Загублені скарби: де поділися намиста українців зі старих світлин?

Старі світлини демонструють нам традиційне вбрання українців: жінки й дівчата з багаторядними намистами з коралів, скла, бурштину, дукачів на шиї.

Ці прикраси несли в собі не лише красу, а й силу оберегів, символізували зв’язок із рідною землею та спадкові традиції. Кожне намисто було свідком історії, мало особливе значення в родині. Але чому зараз ми бачимо їх переважно лише на старих світлинах? Що сталося з цими розкішними прикрасами, які колись були символом української душі?

Прикраси були обов’язковою складовою українського костюму. Вони показували соціальний статус, підкреслювали красу жінки та дівчинки, їх вдягали навіть діти. Наше намисто має свою історію, воно змінювалося за кольором, формою, матеріалом і навіть за способом носіння. Існувало велике різноманіття нагрудних прикрас: дукач, салба, зграда, шелести, дукати, чепрага. Носили також і сережки. Можна виділити кілька характерних типів: дуті, у формі півмісяця, з плоскими геометричними підвісками, зі щитками та підвісками, «змійки» без підвісок.

Традиційні прикраси з експозиції Ніжинського краєзнавчого музею ім. І.Спаського

Для нашого регіону не прийнято вишивати на сорочці горловину – це пов’язано з тим, що характерним було носити багато ярусів намиста. А от де шийні прикраси були короткі – вишивка присутня. Найпопулярнішим в українців було намисто з коралів. Їх привозили з Італії у вигляді намистин, або шматочків. Вони продавалися на вагу або поодинці. Жінки збирали таку прикрасу власноруч. У бідних було три – чотири коралові нитки, а у заможних, могло бути й більше десяти. Намисто було показником статусу. Не всі могли собі дозволити коралі, тому стали з’являтися імітації. Часто у бабусь ми бачили дерев’яні червоні намиста. Його в народі називали «бабським». Замість коралів використовувати й інші матеріали: порцеляну, смальту, скло.

Існували прикраси, які носили в одну нитку – бурштинові. Наші предки вірили, що вони мають лікувальні властивості. Дуже гарним та коштовним вважалося намисто з венеціанським склом – пацьорки. Не дуже поширеними у нас були баламути. Це прикраса з перламутру молочного відтінку. Під шию носили намисто з перлів. Не всі могли собі дозволити таку розкіш, тому перевагу віддавали штучним або скляним імітаціям.

Найбільш самобутньо вираженими стали прикраси з бісеру, який завозився з Богемії. У моду ввійшли: гердани, кризи, силянки. Ще з літературних творів та казок нам відомо, що доньки часто просили привезти з ярмарку намисто. Тоді мінімалізм не був популярним, чим більше намист, тим багатша наречена. Дівчата носили яскраві, а жінки темніші прикраси. З віком прикрас у старших ставало все менше, адже вони дарувалися дочкам, невісткам, онучкам, похресницям.

Трендовими наприкінці XIX ст. вважалися дуті прикраси. Їх називали по-різному: «світлячки», «лускавки», «надуванчики», «бронзолети». У Ніжині, мабуть, найбільш поширеною була назва – «лускавки». Вони нам нагадують ялинкові прикраси. Їх популярність пояснюється дешевою ціною та яскравим привабливим кольором.Реклама:

Традиційні прикраси Чернігівщини, Джерело: val.ua

На світлинах ніжинок ми могли бачити в верхньому ряду великий дукач з металевим бантом зверху, який надівався на поверх усіх шарів коралів. Було налагоджене масове карбування різних зображень, використовували монети зі зображенням святих та представників імператорських родин.

На вулицю було не прийнято виходити без намиста. Вважалося, що воно є оберегом від злих духів і недобрих людей. За намисто крамареві могли віддати навіть пару волів чи десятку землі. Якщо жінка губила прикрасу – це віщувало нещастя. Тому за ними стежили та пильно берегли.

Проте, всі ці скарби чомусь десь поділися. А пояснення дуже просте. Під час Голодоморів наші предки свої прикраси обмінювали на шматок хліба. На базарі в Ніжині було організовано «Торгзін», де можна було обміняти коштовності на торбинку зерна. Люди були змушені віддавати найцінніше, щоб вижити.

Для нас втрачені скарби – це болюча сторінка нашої культури, але пам’ять про них живе і надихає нас берегти та відроджувати українську спадщину. Мовчазними свідками багатства українського народу залишилися старі світлини.

Не варто забувати, що кожна прикраса мала свою історію, передавалася з покоління в покоління, зберігаючи символіку та культурні традиції.

Як повідомляв MYNIZHYN, закоханий в історію Ніжина незвичний екскурсовод, до якого записуються у чергу: інтерв’ю з Романом Авраменком.