Така собі доросла гра, — каже про війну 21-річний Ростислав Філяревич

Така собі доросла гра, — описує свої півтора року війни 21-річний Ростислав Філяревич з Гальчина на Козелеччині, позивний Птаха, військовослужбовець 59-тої окремої мотопіхотної бригади. Він — оператор дронів. — Що я воюю поблизу Донецька, мамі не казав. Брехав, що проходжу навчання на заході України, – розповідає Час Чернігівський.

Вже не в комп’ютері

— Першим отримав розвідувальний дрон «Мавік». З дитинства захоплювався комп’ютерами, тямлю в техніці. Тому мене й перекинули на дрони. Важкого нічого не було. Розібрався швидко.

— Де навчався керувати дронами?

— В White Ghost Center. Навчання проходив в січні 2023 року в Україні. Спочатку на полігоні тренувався, потім на кацапах. Найкращий результат був у Донецькій області. За допомогою дронів-камікадзе чоловік 20 русні залишилися удобрювати нашу землю. В інший час «літав» на «Мавіку» і займався розвідкою. Якби не поранення, і зараз був би на фронті.

«Мавіки» проводять розвідувальну роботу, деякі можуть скидати гранати на противника. FPV (ФПВ) дрони називають ще «камікадзе». Вони розбиваються об ціль і вражають боєприпасом, який переносять. Такі дрони багато в чому заміняють на фронті снаряди, яких дуже не вистачає. Вартість одного камікадзе — близько 400 доларів (15 тисяч гривень). Уражаєш ціль і 400 доларів немає. Зате є знищена техніка чи гарний мертвий росіянин. Тому не треба забувати, що війна триває і будь-який донат буде у поміч нашим військовим.

Ця війна — війна дронів

На прес-конференції Зеленський зробив заяву, що в 2024 році буде виготовлено і поставлено в армію 1 мільйон дронів. За цим майбутнє, це збереже дуже багато життів.

— Який найкращий?

— Кожний окремий дрон створений під певні задачі, цілі.

— На твою думку, скільки дронів треба?

— Для оборони та для визволення окупованих територій від 100  до 300 тисяч на місяць. Сто тисяч — це мінімум на місяць для оборони. 300 тисяч — для оборони і просування, в ідеалі.

«Добробат»

  — Я розумів, що ворог у будь-який момент може ступити на нашу землю. Тому ще за пів року до вторгнення з друзями з села вчилися стріляти у лісі, — розповідає Ростислав. —  Повномасштабка застала мене вдома, вчився дистанційно на другому курсі науково-технічного університету у Києві. На програміста. Вдома не міг всидіти. Списався з другом. 25 лютого зібрав у наплічник спортивний костюм, документи і вирушив до столиці. З друзями доєднався до добровольчого формування «Добробат». Щось на кшталт «Азова» 2014 року, тільки в 2022 році.

— Ти був наймолодшим?

— Ні. Були хлопці і по 17-18 років. По ютубу вивчав, як поводитися зі зброєю, як розбирати і чистити автомат. Як працювати з переносними протитанковими ракетними комплексами Джавелінами і Нлавами.

Отримав зброю. У мене був РПК (ручний кулемет Калашникова) 1974 року.

Разом з побратимами тримали оборону поблизу сіл Лук’янівка, Рудницьке,

Перемога Броварського району на Київщині та Нова Басань Ніжинського району.

Навіть страху тоді не було за своє життя.

Лише одного разу, коли з танку обстріляли наші позиції, а біля окопу розірвався снаряд, задумався. На щастя, уламками не зачепило. Лише оглух на одне вухо.  Коли кацапи вийшли з півночі, частина нашої групи поїхала на схід.

Я хотів воювати за країну. На початку літа 2022-го  з «Добробату» вирішив піти, було погане забезпечення, як амуніцією, так і грошове. Восени пройшов відбір з фізичної підготовки до Третьої штурмової бригади. З 30 чоловіків вибрали вісім. Але деякі моменти і там мені не сподобалися.

«Вендета»

Тоді я пройшов відбір до бойової групи «Вендета» (Vendetta), яка складалася десь з 20 добровольців і була у складі 59-тої окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка ОК «Південь». Взимку 2023 року підписав мобілізаційний контракт. Заробітна плата була така сама, як і в Збройних Силах.

Тут вже фізична підготовка була не на першому плані. Беруть у групу і дивляться, як людина поводить себе під час бойових дій, чи стає частиною підрозділу. Щоб не покинув під час бою, тощо.

Наша група проводила диверсійно-розвідувальні операції та бомбардування за допомогою «Мавіків» і ФПВ-дронів. Гатили по орках з Джевелінів та Стінгерів. Бойові контакти з росіянами були постійні. Найближче — у перестрілці метрів за 20, коли ті штурмували наші позиції.

Моя основна задача в групі — «льотчик» з дронами «Мавіками» і  ФПВ (FPV)- дронами.

— Що було найважче на фронті?

— Загибель 1 квітня 2023 року Даніїла Ляшука з позивним Моджахед, засновника та командира «Вендети». Будучи білорусом, він пішов добровольцем воювати в Україну після окупації росією Криму у 2014 році. Він був мені за старшого брата.

Саме Моджахед дав мені позивний « Птаха». У фільмі «Пірати Карибського моря» був персонаж з щупальцями, який казав Джеку: «Тепер ти нікуди не дінешся від мене, Птахо». Так само, жартуючи, казав мені Моджахед.

На початку вересня 2023-го «Вендета» розпалася і я залишився служити в 59-тій окремій мотопіхотній бригаді. Перейшов у батальйон.

Підірвався на міні

У вівторок, 6 лютого Ростислав Філяревич з батьком Анатолієм приїхали у Чернігів до районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (по старому військкомат). Збирає довідки, аби лягати у лікарню на протезування.

На милицях сходами піднімається до будівлі. Хлопець втратив ліву ногу (ступню і вище). 27 вересня 2023 року Ростислав наступив на протипіхотну міну. Витягав з бою побратима. В важкому, але стабільному стані його встигли довести до лікарні з численними осколковими пораненнями.

— Інвалідності й досі не отримав. Можуть дати третю групу. І тепер наші можновладці в Верховній Раді хочуть, щоб такі, як він, раз на рік приїздили на перекомісію. З села оце добиратися. Ще можна зрозуміти, коли на перекомісію відправляють чоловіків з загальними захворюваннями чи контузією, — обурений батько Ростислава. — І самому доїхати важко. Пробував на зчеплення в машині нажати — не виходить.

— Вночі у складі групи з п’яти чоловік зайшли на щойно звільнені позиції поблизу села Невельське на Донеччині. Ту місцевість майже не знали. Перед нами був штурм, нам треба було окопатися, — розповідає Ростислав. — Як тільки стало світати, по нам стали працювати «Мавіки», скидати гранати. Потім стало бахкати в нашу сторону з протитанкової гармати «Рапіра». Почався мінометний обстріл. Третя міна потрапляє в наш склад боєприпасів. Десять метрів від окопу. Усі отримали контузії, уламками ранить двох побратимів. Одного в плече, міг сам пересуватися. Іншому посікло ноги і руку. Передали нашим, що є поранені. Стали чекати на евакуацію. Допомога могла дістатися до нас лише пішки.

Коли нас забирали, над окопом знову висіла ворожа «пташка». Я і ще п’ять воїнів на ношах несли пораненого. Метрів 700 треба було пронести.

Русня спостерігала за нами. 120-й міномет знову працював в наш бік. Метрів за 50 розірвався черговий снаряд. Впали перепочити на декілька хвилин в невеличкій ямці. Я йшов попереду. Знали, що навкруги мінне поле. Першу протипіхотну міну пройшов, попередив про це побратимів. Проходжу ще декілька метрів і наступаю лівою ногою на другу.

Відлетів трохи, але був при тямі. Зміг самостійно накласти турнікет. Курси тактичної медицини проходив і в «Добробаті» і в «Вендеті». Як надати допомогу у невідкладній ситуації, знаю напам’ять. Бронік і каска вберегли мене від уламків. Хоча один потрапив зліва у скроню, ближче до брові, та в руку. Міна розірвала ступню.

Старший сказав, щоб рятували молодого

А до евакуаційного пункту ще залишалося метрів 500. Трьохсотий, якого несли, чоловік за 45 років, сказав, щоб його залишили і несли рятувати молодого, тобто мене. Мене переклали на його ноші і теж понесли. Метрів через 200 назустріч їхали хлопці з тачкою на двох колесах. Її переробили для евакуації поранених. Двоє мене везли до точки евакуації, інші вернулися за тим старшим трьохсотим. Згодом я дізнався, що того теж вчасно забрали і врятували.

Від ступні залишилася частина п’яти. Решта ноги теліпалася. Щось врятувати було неможливо. Машиною мене повезли в прифронтову лікарню на стабілізацію. Наступного дня відправили в Дніпро. Зробили операцію – відрізали частину п’яти, яка залишилася. Зашили. Реабілітація тривала три з половиною місяці. Ногу готували до протезу і навантажень. Лікування і реабілітація були безкоштовні. Всього було три операції.

Час від часу сняться цікаві сни — бої, яких не було

— На наступному тижні планую їхати в Київ і починати протезування. Треба виготовити куксоприймач, який буде надіватися на ногу. Кажуть, місяці три на це піде. Це буде тимчасовий тренувальний протез. Потім ще треба буде робити постійний. Усе безкоштовно, держава покриває всі витрати.

— Виплати продовжують йти?

— Зараз отримую лише грошове забезпечення. Трохи більше 20 тисяч гривень. Перші чотири місяці після поранення отримував «бойові» 100 тисяч.

— Дівчина є?

— Немає. Повернувся до навчання. Брав академічну відпустку в університеті, але зараз вже відновився на другий семестр другого курсу.

Одноліткам хочу сказати, не треба витрачати дарма час. Всі ми, чоловіки, будемо на війні. Хлопцям на фронті потрібна заміна. Більшість з них по два роки не були вдома, на ротації. Треба проходити курси тактичної медицини, готуватися фізично. Це допоможе, коли опинишся на фронті.

Автор Ольга Самсоненко
Фото автора
Джерело: “Вісник Ч”