чи сподіватися на невідворотність покарання

5 Червня, 2023

107 5 хвилин читано

Сексуальне насильство під час війни – не просто злочин, жахливий сам по собі, це ще й зброя, яку цинічно використовує агресор, щоби принизити, знищити здебільшого беззахисну людину, паралізувати будь-який спротив, продемонструвати свою зверхність і безкарність.

Сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом (або СНПК) – юридичний термін, яким позначають зґвалтування, сексуальне рабство, сексуальні тортури чи приниження, умисне зараження венеричними захворюваннями, примус до споглядання сексуального насильства щодо інших людей та інші форми сексуального насильства, які здійснюються з політичними чи соціально-економічними намірами, що відповідають цілям конфлікту.

Згідно з численними статтями Загальної декларації прав людини, СНПК є грубим порушенням прав людини.

Україна зіткнулася з беспрецедентним поширенням на тимчасово окупованих територіях сексуального насильства щодо цивільних з боку російських агресорів.

Факти ICTV звернулися до Офісу генерального прокурора з проханням розказати, як розслідуються такі злочини та чи можна сподіватися на невідворотність покарання для злочинців.

Очільниця спеціалізованого уіправління з організації розслідування СНПК Офісу генпрокурора Ірина Діденко відповіла на всі наші запитання.

– Пані Ірино, сексуальні злочини російської армії проти українців на окупованих територіях фіксувалися повсюдно. Як кажуть, ще з 2014 року. Як встановлювалися ці злочини? Чи завжди постраждалі готові говорити про це?

– Тема сексуального насильства на війні є доволі чутливою у нашому суспільстві. Встановлення фактів сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом (СНПК), відбувається в порядку досудового розслідування. Усе розпочинається із заяви постраждалої особи. Без її згоди та бажання правоохоронні органи не будуть вести розслідування саме в контексті СНПК, оскільки є ризик ретравматизації.

Правоохоронні органи часто-густо розуміють, що в конкретній ситуації є таки вірогідність СНПК, проте поки сама особа не готова говорити, слідство та прокуратура не будуть тиснути на постраждалу.

Постраждалі не завжди в змозі говорити одразу про пережитий злочин. Звісно, є ті, хто готові звертатися до правоохоронних органів, активно співпрацювати зі слідством, але вони становлять меншість.

У суспільстві є упередження щодо такої категорії злочинів, і саме вони впливають на поведінку постраждалої особи, змушують її замикатися й мовчати про власну трагедію.

– Ці злочини мають і житейські, і медичні, і правові, й воєнні аспекти. Які фахівці долучалися до розслідування таких справ?

– Питання залучення фахівців є специфічним. Категорія кримінальних проваджень з елементом СНПК повинна залишатися максимально конфіденційною, що ми й забезпечуємо.

Зазвичай у цих провадженнях доволі активну участь беруть психологи, які справді спроможні надати якісну допомогу постраждалим. Крім того, залучаються лікарі: за потреби чи на бажання постраждалої особи.

Щодо правових аспектів, прокурори та слідчі плідно співпрацюють із громадськими організаціями, міжнародними та національними експертами з міжнародного гуманітарного права. Серед юридичних тонкощів цих категорій справ, насамперед, їхня кваліфікація.

Нам важливо перейняти позитивний чи, навпаки, уникнути негативного досвіду інших держав у розумінні розгляду цих злочинів міжнародними інституціями, зокрема, Міжнародним кримінальним судом.

– Чи є вже статистика щодо сексуальних злочинів на ТОТ? І чи зменшиться тепер, коли ці злочини набули розголосу, кількість таких злочинів на досі окупованих територіях з огляду на невідворотність покарання?

– Наразі говорити про повноцінну статистику ще рано. Рівень латентності цих злочинів залишається доволі високим з різних причин. Сьогодні можемо лише говорити про факти, які вже є. І це виключно ті провадження, в яких постраждалі звернулися з відповідними заявами до правоохоронних органів.

Можу назвати загальну цифру – 208 фактів СНПК, але це лише крапля. Міжнародний досвід показує, що така категорія воєнних злочинів розслідується тривалий час з різних причин. У нас в Україні досі триває війна, відсутній доступ до окупованих територій, де, очевидно, досі відбуваються ці злочини. Чи до місця, де ці злочини відбувалися раніше.

Також люди можуть роками мовчати про факт СНПК – і ми будемо чекати того дня, коли вони самі захочуть з нами співпрацювати.

Говорити про зменшення кількості таких злочинів, поки триває війна, завчасно. Ба, навіть, коли вона закінчиться ми будемо надалі виявляти все нові й нові факти СНПК.

Про це свідчить досвід Боснії і Герцоговини.

– Чи є приклади реального покарання ґвалтівників уже сьогодні? Чи можна розказати про це? Які найкричущі випадки довелося розслідувати?

– Наразі є лише один заочний вирок, щодо безпосереднього виконавця злочину – військовослужбовця Збройних сил РФ. Його засуджено до 12 років позбавлення волі. Повноцінне покарання чекатиме на злочинців у майбутньому.

Страждання наших людей на деокупованих територіях – у минулому, тепер вони тут, з нами, і намагаються повернутися до звичайного життя, наскільки це можливо. Але ми можемо лише уявити, що відбувається у тимчасово окупованих містах і селах.

А страх невідворотного покарання за скоєні злочини переслідуватиме злочинців до кінця їхнього життя.

Виокремити якийсь випадок вкрай складно. Кожний злочин – це особиста трагедія, яку ми не спроможні до кінця зрозуміти.

Ми не пережили того досвіду, який пройшли наші постраждалі від СНПК. Для нас це непрості історії, які змушують працювати надалі, щоби встановити справді винних і причетних та притягнути їх до справедливого покарання.

– Наприкінці минулого року відбулася презентація документального фільму “Сексуальні злочини РФ в Україні”. Там наведено факти нелюдської жорстокості. У спільних базах українських правозахисниць міститься понад десять тисяч кричущих епізодів воєнних злочинів, пов’язаних із насильством. Що робиться, щоб покарати винних, і чи є надія, що це реально може відбутися?

– Необхідно розуміти, що воєнні злочини не мають строків давності. Крім того, значна кількість фактів СНПК може свідчити про геноцид. Відтак розслідування триватимуть не один рік навіть після завершення війни.

Найскладніше у розслідуванні цих злочинів – встановлення особи, що їх скоювала, тобто, потенційного підозрюваного. У цьому нам допомагають міжнародні організації.

Однак необхідно розуміти, це доволі кропіткий і складний процес. Але вже є позитивні напрацювання.

Сліди злочинів завжди десь залишаються і вони приводять нас до підозрюваних або до тих, хто може щось знати про злочин.

Водночас у міжнародному праві є таке поняття, як командна відповідальність. Тобто командири відповідних підрозділів можуть і будуть нести відповідальність за дії своїх підлеглих.

Саме співпраця з Міжнародним кримінальним судом дає підстави для впевненості.

– Яким чином намагаються повернути до життя людей, що зазнали таких тортур? Чи завжди це вдається?

– Насамперед потрібно, щоб постраждалі відчули себе у безпеці. Після цього розпочинається процес повернення до нормального життя, наскільки це можливо.

Медична і психологічна реабілітації відіграють тут важливе значення. Часто постраждалим потрібна просто увага. Тут головне – уникати будь-яких упереджень і засуджень. Ризик ретравматизації залишається високим, а стигма може слідувати за постраждалим тривалий час.

Часто постраждалі повертаються до звичного трибу життя, хоча, на жаль, є і негативні випадки, коли вони закриваються та перестають виходити на контакт.

Правоохоронним органам варто бути вкрай обачними у спілкуванні з такими постраждалими, без належного ставлення до них наша праця буде зведена нанівець.

Необхідно, щоб люди, що зазнали сексуального насильства, зрозуміли – ми в одному човні. І у нас спільна мета – притягнення кривдників до відповідальності та відновлення справедливості для постраждалих.

Насамкінець додам: документування таких злочинів дуже важливе. Воно формує масив даних для відновлення справедливості на національному і на міжнародному рівнях. Документування – дуже відповідальна функція і дуже тяжка робота, насамперед, емоційно. Фіксація розповідей, особливо коли вони стосуються сексуального насильства, має свої правила.

Але пам’ятайте: розголошення інформації про свідчення потерпілих чи свідків сексуального насильства – відео, аудіо, фактів із зазначенням імен, місця скоєного злочину та інших деталей – неприпустиме.