«Найважче було саме в росії, там ми працювали в режимі 24 на 7»: історія 25-річного артилериста «Суворого»
У 2020 році, коли йому було 19 років, «Суворий» отримав повістку на строкову службу, однак вирішив підписати контракт.
Історію бійця оприлюднила 44-та окрема артилерійська бригада імені гетьмана Данила Апостола.
«У мене непокірний характер. Строкова служба мені не підходила: не хотів почуватися рабом у казармі. Натомість підписав контракт на три роки. Тут є свобода: виконуєш свою роботу, отримуєш зарплату й бачиш сім’ю», — розповідає військовий.
24 лютого 2022 року підрозділ «Суворого» мав вирушати на плановий полігон. Однак дорогою колона змінила маршрут — військові зрозуміли, що почалося повномасштабне вторгнення.
Спочатку вони прибули на Житомирщину, де розташувалися в лісі поблизу Малина, а згодом зайшли в саме місто.
«Навколо постійно лунали вибухи, гул авіації, в небі літали і свої, і чужі літаки. Тоді всі остаточно усвідомили: почалася серйозна війна», — пригадує військовий.
Попри небезпеку, боєць намагався зберігати спокій. Каже, що страх і зайва тривожність не допомагають під час бойової роботи.
«Параноя на війні до добра не доводить. Нам було цілком комфортно працювати, тим паче я тримався поруч із другом. Головне правило того часу: аби не летіло прямо на нас. Падає десь збоку — лягаємо, лунає тривога — ховаємося в укриття», — розповідає «Суворий».
Після звільнення північних областей підрозділ перекинули на Запорізький напрямок. Там військовий близько пів року служив у взводі хімічного захисту.
Після розформування підрозділу перейшов до артилерійського дивізіону.
У новому підрозділі довелося опановувати різні завдання. «Суворий» працював у складі гарматної обслуги: був водієм, номером обслуги, підносив снаряди, а певний час виконував і обов’язки навідника.
«В артилерії наші функції універсальні: треба воювати — воюємо, треба працювати на забезпеченні чи підвозити боєкомплект — їдемо. У бойових умовах усього навчають просто на місці», — пояснює артилерист.
За час служби географія бойових виїздів дивізіону охопила Запорізьку, Донецьку та Дніпропетровську області. Окремим етапом стала операція в Курській області рф, де підрозділ провів близько п’яти місяців.
Саме там, за словами військового, артилеристам довелося працювати найінтенсивніше — цілодобово, під постійною загрозою ворожих безпілотників.
«Найважче було саме в росії, там ми працювали в режимі 24 на 7. Перші два-три місяці минали відносно спокійно: перед нами дуже якісно зайшла наша піхота, тож особливого опору ми не відчували. А от потім ми почали добряче „роздавати“ ворогу, і у відповідь полетіло все. Почали масово полювати ворожі FPV-дрони та інші „літуни“ — бувало, що з хати взагалі не вийдеш», — розповідає «Суворий».
Обстріли противник, за спостереженнями бійців, часто вів за певним графіком: уночі з опівночі до другої години та вдосвіта.
Одного разу рішення змінити місце відпочинку врятувало артилеристові життя.
Військові ночували в будинку без зв’язку та інтернету, коли почули виходи снарядів. Спочатку вибухи лунали далеко, але згодом почали наближатися до двору.
Побратими вирішили перейти до іншої частини будинку, а потім спуститися в підвал. Щойно вони це зробили, снаряд влучив просто в оселю.
«Коли повернулися, побачив, що якраз над моєю подушкою в стіні — величезна дірка. Якби залишився в ліжку, шансів вижити не було б», — пригадує військовий.
Під час бойових виїздів артилеристам траплялися й несподівані зустрічі з цивільними. В одному із сіл, звідки давно виїхали мешканці, військові обрали стару хату поблизу якої розташували гармату.
Однак, зайшовши всередину, побачили на дивані літню жінку. Вона категорично відмовлялася залишати власний будинок.
«Каже нам: „Я зі своєї хати нікуди не піду“. Залишати її біля вогневої позиції було небезпечно. Довго з нею говорили, переконували, і врешті вона погодилася: „Везіть мене“», — розповідає боєць.
Дорогою бабуся показала військовим, де в сусідньому населеному пункті живе її сестра. Артилеристи розшукали родичку та передали жінку їй.
Підтримувати бойовий настрій допомагають дружні стосунки та армійський гумор.
«Усі наші історії по-своєму веселі, постійно з хлопцями „гонимо бєса“, тобто жартуємо за будь-якої нагоди. Є в нас у підрозділі, наприклад, чоловік, який жартома хвалиться, що має „рідну і двоюрідну жінку“. Щоправда, більшість наших солдатських жартів не для преси й не для інтерв’ю», — сміється артилерист.
Удома на військового чекає молода дружина. У листопаді подружжя відзначатиме першу річницю весілля.
За словами «Суворого», кохана постійно підтримує його повідомленнями та дзвінками.
«Дружина дуже любляча, пише мені постійно. Щодня запитує: „Чому не дзвониш?“, і я обов’язково мушу повторити їй: „Люблю, цілую, обіймаю“. Вона дуже мріє, щоб я це щоразу казав, тож виконую», — розповідає боєць.
Перед однією з відпусток артилеристи опинилися в оточенні після прориву російських військ.
За словами «Суворого», ситуація була напруженою, однак українська піхота знищила групу противника, яка прорвалася.
Під час зачистки території військові виявили окупантів у сусідньому будинку. Ті мали при собі два ящики зі зброєю.
«Хлопці не залишили їм шансів — ту хату великокаліберними кулеметами розібрали просто на цеглини», — пригадує артилерист.
Після цього бою «Суворий» вирушив у відпустку на власне весілля. Відгулявши його, повернувся до побратимів і продовжив службу.
Раніше АрміяInform розповідала історію командира взводу зв’язку мотопіхотного батальйону 32-ї бригади Олега із позивним «Імпульс», який разом з побратимами роздобув важливі особисті дані про командування противника.
Якщо вам цікавий мілітарний контент — підпишіться на телеграм-канал АрміяInform.
