Парад у Боярці, трагедія Базару та загадкове вбивство: 135 років від дня народження Юрія Отмарштейна
Він «був високоосвічений, національно свідомий українець», — писав про нього полковник Роман Сушко, якого підозрювали і навіть звинувачували в убивстві Юрія Отмарштейна в таборі для інтернованих українських військових у селі Щипйорно.
Цьогоріч у квітні виповнилось 135 років від дня народження Юрія Отмарштейна. З цієї нагоди АрміяInform розповідає про військовий чин і таємничу смерть цього відомого військовика.
Загадки походження та місця народження
Юрій Оттович Отмарштейн народився 22 (10) квітня 1890 року в родині військового російської армії — офіцера або генерала російської імператорської армії. За різними даними, майбутній український військовик побачив світ у місті Тирасполь Херсонської губернії (нині — Республіка Молдова) або на залізничній станції Роздільна Тираспольського повіту (зараз в Одеській області).
Рід Юрія Отмарштейна походив чи то з німецьких переселенців, які осідали на півдні російської імперії, чи ж із давнього аристократичного шведського роду, представник якого оселився в Україні після походу короля Карла XII проти московського царства та програної шведами Полтавської битви. Принаймні наявні свідчення щодо походження військовика у доступних джерелах потребують подальших досліджень.
Родом він із Бессарабії (Тираспіль), по батькові українцеві, штабовому старшині царської армії; його мати родом грекиня. Прадіди по батькові походили зі старого лицарського роду шведського, що осіли на Україні з часу походу Карла ХІІ, союзника Гетьмана Мазепи, після полтавської баталії 1709 р., — писав про походження Юрія Отмарштейна полковник Роман Сушко.
Наслідуючи батьків приклад Юрій обрав кар’єру військового та здобув вищу військову освіту. 1908 року він закінчив елітний Пажеський корпус у санкт-петербурзі, після чого служив корнетом у 8 гусарському Лубенському полку, що дислокувався у Кишиневі. 1913 року вступив до Миколаївської військової академії Генерального штабу — вищого навчального закладу російської імператорської армії.
Плани юнака на навчання зруйнувала Перша світова війна, через яку Юрій мусив повернутися у свій полк. Про те, як відважно воював молодий військовик, свідчать заслужені ним нагороди — ордени Святої Анни 4, 3 і 2 ступенів, Святого Володимира 4 ступеня, Святого Станіслава 3 та 2 ступенів. Від поручника Юрій дослужився до капітана, а 1917 року закінчив військову академію Генштабу за прискореним курсом.
Військовик, відданий українському політичному проєкту
Після початку 1917 року Української національно-демократичної революції Юрій Отмарштейн вирішив підтримати український політичний проєкт у лавах українського війська. «Уродженець України, розмовляю українською мовою, володію також французькою, німецькою», — такі відомості про себе подав він до загального списку старшин українського Генштабу.
Не маючи української крові, Юрій Отмарштейн мав правдиву українську душу, тож послідовно підтримував ті політичні сили, які вважав відданими творенню української державності. Через це, будучи командиром Лубенського Сердюцького кінно-козацького полку в Армії Української Держави, він підтримав повстання проти гетьмана, бо добре розумів наслідки проросійської позиції та дій Павла Скоропадського.
Перехід цей зробив він добровільно, без боєвого примусу, в повній свідомости, що як вояк служить він українській національній владі, якою стала Директорія УНР, а не Гетьман. Цей його крок не був випадковий. Як молодий старшина генерального штабу, командир кінного полку, розташованого в самому Києві, мав нагоду добре пізнати тодішню політику гетьманського уряду, зокрема військову; з вибухом національного повстання, проголошеного Директорією, він знав, де його місце. (Сушко Роман. Хто вбив полковника Отмарштайна? Б. м., 1933).
На бік Директорії Юрій Отмарштейн перейшов наприкінці листопада 1918 року в районі поселення Червоний Трактир, яке розташовувалось на місці сучасного Національного комплексу «Експоцентр України». Після цього Лубенський полк під його командуванням прибув до станції Боярка, де 20 листопада відбулися шикування та військовий парад з метою підняття бойового духу перед наступом на Київ.
Утім, Юрію Отмарштейну не випало взяти участь у бойових діях проти військ, що залишилися вірними гетьманові. Як видно зі спогадів Романа Сушка, полковник свідомо уникнув цього, не бажаючи виступати проти нещодавніх товаришів по службі у першому ж бою. Оскільки ж бій під Мотовилівкою виявився фактично єдиним таким боєзіткненням, військовику пощастило не брати участі у братовбивчих боях.
На чолі штабів Січових Стрільців
Маючи вищу військову освіту та значний бойовий досвід, Юрій Отмарштейн виявився надзвичайно корисним в Армії Української Народної Республіки. Невдовзі після переходу на бік Директорії у грудні 1918 року він очолив штаб Осадного корпусу військ УНР, а після остаточної перемоги протигетьманського повстання січня 1919 року обійняв посаду начальника штабу Корпусу Січових Стрільців.
Після відступу українських військ з Києва політичне керівництво УНР призначило Юрія Отмарштейна військовим аташе у Белграді. Однак невдовзі, не отримавши необхідних вірчих документів, він був змушений повернутися. В Україні отримав призначення на посаду начальника штабу 2 дивізії Січових Стрільців і влітку та восени 1919 року брав участь у важких боях проти червоних та білих росіян.
В перших днях лютня місяця 1919 р. після відступу українських військ із Києва, уряд УНР командирував тодішнього підполковника генерального штабу Отмарштайна воєнним представником до Румунії. Незадоволений політичною працею, повернув влітку 1919 р. назад до Дієвої Армії, і під час організаційного переформування Корпусу Січових Стрільців, на моє і його прохання, призначений Начальником Штабу 2 (11) Дивізії Січових Стрільців… (Сушко Роман. Хто вбив полковника Отмарштайна? Б. м., 1933).
Відтак після поразки у боротьбі з більшовиками на початку грудня 1919 року Юрій Отмарштейн разом з іншими українськими вояками був інтернований польськими військами в таборі у Луцьку. Прагнучи використати знання й уміння військового з найбільшою користю, навесні 1920 року Уряд УНР скерував його з воєнними завданнями у кілька закордонних місій, під час яких він працював у Празі та Відні.
На жаль, ситуація, в якій перебували українські урядовці та військо після окупації більшовиками території Української Народної Республіки не сприяли успіхові будь-яких закордонних місій. Упевнившись у тому, що у справі визволення України від загарбників слід покладатися насамперед і навіть виключно на власні сили, восени 1920 року Юрій Отмарштейн повернувся до Дієвої Армії УНР.
Душа «Українського Військового Товариства»
Зі створенням 1920 року Української Військової Організації Юрій Отмарштейн стає одним із її найактивніших та дієвих учасників. Значною мірою цьому сприяли усталені дружні відносини з командантом УВО Євгеном Коновальцем, задавнені від часів, коли Коновалець командував Корпусом Січових Стрільців, а Отмарштейн був начальником штабу корпусу.
Ставши наближеною до Євгена Коновальця людиною в організації, Юрій Отмарштейн відповідав за організацію таємної діяльності УВО на території окупованої більшовиками України. Серед його основних обов’язків було здійснення розвідки, інформаційно-пропагандистська діяльність, виявлення повстанських осередків та груп і налагодження з ними сталих зв’язків.
Напровесні 1921 р. повстало серед вояків армії УНР тайне (конспіративне) «Українське Військове Товариство» (УВеТ). Душею того товариства був полковник Отмарштайн спершу як член його управи, а потім як його голова. Завданням УВеТ-а було збереження здорового ядра армії… (Сушко Роман. Хто вбив полковника Отмарштайна? Б. м., 1933).
З уривчастих даних джерел можна дійти висновків про дуже уважну й прискіпливу роботу військовика у зазначеній царині. Він дуже детально вивчав ситуацію в УСРР і дуже добре знав про реальний стан справ. Ось як описує Юрій Горлі-Горський в автобіографічному романі «Холодний Яр» розпити Юрія Отмарштейна про підрадянську Україну:
О шостій вечора заглянув до полковника Отмарштейна. Пішли з ним до кав’ярні, сіли в кутку подалі від людей. Співбесідник уважно розпитував мене про всі подробиці повстанчого життя і руху. Його мучили питання, на які я йому не зміг відповісти. Чому штаб Холодного Яру не вірить у можливість перемоги над большевиками внутрішніми силами, без збройного удару із заходу? Чому важко об’єднати всі повстанні відділи під одне централізоване командування? Чому величезні повстанні сили України не можна перетворити в національну армію, що захопила би владу в Україні й оборонила її від червоної москви?
Юрій Отмарштейн про Другий Зимовий похід Армії УНР
Завдяки ретельній розвідувальній роботі Юрій Отмарштейн знав про ситуацію в підрадянській Україні значно краще за багатьох українських політичних та військових діячів, які перебували на еміграції. Через це, за свідченням Юрія Горліса-Горського, головний розвідник УВО часто сварився з Юрієм Тютюнником, який надто оптимістично дивився на перспективи повстанського руху в Україні.
«Я на цьому пункті часто з Тютюнником сварюся. Обстоюю думку, що там мусять знати голу правду… Та він вважає, що там треба „духу додавати“. Розмова з вами дала мені нові докази, що моя думка ближча до правди», — передає Юрій Горліс-Горський слова Юрія Отмарштейна.
Подальші події переконливо засвідчили правоту досвідченого військового. Восени 1921 року він у якості начальника штабу Повстанської армії взяв участь у Другому Зимовому поході Армії УНР, на чолі якого стояв генерал-хорунжий Юрій Тютюнник. Саме Юрій Отмарштейн розробляв детальний план рейду з метою підняття антибільшовицького повстання та повалення радянської влади в Україні.
Юрій Отмарштейн занотував детальний щоденник військової операції, який згодом став основою звіту про рейд головному отаманові Симону Петлюрі. У ньому він без прикрас висвітлив перебіг подій та визначив основні причини невдачі походу, серед яких назвав невдало обраний сезон — зима надзвичайно несприятливий час для партизанки, а також критичну нестачу зброї.
Однак жертва розстріляних під Базаром українських вояків не була марною. Серед позитивних наслідків Другого Зимового походу Юрій Отмарштейн назвав підрив віри українців, які перебували під окупацією, у всемогутність радянської влади. Також повстанський рейд дозволив наочно засвідчити продовження боротьби за незалежність України та дезорганізувати процес вивезення продовольства з України до росії.
Рейд цей наочно показав населенню великого району від кордону аж по Київ, що боротьба за волю нації не припиняється і що большевицька влада насправді не є такою могутньою, як це могло здаватися тим, хто находиться під червоним терором, і що для цієї боротьби потрібна лише міцна організованість самого населення. Рейд цей вніс дезорганізацію і до певної міри паніку серед багатьох червоноармійських частин: він до певної міри підірвав авторитет радянської влади в очах населення, вніс руйнацію в організацію вивозу продналогу з України до Росії.
Таємниця вбивства у Щипйорно
2 травня 1922 року Юрія Отмарштейна підступно вбили під час відвідин польського табору для інтернованих вояків Дієвої Армії Української Народної Республіки у селі Щипйорно поблизу міста Каліш. Убивцю полковника не встановлено до сьогодні.
За різними версіями, ним міг бути агент більшовицької ЧК чи польських спецслужб, який діяв в оточенні Симона Петлюри. Не виключають також близьких до Юрія Тютюнника українських військових, які могли прагнути приховати невигідні для них свідчення про Другий Зимовий похід.
Обставини смерті полковника детально описані у низці джерел. 1933 року одна за одною були опубліковані книги полковника Романа Сушка «Хто вбив полковника Отмарштайна?» та начальника контррозвідки уряду УНР полковника Микола Чеботаріва «Невдала регабілітація Сушка-убійника».
Автори публічно звинуватили в убивстві Юрія Отмарштейна один одного. Дослідники не втрачають надії встановити істину, оскільки є шанси пролити світло на обставини смерті Юрія Отмарштейна на підставі документів радянських чи польських спецслужб.
Вшанування пам’яті Юрія Отмарштейна
Пам’ять про Юрія Отмарштейна та його внесок у боротьбу за становлення української державності поступово повертається до українського суспільства завдяки зусиллям ентузіастів-активістів, краєзнавців та істориків.
18 листопада 2018 року з нагоди 100-річчя подій Української революції 1917‒1921 років на будівлі залізничного вокзалу в місті Боярка з ініціативи історика Андрія Ковальова та зусиллями Благодійного фонду «Героїка», який займається вшануванням воїнів Армії УНР та Армії Української Держави, встановили меморіальну дошку на честь військовика. Створив барельєф київський скульптор Олександр Михайлицький.
У квітні 2025 року з нагоди 135-річчя від дня народження Юрія Отмарштейна у Боярському краєзнавчому музеї відкрилася тимчасова експозиція, на якій представлено світлини військовика та історичну довідку про нього, його діяльність та роль у подіях доби Української революції. Її за матеріалами Андрія Ковальова підготували співробітниці музею Аліна Третяк та Лідія Золотаренко.
Розташована поряд із постійною вітриною зі свідченнями про події Української революції 1917‒1921 років, присвячена Юрієві Отмарштейну виставка розповідає про важливі, але все ще недостатньо відомі широкому загалові сторінки історії України.
Джерело: Інформаційне агентство АрміяInform
2025-04-22 06:36:00
