Штурми російських позицій, розтрощені кадировці, атака 40 мотоциклів: комбат «Хорс» про бої на Вугледарському напрямку
— Наскільки ми знаємо, ваш підрозділ воював на одному з найгарячіших напрямків російсько-української війни поблизу Вугледара.
— Ми стояли в районі Вугледара, неподалік населених пунктів Водяне-Солодке. рашисти почали штурмувати нас на початку 2024 року. Я очолив батальйон 9 лютого. Спочатку ворог атакував з лівого флангу Новомихайлівки. Поруч з нами на той час воювали десантники з 79 бригади. Росіяни почали активно продавлювати їхню оборону в Новомихайлівці. Я розумів, що вони хочуть вклинитися між бригадами, саме на стик. Взагалі на цьому напрямку на лівому фланзі від нас чотири сусіди помінялись.
Окупанти вже були взяли Новомихайлівку та підходили до Констянтинівки. Наш батальйон ще тримав оборону та був клином для них. Ворог пішов на перший штурм на наші позиції механізованою колоною з 13 одиницями техніки, до слова їхня техніка була без РЕБів. За задумом, вони хотіли зайти в наш бойовий порядок. Але в них нічого не вийшло, вони отримали повний розгром. Є підтверджене відео, де ворожа техніка горить, а піхота тікає з поля бою.
— Розкажіть коротко, чим ви їх розбирали?
— У нас тоді була добре спланована система інженерних та мінно-вибухових загороджень, на ворога чекали мінні поля. На висоті стояв розрахунок ПТРК «Стугна-П», який бив ворога перехресним і фланговим вогнем, в бік.
Плюс в нашому підрозділі активно розвивалася система застосування FPV-дронів. Ми задавали тренд по якості ураження противника та зупинили цю колону бронетехніки. Це був перший бій, коли під моїм керівництвом батальйон відбив російський штурм.
В цей день стояв густий туман. Я заходжу після підписання актів приймання посади комбата вранці на КСП і дивлюсь танк рф заїжджає в лісопосадку в смузі відповідальності батальйону.
Перед цим наші позиції кацапи атакували КАБами й цей танк застряг у воронці з-під ворожої авіабомби. Інша ворожа техніка в тумані загубилась і не змогла швидко зорієнтуватись.
Почали по ним відпрацьовувати. Знищили цю техніку, а російська піхота, яка покинула машини, зайшла на наші позиції. Це був дуже важкий день, який тривав цілу вічність. Окупанти наступали піхотою і їм вдалось захопити тоді два наших РОПа. Але за 4 дні ми власними силами відбили їх назад та відновили тактичне положення підрозділів.
— Як ви це зробили?
— Була створена штурмова група у складі двох відділень. Все було сплановано просто ідеально. Хлопці тихо підійшли й без єдиного вистрілу, без артилерії, без скидів з дронів змогли вибити кацапів з позицій.
Нам пощастило, бо вночі рашисти поміняли групу своїх штурмовиків і на їхні місця зайшли російські «ваньки», «ширпотреб». Вони почали тікати. Наші хлопці заходили групою з 6 осіб, а «пі…рів» тікало десь 25 осіб. Крім того, по полю їм назустріч йшли ще 15 рашистів.
Спрацював ефект «доміно». Окупанти побачили, що інші тікають і також долучились до цього «бєгства». Тоді вже підключилась наша артилерія, яка «розібрала» цих російських бігунів.
Потім противник зрозумів, що не пройде і вирішив ще більше давити на лівий фланг від Новомихайлівки, на 79 бригаду ДШВ.
А ще кацапи полюбляли збиратись в населеному пункті Солодке, готували штурмові групи піхоти та колони техніки. І намагалися наступати на нас по дорозі на Водяне.
Наші дронарі на шляху просування їх знищували. Взагалі для рашистів ця дорога була проклятою. Не раз і не два чули їхні перехоплення, де вони скиглили, що втрачають там багато техніки.
— Це була дорога смерті для окупантів?
— Абсолютно правильно. На цій дорозі з Солодкого на Водяне дуже багато техніки було знищено. Десь близько 200 одиниць техніки. І це лише броня, а не легка техніка та не мотоцикли.
— За який період?
— Починаючи з лютого 2024-го, березень, квітень та травень місяць. Далі вже просто банально не рахували, збились з рахунку.
У нас в кожній лісопосадці стояли наші піхотинці. Це такі люди, кожному з них треба давати орден «За мужність» як мінімум. Бо на тебе їде колона техніки, а піхотинці це все стримують.
Плюс перед цим твої позиції обстрілюють КАБами, з артилерії, бють «FPVішки» і пацани все це витримували. Навіть тоді, коли рашисти заходили в окопи між позиціями відділення. Хлопці не втрачали голову, не було ніякої паніки та ніхто не падав «у ступор». За підтримки наших дронів зі скидами, FPV та мінометів вибивали окупантів.
У нас такий пріоритет: якщо можемо вбити ворога чимось іншим, то піхотинців ми не посилаємо. Якось була ситуація, позиції рашистів знищені, але там була нора. І «пі..ри» постійно заскакували туди. Наша штурмова група ніяк не могла туди дійти, бо вони теж контролювали.
Пілот на позивний «Баха» з Matrice цілу ніч завалював цю нору осколково-фугасними скидами. Як виявилось там сиділи 5 окупантів. На ранок робота дала свої плоди, стояв туман і рашисти побігли назад, до своїх. Наші піхотинці двох відразу знищили, ще троє залягли в танкову колію і так повзли. Ми «АГСми» їх добили.
Піхота зайшла на ті позиції й тримали їх ще декілька місяців. У більшості російські піхотинці, які йдуть на штурм беруть з собою зброю, 4 магазини, пачку кацапського «Ролтона» та воду, і все. Коли патрони в них закінчуються, вони або самі здаються або наші FPV-дрони їх знищують.
А ще що цікаво, ворог постійно копає, коли йде на штурм. В рівному полі, під деревом, як в радянському союзі вчили. Копає під себе ямку як «на могилку». Їм це все не сильно допомагає, бо є велика різниця, коли ти в окопі чи просто копаєш під деревом.
— На вашу думку, ось ці російські штурмовики, вони більш-менш професійно підготовлені чи це якийсь зброд відправляють по принципу «вперед-вперед»?
— За моїм спостереженням, не скажу, що вони повні «дов..би». Перші штурмові групи у 2024 році були добре підготовлені. У них були кевларові засоби захисту, всі йшли з АК-12 — автоматами Калашникова зразка 2012 року, приклади Magpul, магазини. І в професійному плані — це були фахівці. В мене є відео, де російський штурмовик робить переверт і збиває FPV-дрон.
Пам’ятаю, спочатку нас штурмувала кацапська 155 бригада морської піхоти рф, абсолютні потвори. Їх перекинули на Новомихайлівку.
У них була специфіка на міських боях. Кацапські так звані морпіхи відмовлялись йти на штурм, боялися зустрічі з нашими піхотинцями. Їхній інструктор стояв в окопі й за шкірку «двоєчками» просто відправляв вперед.
Якщо говорити про штурмовиків рф. Якось зав’язався бій: наші штурмовики проти російських. Моїх було 6, їх 12. По відгуку наших хлопців, це були профі, працював кулемет, «троєчками», «двоєчками», чітко простріли сектори, спілкування між собою, все відпрацьовано до дрібниць.
Але вони все одно отримали від нас «на горіхи». Вони як худоба забилися в одну нору, свого кулеметника поставили збоку крити сектор, укриття в них не було, і вони не розосередились по окопу.
І наші FPV зробили свою справу. Половину «300» і все паніка, рашисти почали тікати. Як тільки ворог несе перші втрати, все — вони відразу гаснуть. Тільки достойний бій зупиняє противника. Як тільки вони зрозуміли, що тут не пройдуть — допускаються помилок, просто тікають.
Нашій піхоті дуже важко зупиняти рашистів. Будь-який бій легко не дається. Більшість «пі..рів» себе підриває.
— Окупанти не здаються в полон, а самі застрелюються чи підриваються гранатами?
— Так. Вони вбивають себе, ріжуть вени на руках. Це такі ідейні, мотивовані рашисти.
А звичайна піхота, всякий зброд здається. Ми брали в полон бурятів, це реально якісь орки. Обличчя навіть не людини. Ні російської, ні української мови не розуміє. Він навіть говорити нічого не може.
Коли кацапи здаються в полон, це дуже мотивуючий фактор для нашої піхоти. Хлопці бачать реальні результати своєї надважкої бойової роботи. Плюс полонений рашист розповість необхідну інформацію про дії та розташування ворожих підрозділів.
Якось ми взяли російського сержанта. У мене в телефоні є відео, як він здається в полон: підкурює сигарету, сідає на коліно, телефон під п’ятку черевика і далі цей телефон втоптує у землю. І робить це так, щоб ніхто не помітив. Але на щастя, хлопці помітили це. Знайшли цей телефон, там дуже багато чого цікавого було. Наприклад, там були відмічені точки місць розташувань противника, підвали, якісь ангари і так далі. Це дуже допомогло нашим сусідам в плані розвідки і більшості всі дані підтвердилися.
Був випадок. Під Новомихайлівкою рашисти почали штурмувати балку — це були наші сусіди справа. Ворог тиснув, хлопці просіли в обороні дуже відчутно. У мене КСП батальйону було як їхнє КСП роти. Фактично до «пі..рів» через «залізку» було 700 метрів. Тоді на нашому напрямку наші дрони «взяли» в полон рашистів та вели їх до наших позицій.
Так от, наш дрон вів одного окупанта і банально розрядилася батарея і пішла заміна дрона. Поки йшла ця заміна російський солдат і далі йшов вперед і зайшов в тил наших позицій.
Якраз наш повар йшов готувати щось їсти і побачив цього «пі..ра». Дивиться по полі йде кацап, без зброї з піднятими руками. Так кухар взяв його в полон. Це взагалі щось, у нас є два таких хлопці-повари, які брали рашистів в полон.
Була в нас тоді така позиція відділення, «Лондон» називалася, то там мої три заступники тримали оборону. Були втрати в живій силі, приходилось приймати неординарні складні рішення, адже ворог міг зайти і прорвати нашу оборону.
І хлопці стояли й воювали. Два тижні зупиняли штурми противника. З ними воювали звичайні кухарі та фахівці взводу матеріально-технічного забезпечення.
Пам’ятаю був штурм, «пі..ри» спішувалися між позицій відділень. Ми туди відпрацювали всім чим можна: касети, міномети, скиди, FPV-камікадзе. Потрібно було зробити «зачистку». Тільки почало сірити надворі туди штурмувати вийшли 3 людини: кухар, командир взводу матеріально-технічного забезпечення та наш колумбієць-піхотинець. Топові хлопці. Двоє з них — комвзводу Денис та повар отримали поранення, але бойове завдання виконали.
—Як у вас зазвичай побудована бойова робота? Як це вдається в умовах, коли ворог постійно наступає та здійснює тиск.
—Постійне спостереження підходів, скупчення противника, його можливих шляхів проходів. Як командир роти, так і командир батальйону повинен чітко розуміти, де є слабкі місця в обороні, які треба додатково прикрити. та підсилити.
Першочергово — це вести піхотне спостереження. Оператор дрону також людина, він може втомитись і десь щось пропустити, не побачили. Піхота на передньому краї має постійно слухати та спостерігати. Піхота доповідає. Якщо хлопці чують звук техніки, то доповідають напрямок, що це за техніка може бути.
Ми одразу орієнтуємо в цей район пілотів і робимо відпрацювання. А так постійно, цілодобове безперервне спостереження плюс дрони. Також буває, що навіть камери виставляємо в окопах, де це можливість.
Різне трапляється: є накопичення ворога чи противник під’їхав, його техніка доставила або буває йдуть по одному-два штурмовики. Діємо залежно від ситуації. На випередження, наприклад, зафіксували скупчення противника в бліндажі. Доповідаємо старшому начальнику і вже тоді відпрацьовує бригадна артилерія. Наші артилеристи — це профі, у них шалена мотивація. Вони нас прикривають та знищуть ворога. Долучаються до роботи FPV та дрони зі скидами.
Взагалі бойова робота так побудована, щоб всі засоби ураження мають бути в готовності. Щодня вночі всіх обдзвонюю і перевіряю чи всі готові зустрічати ворога. Розрахунки ПТРК Javelin, «Стугна-П», мінометні підрозділи, готовність зв’язку. Буде штурм чи не буде, ми завжди перевіряємо готовність.
— Ну і піхотинці на передовій. Це фактично топ-люди, універсальні солдати, які першими вступають у бій з противником.
— Абсолютно правильно. Вони всі просто красавчики, це леви. В мене немає інших слів, але будь-який піхотинець — це велика шана і повага.
Це люди, які недооцінені. Не займе дрон лісопосадку чи якусь позицію, поки туди не стане нога піхотинця, мужнього воїна, який тримає на своїх плечах першу лінію оборони чи йде на штурм ворожих позицій. Звичайно, дрони потрібні, це ефективні засоби ураження, це допомога піхоті. Навіщо вони існують, щоб зберегти нашу піхоту? Все зараз йде заради допомоги піхотинцям.
Усі в батальйоні працюють на кожного окремого піхотинця. На того хлопця, який стоїть в холодному окопі, мокрий, в не комфортних умовах, де є постійна загроза втрати власного життя.
— Ми знаємо, що ваш батальйон поблизу Вугледара «сточив» три російські бригади. Це феноменальний показник результативності.
— Наш батальйон 8 місяців виконував бойові завдання біля Вугледару, на стику двох бригад. Це було дуже важко. Ми билися з переважаючими силами противника. Але ворог зазнав великих втрат. Щоб не збрехати, поки ми там стояли помінялися три російські бригади. Тільки втрачала одна бригада боєздатність, несла шалені втрати у живій силі та техніці, відразу заходила свіжа, з новими силами.
Вони навіть завели туди свій резерв — танковий полк. Техніка була не пофарбована, без мангалів. Танки взагалі були без гармат. Це нонсенс, але ворог просто використовував ці машини для доставки особового складу. Рашисти просто залітали в лісопосадку і кидали ці «недотанки». Ми взяли якось в полон їхнього механіка-водія, їм навіть солярки не давали більше, палива вистачало лише, щоб дістатися цих посадок. Далі одразу їхня піхота роззосереджувалась і хотіла максимально близько до нас підтягнутися.
Здебільшого атакували ворожу техніку ще на підходах. Були квадроцикли, різний легкий транспорт. Якось нас атакували 40 мотоциклів противника.
— Як це відбувалось?
— На наші позиції одночасно їхали 40 мотоциклів. Рухалися по одній дорозі з невеликими інтервалами, групами по 5 мотоциклів. Вони швидкі, їх важко відразу вбити. Тоді трішки довго з ними возилися.
Добре допомогли мінометники, ствольна артилерія, дрони само собою. Піхотинці з кулеметів навалювали. Цю колону зупинили та знищили. Окупанти бігали по полю, а ми вже їх добивали.
— Пригадайте ще якісь «яскраві» бойові епізоди?
— Кожен бойовий епізод по своєму цінний. Я пам’ятаю, як нас штурмували «ахматовці». Не могли ніяк рашисти взяти нашу посадку. Вони замовили з Волновахи загін кадировців, типу їхній спецназ. Приїхали вони на потужних протимінних бронемашинах.
Ми контролювали більшу частину посадки, а на перехресті доріг вже сиділи окупанти. Так от, вони не доїхали 50 метрів до нас, чомусь розвернулись і почали штурмувати свою позицію.
Мені командир бригади телефонує і каже: «Ви що, штурмуєте «пі..рські» позиції? Чому я нічого не знаю?
Я йому відповідаю: «Та ні, дивіться, це справжнє кіно — росіяни один одного вбивають».
А там такі «рембо», справжні «рекси», форма, зброя, але всі такі жирні та здоровенні, з «фірмовими борідками». Кадировці термобарами повипалювали всі бліндажі, рашисти, що в окопах намагались кучкуватись в одній норі. Наші FPV-дрони постійно зверху та здійснювали ураження.
Я скидаю командиру танкового батальйону точні координати, прошу навести танк, навели туди міномети. Наші сусіди зліва дзвонять і цікавляться, що це в нас за чудеса. Проходить декілька хвилин, ми їх почали «утюжити» артою, мінами, скидами з дронів, все пройшло як книжка пише.
Кадировці понесли втрати, почали тікати. Там був поранений один жирний здоровенний кадировець. Його виносили мабуть восьмеро чоловік. Туди підлетів наш дрон і зробив скид прямо на його пузо. Картина була просто як у фільмі «Рембо 5: Остання кров». «Задвохсотили» цього 150-кілограмого та 8 людей, які несли його.
— Що вас найбільше засмучує як командира?
— Це втрати моїх людей. Після Вугледарського напрямку нас перекинули на Херсонщину. Там було набагато легше, немає боєзіткнень з противником на суходолі, але є постійна загроза з повітря. Зараз батальйон знаходиться на відновленні боєздатності.
Є люди, які в інтернеті в коментарях пишуть всяку «фігню», своїми дописами дискредитують чи ображають військових. У мене питання: де ви знаходитись, що ви бачили жахливого в цьому житті? Ці так звані коментатори мають можливість писати ці дописи, знаходячись вдома, в безпеці. Як у вас вистачає наглості когось з військових критикувати за щось? Ви живете спокійним життям, а тут люди втрачають здоров’я та життя.
А ще прості люди себе дуже сильно накручують. І це мене зараз дуже засмучує, що люди один проти одного сильно озлоблюються. Навпаки нам треба об’єднатись. Ворог тільки один — це росія. Зараз ціль — це збереження держави. З внутрішніми ворогами ми розберемось, але пізніше, коли відіб’ємось від російських військ. Деколи емоції аж зашкалюють, але мусиш себе контролювати, війна не зупиняється ні на мить, треба думати про те, як ефективно знищувати ворога.
А коли ми бачимо, як український народ об’єднаний, тоді ми з потрійною силою б’ємо рашистів.
Я завжди кажу своїм піхотинцям: «Мужики, ми з вами в одній упряжці, зараз в цей час живемо, ми маємо все це робити — знищити ворога і вибити його з нашої землі. Крім нас, цю роботу ніхто не зробить. Не прийде добрий дядя і не буде тебе рятувати.
Хочеш робити: закочуй рукава і роби. Якщо не хочеш, то біжи „під юбку“. Тільки потім не проклинайте себе тоді, коли буряти будуть ходити по селах та містах і гвалтуватимуть ваших жінок та дітей». І хлопці б’ються як роботи, як леви. Вони свою роботу дуже добре роблять.
Але тут важлива й інша сторона медалі. Людина, яка вже одягла військову форму, взяла з руки зброю, пішла захищати свій народ, свою землю, свій дім, вона має розуміти, що її тут цінують. Це вкрай важливо.
Джерело: Інформаційне агентство АрміяInform
2025-04-09 06:48:00
