Від пензля до глини: ніжинська художниця Катерина Васечко відкриває для себе кераміку

Катерина Васечко – ніжинська мисткиня, відома своїм талантом у живописі та мистецтві лялькарства. Нещодавно вона почала займатися керамікою – новим напрямком у своїй творчості, який відкрив для неї свіжі можливості самовираження. Поєднуючи традиції та сучасні техніки, Катерина створює унікальні речі, що несуть у собі красу і душу.

Журналісти MYNIZHYN поспілкувалися з художницею, щоб дізнатися більше про її нове захоплення та творчі плани.

– Катерино, розкажіть, як і коли у ваше життя прийшло гончарство? Що спонукало спробувати саме цей вид мистецтва?

– Серйозно задумалась про кераміку, напевно, ще у 2021 році, коли відпочивала в Іспанії, у містечку Велес. Я гуляла вуличками й захоплювалась тим, як будинки були прикрашені керамічною плиткою. Мені надзвичайно сподобався цей стиль. Наприклад, вивіска кафе викладена з плитки й розписана вручну – із зображенням булочок або тістечок. Або приватні будинки, де плиткою були оздоблені дверні й віконні прорізи. Це виглядало настільки гарно, що я закохалась у цю естетику. Тоді й з’явилося бажання спробувати – просто зробити щось незвичайне. І в один прекрасний момент я сказала собі: «Пора ризикнути!» Тож я записалась на навчання і просто почала робити.

– Які відчуття ви переживаєте, працюючи з глиною, порівняно з пензлем і фарбами?

– Порівняно з пензлем і фарбою – це зовсім інше відчуття. По-перше, глина жива. Вона пластична, піддається – і мені дуже приємно з нею працювати. Коли розписую глину, фарби зовсім інші – не такі, як акварель чи акрил. Але мені це дійсно подобається. Я просто розумію, що створюю повноцінний посуд. І коли я дістаю його з печі після першого випалу, і він дзвенить… Це неймовірне відчуття. Глина, яка до того була глуха й холодна, стає дзвінкою.

– Чи змінило гончарство ваш підхід до живопису чи навпаки – живопис впливає на вашу роботу з глиною?

– У роботі з керамікою я більше уваги приділяю не формі, не ліпленню, а саме розпису. Тому моє ставлення не змінилося: як у живописі я була зосереджена на зображенні, так і тут. Навпаки – зараз у кераміці я малюю те, що дійсно хочу. Раніше це були замовлення: я розписувала стіни, робила ілюстрації – і замовник казав, що і як саме треба. А тепер я намагаюсь не брати замовлення, а створювати те, що мені цікаво. Якщо людям це подобається – вони самі це куплять. Тобто зараз я максимально самовиражаюся, працюю у своєму стилі й роблю те, що хочу.

– Які техніки і стилі ви освоюєте в гончарстві? Чи маєте улюблені види виробів?

– По-чесному, гончарством я не займаюсь. Гончарство – це коли працюють на гончарному крузі. А я займаюся просто керамікою. Ліплю все вручну: розкатую глину, як тісто, а потім формую з неї виріб. Поки що працюю саме так. Все роблю сама, повністю вручну, без використання форм. Зараз освоюю нове – лиття, але це поки що в процесі навчання. Я зробила власну форму – ялинкову іграшку, вперше вилила її, випекла, і вона в мене вийшла. Як піде далі – побачу. Якщо все буде добре, то планую до Нового року зробити серію ялинкових прикрас зі своїх керамічних іграшок.

– Що найскладніше і найцікавіше у процесі створення власного посуду та його розпису?Реклама:

– Найцікавіший для мене процес – це розпис, звичайно, бо я вкладаю в нього максимум зусиль. Іноді одну тарілку можу розписувати цілий день, адже, по- перше, мої малюнки досить складні композиційно, а по-друге, ангоби – це такі фарби, з якими треба працювати шарами: спочатку нанести один шар, потім другий, уважно вималювати всі деталі. Щоб усе лягло рівномірно й кольори добре перекривалися, потрібен час. Для мене це найцікавіший етап. Найскладніший процес – це глазурування. Через технічні нюанси: я – творча людина, мені чудово дається малювання, але всі ці технічні моменти – витримка температури, режим обпалювання, правильний випал і нанесення глазурі, щоб не було патьоків – для мене набагато складніші. Це справжній виклик.

– Як ваша сім’я, друзі і колеги сприйняли ваше нове захоплення?

– Я хочу сказати, що коли почала займатися керамікою – це для мене зовсім нова ніша, нова техніка і багато всього нового. Напевно, у мене не вийшло б так добре, якби не підтримка мого чоловіка. Більшість технологічних процесів – на його плечах: я ніколи сама не завантажую піч, не глазурую – усе це робимо разом. Матеріали, інструменти, техніки, технології – це все на ньому. Тому підтримка дуже велика. Хоч я сама ліплю і розписую, виконую великий обсяг
роботи, але без чоловіка цього б просто не було. Можу навіть сказати, що ми робимо це разом. Щодо друзів і сім’ї… Зараз люди дуже насичені різною інформацією, і побачити щось нове для них – це цікавий досвід. Мені б дуже хотілося отримати більше підтримки і зворотного зв’язку від знайомих і друзів, які мене добре знають. Коли ти починаєш щось нове, тебе ще ніхто не знає, і важливо про це говорити, розповідати. Але коли ти стараєшся, викладаєш у соцмережах, а люди навіть не ставлять лайків – це не дуже приємно. На початку особливо потрібна підтримка. Я також вважаю, що якщо у ваших близьких друзів або знайомих з’являється нова справа – чи то бізнес, чи хобі, наприклад, ліплення тортів, – навіть якщо це не до вподоби, все одно варто їх підтримати. Для них це дуже важливо, адже так вони відчувають, що їм не байдуже, і це допомагає їм рухатися вперед. До того ж, так більше людей дізнається про їхню справу. Творчі люди і ті, хто починає свій бізнес, це добре розуміють. Зі свого боку, у мене є найголовніша підтримка – чоловік. І є також люди, яких я особисто не знаю, але які знаходять мене в інтернеті, залишають коментарі, роблять репости – це дуже приємно. Коли є зворотний зв’язок і твоє творіння комусь відгукується – це справді надихає.

– Чи вважаєте ви, що кераміка стала для вас не лише хобі, а й ще одним способом самовираження?

– Зараз я повністю займаюся керамікою. На другий план відійшли й розпис, і навіть ляльки, якими я займалася майже 20 років. Ще не можу назвати себе керамістом – якось не повертається язик так себе назвати. Поки що я залишаюся художником. Але вся моя увага нині зосереджена саме на кераміці. І для мене це щось особливе… Чесно, іноді не віриться, що я цим займаюся. Що я створюю повноцінні вироби, публікую їх, щось нове вигадую. Це для мене більше, ніж просто намалювати картину чи навіть зліпити ляльку. Хоча, якщо чесно, сам процес створення ляльки не такий вже й легкий – там більше етапів, матеріалів, нюансів. У кераміці ніби все трохи простіше, але технологічно – набагато складніше. Проте я точно можу сказати: кераміка – це дуже серйозна справа. Принаймні для мене – безперечно.

– Які ваші творчі плани на найближче майбутнє? Чи плануєте виставки або майстер-класи?

– На найближче майбутнє у мене сезон – Новий рік. Це той період, коли завжди дуже багато роботи. Я планую спробувати зробити керамічні ялинкові іграшки – маю такі творчі задуми, щоб підвести свою кераміку саме до новорічної
тематики. Щодо виставок або майстер-класів… З виставками зараз в Україні досить складно, але я слідкую за подіями й, можливо, колись приїду і візьму участь у фестивалі чи ярмарку. Ярмарки я просто обожнюю – це особлива атмосфера. А про майстер-класи ще думаю. Можливо, щось і вигадаю найближчим часом. Але поки що вважаю, що мені ще трохи рано їх проводити.

– Що порадите тим, хто хоче спробувати свої сили у гончарстві, але боїться починати?

– Найперша й найважливіша порада – не боятися. Чесно скажу, я дуже довго відкладала цей крок. Роками. Навіть не пробувала, не ходила на майстер-класи. Мені здавалося це настільки складним і незрозумілим, я дуже боялася. Боялася невдач, браку, лопнутих виробів – адже в кераміці це трапляється часто й непередбачувано. Але насправді не все так страшно. З чого почати? Почніть із майстер-класу. Наприклад, я у своєму місті відвідала майстер-клас з гончарства в Ніжинському краєзнавчому музеї імені Івана Спаського. Мені дуже сподобалося! Це був зовсім інший досвід: я вперше попрацювала з гончарним кругом і відчула глину з іншого боку – не так, як я зазвичай ліплю вручну, розкачуючи глину качалкою, а саме в справжній гончарній техніці. Надзвичайно цікаво! Не треба одразу купувати піч, інструменти, матеріали – не варто гарячкувати. Просто сходіть на заняття, спробуйте, відчуйте, ваше це чи ні. Кераміка – це про час і терпіння. Тут не вийде так: сів, зліпив і за три дні отримав готовий виріб. Це постійні проби, очікування, іноді брак. І до цього потрібно бути готовим. Якщо у вас міцна нервова система і ви можете спокійно переживати невдачі – значить, можете займатися керамікою. Якщо ви здатні чекати тиждень або навіть довше (я, наприклад, чекаю інколи майже добу, поки піч охолоне), щоб побачити результат – тоді точно варто спробувати. А далі – поступово. У великих містах можна домовитися з гончарними студіями: ви, наприклад, ліпите вдома, а потім приносите виріб на випал, оплачуєте цю послугу – і не потрібно відразу купувати дорогу піч. Бо піч – це серйозне вкладення: вона займає місце, коштує недешево. Тому для початку – пробуйте, тестуйте, придивляйтесь. А вже потім вирішуйте, чи справді хочете цим займатися далі.

Отже, у глині, як у житті – треба терпіння, тепло й трохи віри. Катерина Васечко довела: ніколи не пізно спробувати нове, особливо якщо руки звикли творити, а серце тягнеться до краси.

Як повідомляв MYNIZHYN,  у наш час мистецтво набуває все нових форм і технік, а однією з нетрадиційних є малюнок кавою. Ця техніка не лише підкреслює креативність художника, але й відкриває нові можливості для самовираження. Сьогодні  наші журналісти поговорили з Аліною Овдієнко, науковою співробітницею відділу Художній музей Ніжинського краєзнавчого музею імені Івана Спаського, про особливості малюнка кавою, його значення в сучасному мистецтві та можливості для розвитку цієї техніки.