Ворожа «тактика м’яса», росіяни-суїцидники та принцип «бойового трикутника»: інтерв’ю комбата про Покровський напрямок

Покровський напрямок — один з найактивніших за кількістю боєзіткнень. Противник безперервно чинить тиск на позиції українських захисників.

Про особливості тактики противника та роботу наших піхотинців на передовій кореспондентам АрміяInform розповів командир 236 батальйону 129 окремої бригади територіальної оборони Сухопутних військ ЗСУ підполковник Микола Соловйов з позивним «Харків».

16 місяців, безперервно, батальйон виконує бойові завдання на Донецькому напрямку

«Батальйон 16 місяців, без ротації та відновлення, виконує бойові завдання на передньому краю оборони, на Донецькому напрямку. Завдання у нас різноманітні: від оборони до проведення штурмових дій.

Перед цим, у 2022-му перебували у підпорядкуванні 128-ї гірсько-штурмової, 60-ї піхотної та 80-ї десантно-штурмової бригади. Брали участь у визволенні правобережної Херсонщини.

Далі, майже рік, протистояли ворогу в районі Великої Новосілки. Там були і наступальні, і оборонні дії. Дуже активна фаза протистояння була. Відбили багато штурмів противника. На жаль, були і втрати серед особового складу. Мої хлопці билися дуже достойно, жодної бойової позиції не було залишено, навпаки старалися контратакувати та вибивати росіян.

Після чого нас перекинули на Курахівський напрямок. Тримали оборону поблизу населеного пункту Успенівка. Було нелегко, противник прагнув оточити нас. Однак йому це не вдалося. Завдали ворогу ураження та відійшли на більш вигідні для оборони вогневі позиції.

Далі, батальйон перекинули на Покровський напрямок, де увійшли в підпорядкування однієї з бригад. Тут противник постійно проводить наступальні дії, хоче вибити нас з вигідних позицій та знову оточити, взяти „у кільце“. Наші позиції випирають вперед та вклинюються зліва-вправо в їхню смугу оборони.

Ворог дуже хоче забрати цю ділянку місцевості та вирівняти смугу. Тому щодня противник штурмує невеликими групами. Наші бійці тримають позиції та гідно дають відсіч. Наразі ворог провів ротацію підрозділів, завів сюди нові сили і зараз ми чекаємо подальших наступальних дій».

— Якою є тактика противника? Як він зазвичай діє?

— Ми називаємо це «тактикою м’яса». Рашисти просто йдуть, їх вбивають, вони потім знову лізуть, просто як таргани. Поки не залазять куди-небудь. А коли лізуть вже в нору, їх треба вибивати звідти. Прилітаємо вночі важкими бомберами «Вампір» і скидаємо туди ТМ-ки.

Лише так. Було багато випадків, коли ми «задвухсотили» штурмову групу, але деякі з них вміють прикидатися мертвими, завмирають і можуть довго перебувати у такому стані. Потім проходить деякий час і ти бачиш, що росіяни встають і йдуть далі. Треба обов’язково робити контроль знищення противника за допомогою ударних дронів.

Якщо немає можливості забрати росіян в полон, то потрібно точно знищувати. Противник морально слабкий. Ці нові штурмові групи, які приходять, багато хто здається в полон.

— Часто вдається брати в полон росіян? Як це відбувається??

— Зазвичай, після боєзіткнення можуть залишиться один або два російських військовослужбовця, які не розуміють, де вони знаходяться, блукають і потрапляють до нас у полон.

Є й такі, які взагалі думають, що йдуть до своїх суміжних підрозділів, тому що їм так сказав їхній начальник. Приходять, а там наші їх гостинно приймають, і вони здаються. Сидять з нашими хлопцями на позиції, потім їх виводять для поповнення обмінного фонду.

На Покровському напрямку вже брали трьох росіян в полон. Значно більше вдавалось це робити, коли виконували завдання поблизу Курахового. Тоді ворог більше здавався в полон.

Що цікаво. Серед рашистів багато є ідейних таких «товаришів», які себе самі знищують. Коли вже розуміють, що це кінець або підривають себе гранатою або просто застрелюються.

Вони себе називають «Братское сердце». Це у них такий окремий підрозділ, укомплектований з ув’язнених, в основному це тюремні хлопці. Цей підрозділ «Братское серце» доволі потужний та боєздатний, з ними важко воювати. Це щось в плані, мабуть, старого ПВК «вагнер». Але росіяни все одно отримують від нас «триндюлей».

— Ворог наступає пішки? Чи використовує якісь багі чи мотоцикли?

— На різних напрямках в кожного підрозділу рф, проти яких ми бились, була різна тактика. На Курахівському напрямку, коли воювали з російською десантурою, то на нас йшли бронетехнікою, великими колонами: по 5-10 машин. Ми їх знищували, а вони знову щодня йшли.

Якщо брати бої в районі Великої Новосілки, то там росіяни йшли піхотою, потім використовували мотоцикли, а далі спробували маленькими групами на техніці. Ми знищували ворога ще на підходах до наших позицій. Потім противник почав робити ривки, відразу штурмував з 3-4 напрямків. І потихеньку намагався продавлювати.

Зараз на Покровському напрямку броньованої техніки не помічено. Тут переважно застосовуються піші штурми. Росіяни намагаються промацати і знайти слабкі місця, де нашої піхоти не має і там закріпитися.

Ворог задіює велику кількість безпілотників, дронів-камікадзе та дронів зі скидами. Тому дуже важко виконувати завдання. На даний час противник зумів розвинути систему застосування БПЛА, все більше використовує дрони на оптоволокні. У цій ситуації, щоб здійснити ротацію особового складу на позиціях, провести евакуацію поранених потрібно все ретельно спланувати, врахувати, по можливості, всі дрібниці. Це по суті окрема важка операція, від якої залежить життя людей.

Загальна проблема, для всіх стрілецьких батальйонів — це нестача піхоти. Ті солдати, які постійно на бойовому чергуванні, втомлюються, їм важко. Вони несуть бойове чергування не тільки за себе, а й «за того хлопця», який десь є, але тільки не на фронті.

Ми намагаємось після бойових, в залежності від ситуації, дати своїм бійцям більше вихідних, організувати їм зустріч з родиною, відзначаємо нагородами, залучаємо психологів, по можливості запрошуємо артистів плюс приїжджають волонтери.

Намагаємося підтримувати побут солдата на належному рівні. Наприклад, у нас було кілька банно-пральних комплексів, але нещодавно, додатково закупили ще, щоб взагалі уникнути черг на помивку, й дати можливість солдату більше часу присвятити відпочинку. Такі дрібниці мають неабияке значення. Солдат, який виходить з позиції, психологічно і фізично виснажений, весь у бруді. Йому потрібно помитися у нормальному душі, випрати одяг. Він вже чистенький і у нього вже зовсім інший настрій. Хлопці морально відходять від бойових буднів.

На превеликий жаль, «кістяк» тих хлопців, які були з самого початку повномасштабної війни вже «стертий». Частина загинула, інші отримали важкі поранення, у тому числі й офіцери. Були моменти, що на позиції йшли офіцери штабу. Я, та ще кілька офіцерів сиділи на пункті управління боєм, всі інші на передовій. Три роки війни даються взнаки.

— Виходили на позиції і очолювали відбиття штурму противника?

— Пам’ятаю, що треба було терміново зробити другу лінію оборони у нашій смузі відповідальності. Це було поблизу Великої Новосілки. Ми розуміли, якщо противник зробить прорив, то він одразу зайде в цей населений пункт.

За рахунок того, що офіцери мого штабу протягом літа 2024 року прокопали там другу лінію оборони, то підрозділи, які нас змінили, мабуть, так довго і протрималися, поки ворог не пішов на прорив Великої Новосілки, з півночі. Бо в нашій смузі він був зупинений.

— Якими засобами ураження вдавалось знищувати механізовані колони противника та ворожу піхоту на Курахівському напрямку та в районі Великої Новосілки.

— Сучасна війна — це дронова війна із застосування різних безпілотних систем. Якраз 70-80% успіху ураження цілей — це БПЛА.

Дуже ефективні проти противника FPV-дрони, дрони зі скидами. Наприклад, за нашими підрахунками найбільший відсоток ураження російської піхоти — БПЛА «Мавік» зі скидом.

У мене були такі бойові розрахунки, які за день бойової роботи знищували до 20 російських військовослужбовців. Це стовідсоткові «двохсоті», є ще поранені рашисти, але їх ніхто не рахує. Немає сенсу, більшість з них вмирає від масової кровотечі або самі застрелюються.

Дуже важливо підтримувати на належному рівні комунікацію з командуванням. Наприклад, поблизу Великої Новосілки, наш батальйон, у різний час, був у підпорядкуванні різних бригадах. В кількох з них командири цих бригад були дуже досвідчені та грамотні офіцери. Ми злагоджено працювали як одна сім’я. Є проблема, ти доповідаєш і проблему вирішували протягом 2-3 годин. Там комбриги слухали комбатів. Тому так довго, в принципі, вдавалось тримати оборону Великої Новосілки.

На Курахівському напрямку теж було круто працювати. Класна бригада, молодий позитивний комбриг. Але ми розуміємо, що це ДШВ, там переважали більше молоді хлопці, а у мене середній вік у батальйоні — 45 плюс. Тому нам штурмувати противника було важко, навіть.

— 16 місяців без ротацій. Це дуже важко. Як вдається стримувати ворога? Звідки хлопці черпають мотивацію?

— Важко, але зціпивши зуби б’ємо ворога, завдаємо йому втрат та сточуємо його резерви.

Хлопці молодці. І позиції відстояли, і ходили вперед штурмувати. Найголовніше — завжди показувати солдату, що про нього реально піклуються. Ключове, це постійний контакт командного складу зі своїми бійцями. Я, як комбат, та мої заступники постійно їздимо по підрозділах. Спілкуємось, вирішуємо проблеми.

Вони це бачать і розуміють, що ми кажемо. Пояснюємо, що треба виконати бойові завдання, що ми їх прикриємо, комунікуємо, хлопці ставлять питання по евакуації, по засобам РЕБ, хто їх прикриватиме з повітря.

Коли вони розуміють, що командування батальйону їх прикриває і піклується про них, хлопці йдуть виконувати бойову задачу.

Плюс в кожного піхотинця своя особиста мотивація. Це захист України, своїх домівок, родин. Хтось втратив побратимів на війні. Люди розуміють, що треба зупинити ворога та вибити його з нашої землі.

— Чим воює піхота на передовій?

— Це різноманітне стрілецьке озброєння. Якщо це рота вогневої підтримки, то це автоматичні гранатомети Мк19, великокаліберні кулемети типу «Браунінг», кулемети Дегтярьова-Шпагіна, різні протитанкові засоби: станкові протитанкові гранатомети, ПТРК «Корсар» та переносні протитанкові ракетні комплекси «Фагот». Мінометні підрозділи оснащені мінометами калібру 82 і 120 мм.

— Противник активно розвиває безпілотні системи. Що зазвичай летить у наш бік?

— Дрони зі скидами, FPV на оптоволоконні і артилерія. Це три великі проблеми. Я не скажу, що противник нас переважає в плані застосування БПЛА. Навпаки ми його переважаємо в цьому напрямку. У нас більш якісні екіпажі з БПЛА.

По артилерії навпаки, він нас переважає. Мабуть, на одну нашу гармату у нього стоїть п’ять. І БК у ворога набагато більше, ніж у нас.

По минометам на даному напрямку однакова ситуація, можна сказати паритет.

—Як знищується противник? Розкрийте трішки «внутрішню кухню»?

— На підходах зустрічаємо противника артилерією, добряче навалюємо. Після того вилітають FPV-дрони і «Мавіки» зі скидами, які добивають противника або повністю зупиняють наступальний дух росіян.

Найбільша проблема — це велика інтенсивність боєзіткнень з противником. Тут важливий баланс: і успішно виконати ураження по ворогу, і надати відпочинок особовому складу. Як важко солдату, так само важко і їхнім командирам, які постійно без відпочинку.

— Розкажіть кілька слів про роботу пункту управління. Які складові роботи найважливіші?

— Це робота про принципу «бойового трикутника». Це пріоритетні три складові: вогнева підтримка, розвідка і аеророзвідка. Люди сидять і постійно знаходяться на командному пункті і кожен виконує свої поставлені завдання.

Якщо військовослужбовець, який чергує на авіарозвідці, помічає противника і, навіть, якщо комбата або його заступника немає на місці, він одразу дає команду на бойове застосування.

Взвод вогневої підтримки націлює вогневі засоби і починає відпрацювання. Це все робиться протягом кількох хвилин. Тільки побачив противника у смузі відповідальності, відразу даються команди, наводяться стволи і починається бойова робота.

Ключовий аспект пункту управління — правильно підібрані кадри.

У мене, наприклад, всі кадри з колишніх піхотинців, деякі з них отримали поранення, і фізично вже не можуть виконувати бойові завдання на передовій. Хлопці дуже мотивовані і більш відповідально відносяться до бойової роботи. Чому? Тому що вони були в цій шкурі, на собі відчули, що таке штурми противника і тепер розуміють, як себе почуває той солдат, у якого не буде вогневого прикриття.

За цей час хлопці себе дуже класно показали. Я ними пишаюся, вони молодці. «Мінометка», рота вогневої підтримки, також БПЛА — всі вони на своєму місці і продовжують якісно коригувати знищення ворога.

З початку широкомасштабного вторгнення рф, батальйон комплектувався добровольцями. Але на жаль, їх стає все менше. Крайні з них прийшли до нас влітку минулого року. Це не ті люди, яких примусово доводиться доставляти у ТЦК, які ховаються від мобілізації.

Хлопці потрапили у правильні колективи. Ми їх навчили, показали і допомогли адаптуватись в армії. І ці хлопці дуже гарно себе показали. Деякі з них знаходяться на посадах командирів взводів або головних сержантів взводів.

Толкові люди, до кожного шукаємо свій підхід. Якщо він на «гражданці» був якимось комп’ютерним генієм або програмістом, то ми його застосовуємо на пункті управління розвідки. Або сідає на «Кропиву» і починає там працювати. Більш молодих хлопців відправляємо на БПЛА, бо у них краща моторика рук і швидше розбираються в техніці.

Хлопці, які паяли або займалися ремонтами комп’ютерів займаються технічним обслуговуванням і підготовкою дронів до бою і плюс додатково вони всі літають на них. Різне може статися, люди захворіли, тому постійно у готовності мають бути кілька розрахунків БПЛА.

— Нашим піхотинцям дуже важко на передовій. Вони мають бути фактично універсальними солдатами. Це найтяжча робота на війні.

— Так, піхотинець — це, можна сказати, якась сталева людина. Це найважча посада або робота у нашому війську. Тому що піхотинець відчуває все на собі. Всі нові розробки противника, на нього летять скиди з дронів, гази. Летять артилерійські снаряди всіх калібрів, атакує бронетехніка і КАБи, це взагалі дуже небезпечно.

Їм тільки велика повага. Це дуже-дуже сильні хлопці. За роки війни підмічено, що для піхотинця головне правильний настрій. Щоразу, коли піхотинці йдуть на позицію для виконання завдань, вони себе не налаштовують, що вони туди йдуть в один кінець. Вони себе налаштовують так, що вони йдуть, виконують бойові завдання і повертаються. Це їхній менталітет, менталітет переможців.

Ба більше, хлопці приходять і розповідають нам про всі новації, які почав використовувати ворог про них. А далі ми вже працюємо над тим, щоб придумати протидію та захист нашим піхотинцям на передовій.

Усі працюють на одну людину: на піхотинця, на солдата, який сидить окопі. Наше головне завдання зберегти його життя та здоров’я і виконати при цьому бойову роботу.