Як групові заняття допомагають пережити втрату і чому треба пройти 5 стадій горя – пояснюють експерти

Зараз кожному з нас доводиться горювати і відчувати певну втрату. Гине хтось із близьких чи знайомих, або ж ми прощаємося із чимось цінним для нас.

Часто люди закриваються після почутої негативної інформації і не можуть пережити трагедію чи горе, що їх спіткало. А тому – відштовхують друзів та рідних, які хочуть їм допомогти.

В Ужгороді психологиня Олена Пітух безкоштовно вчить усіх охочих, як впоратися із втратою та правильно підтримувати рідних і друзів у жалобі. Війна жорстока і безжалісна, багатьом із нас доводиться страждати і проходити через відчуття втрати.

Це не лише про смерть близької людини. Розставання, переїзд, зміна роботи та навіть втрата звичного розпорядку дня – це також серйозні випробування для психіки. Тому кожен українець має вміти правильно реагувати на такі виклики, щоб жити далі.

– Якщо людина відчуває потребу у спілкуванні і хоче поговорити про свою втрату, то групові зустрічі є найкращим способом це зробити, – каже Олена Пітух.

Також такі групові заняття дуже важливі для тих людей, які приблизно через пів року після втрати просто застрягли. Розуміють, що вони не рухаються, не виходять із цього стану. Їм не стає легше. Для таких людей обов’язково рекомендовано відвідувати психолога.

Втрата буває різною. Ми її переживаємо не лише тоді, коли помирає хтось із близьких, рідних або знайомих. Переїзд, нова домівка, розлучення – це теж втрата. Через це людина може горювати і страждати. Горе – це процес. Він може бути циклічним або хаотичним. Людина може прийняти факт втрати за лічені тижні або ж горювати роками.

Психологиня радить горювати й оплакувати свої втрати.

– Це нормально. Дозвольте собі переживати будь-які емоції. Проживання горя у кожного проходить по-різному. Головне – не засуджуйте себе та інших, – каже психологиня.

Не залишайтеся зі своїми стражданнями наодинці. А підтримуючи близьких у жалобі, не забувайте про себе і свій ресурс.

– Якщо людина горює, їй необхідно не закриватися в собі. Контактувати з кимось із близьких людей. З ким хочеться це пережити. І не забувати про те, що є кризові психологи, які допоможуть вийти з такого стану, – каже Олена Пітух.

Тим, хто підтримує рідних чи знайомих у момент найбільшого болю, важливо не забувати про себе. Розуміти, що ваш ресурс теж має свою межу. Бо, допомагаючи іншим, можна травмувати себе. І перейняти чуже горе.

Є кілька стадій горювання, які змінюють одна одну. Пережити їх треба усі. Це заперечення, злість, торг, депресія і прийняття. Коли людина проходить усі процеси, вона проживає своє горе.

І незалежно від того, наскільки сильними і глибокими є страждання та горювання людини, вона обов’язково повернеться до звичного життя.

Горе нікуди не подінеться. Людина навчиться з ним жити і усвідомить, що трапилося.

– У кожного з нас є закладена нашим мозком система виживання. Мозок знає, що якщо я буду вічно страждати, я не виживу. Ресурс мій закінчиться. І тоді він говорить нам – стоп. І перелаштовується. Але на це потрібен час, – пояснює психологиня.

Групові заняття проходять в Ужгороді у будівлі Закарпатської обласної наукової бібліотеки ім. Ф. Потушняка. На консультацію приходить зо два десятки людей. Достатньо попередньо зареєструватися.

– На жаль, кожна родина вже втратила когось під час війни. Чоловіка, брата або сина, близького друга або знайомого. Тому ми й організовуємо такі заходи, щоб допомогти людям впоратися із такими травмами, – розповідає організаторка психологічних консультацій Євгенія Напуда.

Там люди можуть знайти слушні поради та правильні слова для тих, хто горює і страждає. Щоб разом проживати це горе і покращувати свій психоемоціний стан і ментальне здоров’я.

Горе стає частиною життя того, хто його пережив. Із часом це відчуття притуплюється, але не зникає.

Втрата – це пустка. І її треба чимось заповнити. Наприклад, творчістю. Після страждання й горювання треба брати себе в руки, продовжувати жити і дозволяти собі відчувати позитивні емоції.

Фото: автора