Бо фізично я не втомився. Дайте мені відпочити зі своєю дружиною, з донькою, поїхати на рибу. Бо три роки й три місяці на війні — психологічно це дуже непросто”.