Наталія Березка з Ніжина щодня доводить, що сила немає статі, а відвага не знає меж

Вона — сапер. Вона — та, хто щодня входить у тишу полів, де ще вчора гриміла війна. Вона — українська жінка, яка доводить: сила не має статі, а відвага не знає меж.

Пише 250 Об’єднаний центр інженерної підтримки Сил підтримки

Березка Наталія – сапер розмінування центру розмінування та ліквідації наслідків 250 Об’єднаний центр інженерної підтримки Сил підтримки Командування Сил підтримки Збройних Сил України.

На деокупованій Херсонщині її робота — це боротьба не лише з мінною небезпекою, а й за право людей повернутися до нормального життя. Разом із групою розмінування Наталя очищує сільськогосподарські землі, повертаючи фермерам можливість працювати, а громадам — дихати.

І ця робота має конкретні результати: за роки деокупації нашими підрозділами було обстежено 1665 гектарів, створено 21 полігон імовірно забрудненої території та 1 полігон забрудненої території на загальній площі 338 гектарів і периметрі 59,9 км. Це сотні гектарів землі, повернутих до життя. Це тисячі врятованих життів, про які ніколи не напишуть у статистиці.

Бути жінкою у війську — нелегко. Це подвійне навантаження, подвійні сумніви і подвійна відповідальність. Але саме українські жінки доводять світові, що немає меж для того, хто має серце воїна. Наші жінки — неймовірні.
Вони тримають тил, фронт, небо й землю. І Наталя — одна з них.Реклама:

До війни вона працювала у Ніжині начальником служби у справах сім’ї та молоді. Вона, як ніхто розуміє:

• діти мають рости у вільній країні,
• сім’я має бути разом,
• а дім має бути безпечним.

Саме це розуміння привело її в армію. Вона зізнається: спочатку вагалася.

Думала, чи зможе звикнути до нової реальності, до форми, до небезпек, до відповідальності, що інколи здавлює груди. Але одного дня сказала собі просте, чесне й дуже по-українські:
“Якщо не я — то хто? Хто, як не я, має допомогти моїй країні стати вільною та незалежною?”

У підрозділі її сприймають не як “жінку”, а як професійного сапера, товариша, людину, на яку можна покластися. Тут стать не визначає можливостей — тільки характер, хоробрість і готовність зробити крок уперед, коли інші роблять крок назад.

За свою службу Наталя вже відзначена нагрудним знаком Міністерства оборони України “За зразкову службу” — знаком професійності, відданості й щоденної праці, яку несе з честю.

Вона мріє про те, про що мріє кожен українець:

• про день, коли війна скінчиться;
• коли наші діти житимуть у мирній, незалежній, квітучій Україні;
• коли земля, яку вона сьогодні очищує від смерті, знову стане землею життя.

Наталя щодня повертає людям землю, безпеку і віру.
І цим доводить: українські жінки — це сила, що змінює хід війни. І майбутнє України.

Читати ще: «В декретній відпустці намагаюсь «воювати» разом з чоловіком»: розмова з дружиною військового з Ніжина