Чому Трійцю називають Зеленими святами? Особливості святкування в Ніжині

Коли вулиці наповнюються пахощами чебрецю, в будинках з’являються липове, осикове гілля та лепеха, а дівчата прикрашають волосся вінками з польових квітів – це означає, що настали Зелені свята. Їх ще називають Трійцею або П’ятидесятницею. Це одне з найколоритніших і найпоетичніших свят українського календарного циклу. У 2025 році Зелену неділю, центральний день святкувань, відзначатимуть 8 червня. У Ніжині та на всій Чернігівщині це свято зберігає свою автентичність, передаючи через покоління багатий спадок як християнських, так і дохристиянських обрядів.

Журналісти MYNIZHYN вирішили розкрити таємницю: чому Трійцю називають Зеленими святами? Вони дослідили історію, традиції та символіку цього унікального свята, щоб зрозуміти, як поєдналися давні вірування з християнською духовністю і чому саме зелень – трави, квіти та гілля – стали його невід’ємною ознакою.

Трійцю називають Зеленими святами не випадково. Ще в язичницькі часи наші пращури вшановували силу весняного розквіту, зелену природу, духів предків та міфічних істот, які, за народними віруваннями, саме в цей період оживали. У римлян у червні існувало свято розалій – прикрашання трояндами могил предків. Через Балкани ця традиція поширилася серед слов’ян, поєднавшись із власними уявленнями про шанування душ померлих. Із приходом християнства давні обряди не зникли – їх гармонійно об’єднали зі святом П’ятидесятниці, коли Дух Святий зійшов на апостолів. Так і виникли Зелені свята – синтез віри, природи та пам’яті.

Фото: Напередодні Трійці. Гравюра Ю. Шюблера з картини І.Їжакевича. 1888 р. Джерело: zn.ua

Протягом Зеленого тижня, а особливо в його останні три дні – Клечальну суботу, Зелену неділю та понеділок, – в Україні, зокрема в Ніжині, традиційно відбуваються обряди прикрашання домівок, цвинтарів і громадських просторів зеленню, квітами та травами. Кожен із цих елементів має свою глибоку символіку. Осикове, липове та березове гілля, розміщене біля дверей і за іконами, вважалося захистом від нечистої сили. Трави, розстелені на підлозі, були ознакою оновлення, шани до землі та природної сили. У ніжинських родинах досі зберігається звичай прикрашати подвір’я полином, любистком, м’ятою – не лише заради приємного літнього аромату, а й для наповнення простору символічною силою і захистом. Особливо важливою у нашому регіоні була традиція вкривати підлогу лепехою – широкими листками цієї болотної рослини, що символізувало оновлення, чистоту і духовний захист оселі під час Зелених свят.

Фото: Юліус Шнорр фон Карольсфельд. П’ятидесятниця. Іллюстрація до Діянь апостолів. Дереворит, 1960 рік. Джерело: zn.ua

Особливою є Клечальна субота – день збору трав. До сходу сонця жінки та дівчата вирушають у поля та луки за духмяним зіллям: чебрець, канупер, полин, татарське зілля (лепеха), любисток тощо. Увечері цими травами прикрашають оселю, кладуть їх під поріг, за образи, під скатертину.

Фото: ЛепехаРеклама:

У центрі святкування – Зелена неділя, день особливої пам’яті про предків. У цей день українці ходили на кладовище: несли хліб, пироги, яйця, узвар, свічки, пахуче зілля. На могилах правили поминальні молитви, кропили землю напоєм, частину їжі закопували – усе це, за віруваннями, як дар душам померлих. Після цього відбувалася спільна трапеза прямо на цвинтарі або поблизу – з розмовами, спогадами, піснями. Особливою частиною є участь молоді: у давнину приходили скоморохи, влаштовувалися «перебійці», ігри й навіть театралізовані «боювання» – усе це мало на меті не лише вшанування померлих, а й налагодження гармонії між світами.

Зелені свята уособлюють також жіночу магію й природу. Наприклад, дівчата плели вінки з польових квітів – чебрець, конвалія, незабудка, васильки – і дарували їх рідним або ж відносили на воду. У ніч на Трійцю або зранку дівчата «розвивали» свої вінки – якщо вінок не зів’яв, це вважалося добрим знаком. Потім їх пускали по річці – за напрямком руху вінка ворожили про долю, кохання, шлюб.

Фото: Трійця

У деяких українських селах ще й досі живе традиція «завивати березку» – одна з дівчат ставала «березкою», її прикрашали зеленим гіллям, стрічками, вінками та з піснями водили селом, вшановуючи пробуджену природу. На Ніжинщині ж молодь зводила своєрідну віху – високу жердину або стовп, прикрашений зеленим гіллям, квітами та стрічками, що символізував життєву силу, врожай та зв’язок з духами предків. Після встановлення віхи гурт молоді обходив оселі громади, співаючи пісень, бажаючи господарям достатку й добробуту, за що отримували гостинці – хліб, яйця, сало. Завершувалося це спільним гулянням із частуванням, танцями та жартами, що поєднували язичницьке вшанування природи з християнськими уявленнями про єдність громади та свято душ предків.

Містичним ядром Зелених свят залишаються русальні обряди. Зелений тиждень вважався часом, коли русалки – душі дівчат, що померли до шлюбу або неохрещені діти – виходять з води та блукають поміж людей. Щоб не розгнівати цих духів, дівчата влаштовували хороводи, співали пісень, обирали «русалку», прикрашали її травами й водили коло. Так намагалися задобрити сили природи й отримати в дар врожай, мир і добробут.

Фото: Святкування на зелені свята. Джерело: Волинська служба новин

У Ніжині Зелені свята – це не просто обрядовість, а глибоко вкорінена жива пам’ять народу, що відлунює в кожному вінку, у пахощах чебрецю на подвір’ї, у лепесі, якою вистеляють підлогу, в гіллі липи біля порогу та в дзвінкій дівочій пісні над тихоплинним Остром. Це – духовний зв’язок поколінь, пошанування природи, предків і споконвічних традицій, які щороку відроджуються, даруючи ніжинцям відчуття єдності, затишку й надії.

Як повідомляв MYNIZHYN, 30 травня біля стін Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя відбулося унікальне мистецьке дійство — благодійний перформанс живих скульптур під назвою «Ніжин о’Жив». Його мета — не лише культурна, а й соціально важлива: усі зібрані під час заходу кошти передадуть на потреби Збройних Сил України.