11 років Революції Гідності: як українці вогнем і кров’ю виборюють майбутнє в Європейському Союзі

21 листопада 2013 року у центрі Києва на майдані Незалежності зібралося кілька сотень українців, щоби висловити незгоду з рішенням уряду та президента Віктора Януковича, яке перекреслювало наше європейське майбутнє.

Ще тоді українці показали усьому світові, що готові захищати європейські цінності та свободи.

Сьогодні ж Україна відзначає 11 років Революції Гідності. День Гідності та Свободи започатковано указом президента України №872/2014 від 13.11.2014 року.

Факти ICTV пригадують хронологію подій та розповідають, як революції, зокрема Євромайдан, стали індикаторами змін у суспільстві.

Причини Євромайдану

Головною причиною виходу людей на майдан Незалежності було небажання Януковича та уряду підписувати Угоду про асоціацію України з Європейським Союзом. Проте невдоволення людей посилили і такі чинники:

• зростання впливу олігархів на політичні процеси в Україні;
• дрейф на повернення нашої держави під вплив Росії;
• відновлення президентсько-парламентської республіки, що призвело до фактичної узурпації влади Януковичем;
• ухвалення Верховною Радою так званого закону Ківалова – Колесніченка, який розширив використання регіональних мов, зокрема російської;
• зростання корупції, занепад економіки, зменшення золотовалютних резервів;
• Україна в міжнародному рейтингу прав та свобод опустилася до категорії частково вільної країни;
• підписання так званих Харківських угод, які подовжували перебування Чорноморського флоту РФ в Севастополі на 25 років.

Хронологія основних подій на Євромайдані

21 листопада 2013 року. Все почалося із публікації в Facebook журналіста Мустафи Найєма, який закликав киян вийти на Майдан. Причиною заклику було зупинення підготовки до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом.

Він закликав людей брати парасольки, каву та друзів. Тобто акція мала бути цілковито мирною.

Згодом журналіст повідомив, що людей зібралося понад 500 і вони продовжували приходити.

24 листопада на майдані Незалежності відбулося перше Народне віче. Люди вимагали відставки уряду Миколи Азарова та ухвалення євроінтеграційних законів.

29 листопада на саміті Східного партнерства ЄС стало відомо, що Угоду про асоціацію з Євросоюзом не підпишуть.

30 листопада вночі підрозділи міліції влаштували силовий розгін студентів. За офіційними даними, постраждало щонайменше 37 мітингарів, ще 35 затримали. Наступного дня сотні тисяч небайдужих українців вийшли підтримати активістів і вимагали покарання винних у кривавому розгоні.

1 грудня відбулися сутички з міліцією біля Адміністрації президента. Тоді травм дістали понад 150 людей, серед яких багато журналістів.

8 грудня на Народне віче зібралося вже понад 1 млн українців. В урядовому кварталі повалили пам’ятник Леніну.

11 грудня вночі бійці підрозділу Беркут та внутрішні війська намагалися силою розігнати мітингувальників – оточили людей з боку Будинку профспілок і вул. Інститутської. Вперше з часів татаро-монгольської навали Михайлівський Золотоверхий монастир впродовж кількох годин бив у дзвони — люди йшли на той дзвін.

13 грудня Віктор Янукович зустрівся з лідерами опозиції, а після оголосив про запровадження мораторію на силові дії.

Новий 2014 рік на Майдані зустріли кілька сотень тисяч українців. Люди співали гімн.

16 січня Верховна Рада ухвалила ганебний пакет законів, які в народі назвали диктаторськими. Голосування відбувалося з порушенням регламенту – просто підняттям руки. Ці так звані закони передбачали розширення можливостей для покарання протестувальників.

19 січня люди зібралися на майдані Незалежності, щоб висловити обурення через диктаторські закони. Частина протестувальників пішли до Верховної Ради, проте дорогу їм перекрили беркутівці. Люди спробували прорвати кордон, підпалили міліційний автобус, жбурляли в силовиків бруківку та коктейлі Молотова. У відповідь Беркут застосував гумові кулі, водомети, шумові гранати. За даними медиків Євромайдану, 19-20 січня на вул. Грушевського поранень дістали 1 400 осіб.

22 січня на Майдані загинули перші активісти: вірменин Сергій Нігоян, білорус Михайло Жизневський, у лісі під Києвом знайшли тіло зі слідами тортур львів’янина Юрія Вербицького.

23 і 24 січня протести поширились у регіонах. У Тернополі, Львові, Рівному, Івано-Франківську та Хмельницькому мітингувальники увійшли до будівель обласних держадміністрацій. Водночас у Донецьку, Луганську та Харкові відбувались мітинги й на підтримку влади.

28 січня прем’єр-міністр Микола Азаров подав у відставку. Парламент анулював більшість диктаторських законів.

18 лютого під час сутичок силовики вбили з вогнепальної зброї понад 20 людей.

19 лютого загорівся Будинок профспілок. Загасили пожежу лише наступного дня.

20 лютого майданівці почали просуватися Інститутською. Силовиків відтіснили до Жовтневого палацу. Саме там загін спецпризначенців відкрив вогонь по мітингувальниках. Того дня загинули та дістали смертельних поранень 48 осіб та 4 співробітники органів внутрішніх справ.

У ніч з 21 на 22 лютого Віктор Янукович на вертольоті втік з Межигір’я до Харкова. До цього упродовж чотирьох днів з його резиденції вивозили цінне майно. 22 лютого Янукович дав своє останнє інтерв’ю на території України, в якому заявив, що не має наміру покидати країну. Проте 28 лютого він провів першу пресконференцію в Росії — у Ростові-на-Дону.

23 лютого Верховна Рада проголосувала за постанову Про самоусунення президента України від виконання конституційних повноважень та призначення позачергових виборів президента України. Вибори призначили на 25 травня 2014 року.

Як гартувалася українська національна ідея

У коментарі Фактам ICTV кандидат політичних наук, доцент Київського національного університету ім. Т. Шевченка Ігор Рейтерович говорить, що переламні процеси в українському суспільстві почали формуватися ще до створення Радянського Союзу.

Так, після століть бездержавності українці нарешті змогли створити свою незалежну країну – у 1917 році постала Українська Народна Республіка (УНР). Більшовики були проти. Впродовж 1917-1921 років більшовицько-українська війна, яка, на жаль, для українців закінчилася поразкою.

Та бажання українців бути незалежними впродовж XX століття нікуди не зникало. Так, під час Другої світової війни за українську незалежність та відновлення державності боролись ОУН та УПА. Далі в період десталінізації з’явилися шістдесятники – покоління української інтелігенції, яка стала опозицією до радянської влади. Шістдесятники хотіли модернізації статусу України та радянської системи, бо на папері все мало гарний вигляд – одна з найдемократичніших конституцій – а в реальності всі бачили зовсім протилежне.

– А от за Горбачова, як результат отих дисидентських рухів, з’явилося чітке розуміння, що не Союз треба модернізувати, а, власне, здобувати незалежність України, – наголошує Ігор Рейтерович.

Тобто українці вже не хотіли бачити себе у складі Радянського Союзу. Хоча на той час для доволі широкого загалу все це відбулося раптово.

Так, британський політолог Ендрю Вілсон у своїй книзі The Ukrainians: Unexpected Nation (Українці: Несподівана нація) розповідає про історію становлення народу України, про те що тривалий час наша ідентичність мусила розвиватися в межах держав інших народів. Тож цілком логічно, що навіть у 2000-х в Європі багато хто не знав про Україну – найбільшу країну континенту із населенням у 50 мільйонів.

– Раптом на початку 90-х, за дуже короткий проміжок часу, величезна кількість людей скаже, що хоче незалежності і буде її відстоювати. Якось все було несподівано, зокрема й для Михайла Горбачова, як і для Сполучених Штатів, – наголошує політолог Ігор Рейтерович.

На Заході просто не очікували, що одна з радянських республік настільки рішуче заявить про себе. На думку Ігоря Рейтеровича, цілком можливо, що якби не Україна, то Радянський Союз і не розпався б.

Політична верхівка Радянського Союзу у період горбачовського правління не вірила, що українці будуть готові монолітно виступити за свою незалежність. У СРСР вже готували Новий союзний договір, який замінив би документ 1922 року про утворення Радянського Союзу. Це мало б врятувати та реформувати Союз. Підписати договір між РРФСР та низкою союзних республік планували 20 серпня 1991 року. Та на заваді став серпневий путч – невдала спроба усунути від влади генсека ЦК КПРС Михайла Горбачова.

До речі, й сам Горбачов до кінця робив все, щоб Союз зберігся і ніякі республіки незалежність не отримали, говорить Ігор Рейтерович. Свої тези Горбачов переповідав президенту США Джорджу Бушу, а той потім у Києві висловлювався про небезпеку націоналізму і що не треба від’єднуватися в Москви.

Сергій Плохій, професор української історії в Гарварді, у книзі “Остання імперія. Занепад і крах Радянського Союзу” та історик Олександр Зінченко у книзі “Як українці зруйнували імперію зла” чітко описали, як відбувся розпад Радянського Союзу і що якраз ключова роль належала Україні.

Перші 10 років незалежності

Впродовж 90-х років для українців питання приєднання до Євросоюзу не було актуальним. Народ був зосереджений на елементарному виживанні: де взяти гроші та що поїсти.

Та щойно життя почало налагоджуватися, одразу ж у суспільстві постали розмови щодо перспектив приєднання до ЄС. Українці дивилися на країни, які вже приєдналися до Євросоюзу, як туди активно намагаються інтегруватися держави Центрально-східної Європи. Євроінтеграцію України підтримував другий президент Леонід Кучма.

Так, у липні 1997 року підписали Хартію про особливе партнерство між Україною та НАТО, що стало неабияким кроком у напрямку Заходу.

Європа знову відкрила для себе Україну

У 2004 році в Україні спалахнула Помаранчева революція. Людей обурили масові фальсифікації на президентських виборах на користь Віктора Януковича.

У цей період світ знову побачив, що Україна здатна проводити революції мирно, без крові. Наприклад, свого часу у Росії переділ влади закінчився тим, що президент Борис Єльцин розстріляв Білий дім у Москві із танків.

У народу до нового президента Віктора Ющенка були надто високі очікування, які, як потім вирішив цей самий народ, президент не виправдав.

– Президент Віктор Ющенко, на мою думку, зробив найбільше саме для усвідомлення українцями своєї ідентичності. Його багато критикували, та й продовжують критикувати, що він десь політично слабкий, що через нього до влади прийшов Янукович.

Проте саме Ющенко взявся за політику відновлення національної пам’яті про Голодомор, відродження Мистецького арсеналу як центру культурного життя Києва. Багато трагічних сторінок історії України вперше почали вшановувати на державному рівні, – наголошує Ігор Рейтерович.

На думку політолога, саме Ющенко чітко показав українцям, що вони українці. І саме за це він безумовно заслуговує на велику повагу.

Про Україну у світі заговорили після перемоги співачки Руслани на Євробаченні у 2004 році, а згодом й після проведення у нас футбольного чемпіонату Євро-2012.

Революція Гідності та велика війна

У близькому оточенні президента Віктора Януковича існував певний консенсус, що Україні треба рухатися до Європи. Так, олігарх Рінат Ахметов мав величезну кількість компаній та заводів у Європейському Союзі. От йому якраз європейська інтеграція була дуже вигідна. І для економіки це було вигідно, говорить політолог.

Він зауважує, що економіка України, яка піднялася за президентства Кучми, власне піднялася за рахунок цін на метали, які ми багато продавали в Європу. Тож Янукович спочатку думав, що він продовжить політику Леоніда Кучми. Хоча і про зближення із Росією Янукович теж не забував.

– Але потім росіяни через оточення Януковича нав’язали йому цілковито протилежну позицію, яка йому насправді була близька. Янукович хотів правити довго. Після приходу до влади у 2010-му він одразу почав готуватися до наступних виборів у 2015 році. Але його містечковість, рагулізм, його бажання просто добре жити й ні про що не думати зіграли з ним злий жарт, – наголошує Ігор Рейтерович.

Якби ж тоді Янукович вперся рогом, не слухав Миколу Азарова, пішов би проти тиску Росії, все б було інакше. Для українців він був специфічним, але люди б розуміли, що він за них. І цілком ймовірно, що на наступних виборах Янукович отримав би підтримку значної частини громадян України, вважає політичний експерт.

А коли українці зрозуміли, що Янукович не має наміру рухатися в бік Європи, виникло цілком справедливе побоювання, що він забирає гідне майбутнє у народу. Тож люди вийшли на мирний протест, але влада вирішила все придушити силою і кров’ю.

А далі анексія Криму та початок війни на Донбасі дали українцям остаточне розуміння, що з Росією у нас різні шляхи.

Зараз в Україні вже понад тисячу днів триває повномасштабна війна. Всі говорять, що втомилися, хочуть спокою та миру. Хтось каже, що можна було б Росії віддати вже окуповані нею території, аби тільки був мир.

За словами Ігоря Рейтеровича, на щастя, в Україні достатньо людей, які розуміють ціну Революції Гідності, війни з 2014 року, які розуміють, що піти на поступки кремлівському диктатору Путіну буде просто величезною помилкою.

– Я думаю, що навряд чи є люди, які від війни не втомилися. Але коли їм говорять, що тоді йдемо на поступки, то всі одразу відповідають – ні, ми ще будемо терпіти. Згідно з останніми опитуваннями, які я бачив, понад 65% громадян сказали, що готові терпіти скільки треба. Тобто певний запас міцності в українського суспільства ще є. І він достатньо великий насправді, – зауважує Ігор Рейтерович.

Навіть якщо хтось говорить про необхідність якогось перемир’я, це ж не означає визнання за Росією окупованих територій. Тобто буде йтися, що ці території залишаться тимчасово окупованими, а ми все одно будемо намагатися їх повернути.

Як змінювалася підтримка євроінтеграційних прагнень

Якщо під час Революції Гідності близько половини українців хотіли приєднання до ЄС, то за час повномасштабної війни бути частиною Євросоюзу хочуть майже 90%.

В Україні ще можуть бути революції

Політолог Ігор Рейтерович припускає, що після нашої перемоги в Україні можливі “електоральні революції” – без зброї, без виходу на майдан.

– Я думаю, коли будуть вибори, ми побачимо дуже багато нових облич. І влада дуже сильно оновиться, і це буде знов таки своєрідна електоральна революція. Українці прагнутимуть змін, – підсумовує політолог Ігор Рейтерович.

Боротьба за нашу свободу та суверенітет розпочалася 11 років тому на майдані Незалежності. Завдяки нескореності ми виграли той перший бій, проте велика перемога ще попереду.