Росіяни як колонія мурах – їх безліч: інтерв’ю з солдатом ЗСУ Олександром Сілантєвим

Нещодавно минула 700 доба повномасштабного вторгнення, але ми продовжуємо боротися за наше майбутнє, за нашу незалежність, за наше існування…

Журналісти MYNIZHYN мали змогу поспілкуватися зі солдатом ЗСУ Олександром Сілантєвим й обговорити актуальні питання щодо війни в Україні.

– Олександре, що спонукало вас піти до війська, як давно ви на фронті?

– Мій шлях у військовій справі розпочався досить за іронічних обставин: в особистих справах відвідав військкома і, неочікувано для всіх, наступного дня вже одягнув піксель ЗСУ, став строковиком. Це сталося за рік до повномасштабного вторгнення росіян. Контракт підписав до завершення військового стану.

– Після початку російського вторгнення відбулися значні зміни в українській армії. Які зміни помітили ви, як безпосередньо військовослужбовець?

– Завдяки “сусідам” наші Збройні – сили пройшли хрещення вогнем. У всіх сферах воєнної промисловості відбулися зміни в позитивному руслі, зокрема значно покращилися тактичні навички. Рівень професіоналізму армії зростає щодня, щоправда якою ціною.. Зараз війна в цілому набула позиційного характеру, ми спостерігаємо мало просувань як з їхнього боку, так і з нашого, проте вона залишається місцями динамічною. Кожен бік намагається пристосовуватись до умов, адаптуватись.

– Яким ви бачите військо ворога? У них, на відміну від ЗСУ, мотивація інша – вони ведуть загарбницьку війну.

– Особисто я асоціюю ворога як колонію мурах – їх безліч. Вони намагаються взяти кількість. На жаль, подекуди це добре працює. Їм не шкода людського ресурсу. Враховуючи їх постійні атаки, суто фізично стримати їх складно, по це постійні штурми наших позицій. Економічна складова також відіграє важливу роль та й постачання зброї третіми країнами…

– Як ви оцінюєте поточну ситуацію на фронті?

– На даному етапі я не можу конкретизувати. Щось вдається відбити, деякі позиції втрачаємо. Такою вже є війна, але ми налаштовані оптимістично. Ніхто не збирається йти на поступки ворогу.

[Ніжин втратив Воїна – Богдана Паскевича]

– Від переговорів з Росією варто чогось чекати на Вашу думку?

– Раніше чекали, мали надію, що з того щось буде позитивне, але, з часом, розуміння того, що перемовини з Росією – задарма витрачений час, набуває іншого значення.

–  «The Times» пише, що: «Обмежені фізичні можливості воїнів ЗСУ, середній вік яких 45 років, ускладнюють військове планування», що скажете?

– Я вважаю, що нашим бійцям вік не перешкода. Хоробрості й відважності нашим воїнам не займати. З власного досвіду можу сказати, що деякі ветерани (60-річні бійці – авт.) можуть втерти носа 20-річному юнакові. У нас просто немає вибору. Ми воюємо тими, хто в нас є, і не зважаємо на вік. Можливо, це впливає на стан речей, але чи є у нас вибір!?

– Словацький прем’єр-міністр нещодавно заявив, що «Україна має погодитися на територіальні поступки Росії». Прокоментуєте?

– На мою думку, такий розвиток сценарію неможливий. Ми повинні захищати свою землю заради тих, хто віддав життя, заради спільного майбутнього. Те, що буде з окупованими містами/селами, ми мали змогу побачити. Такого нам не можна допускати.

– Зараз в мережі активно обговорюється тема нового законопроєкту щодо мобілізації. Маєте власну думку щодо нього?

– Не знайомився з текстом нового законопроєкту, але зазначу, що є проблема з ухилянтами та людьми, котрі прагнуть заробити на війні. Це треба викорінити. На мою думку, треба людям на керівних посадах дати відчути, що таке справжня війна, лінія фронту… Може тоді у них з’явиться розуміння того, на скільки життя дорогоцінне й крихке.

– Які потреби зараз на фронті? Чи справляються волонтери? Чи допомагають громадяни? Донатів стало менше?

– Українці згуртувались як ніколи. Війна дуже сильно об’єднала нас. Волонтерські організації роблять неймовірні речі. Кожен має бути вдячним й за можливості підтримувати волонтерський рух, адже нам слід тримати в пам’яті: «Тил живе, поки фронт тримається». Робіть усе для того, аби той фронт тримався.

– Які ваші плани після війни? Як ви бачите майбутнє України?

– Порину в кінематографію. Маю мрію з дитинства – знятися у повнометражній стрічці. Щодо України… Мрію, що по завершенню війни, вона розквітне, буде сильною та незалежною, і все у нас буде добре.

Фото: Олександр Сілантєв

– Можливо, вам є, що сказати цивільним?

– Важко говорити… Кожного дня гинуть наші сини, доньки, сестри, брати, батьки, дідусі, друзі… НЕ ЗАБУВАЙТЕ, ЩО ІДЕ ВІЙНА! Війна – це не лише лінія фронту, вона охоплює всю Україну.  Допоки кожен не замислиться над тим, як він може долучитися до спільної справи, яка наблизиться наші успіхи на фронті, на кращі зміни годі очікувати. До справи, Українці. Слава Україні!

– Героям Слава!

Вам може це зацікавити: Двох росіян з Чернігівщини хочуть примусово повернути до РФ

Спілкувалася Олександра Сердюк