Оператор-перехоплювач: експерт розповів, як готують мисливців на «Шахеди»

Війна в Україні стала першим у світовій історії театром бойових дій, де дрони-камікадзе застосовуються масово, виступаючи ключовим засобом терору та ураження.

Протидія цим безпілотникам вимагає не лише класичних засобів ППО, але й асиметричних відповідей. Однією з найбільш ефективних інновацій є використання власних дронів-перехоплювачів — високоманеврених БПЛА, керованих спеціально підготовленими операторами.

Як відбувається цей унікальний процес підготовки «мисливців»? Які знання та психологічні якості потрібні фахівцю, щоб в умовах інтенсивної РЕБ та високої швидкості ворожої цілі знешкодити її?

Про вимоги, методики та інновації в підготовці операторів дронів-перехоплювачів ми поговорили з експертом у галузі протиповітряного захисту, засновником групи military-tech компаній Ігорем Бєловим.

— Пане Ігорю, як у загальних рисах нині відбувається підготовка операторів-перехоплювачів БПЛА, зокрема проти «Шахедів»? Які компетенції мають бути в екіпажу?

— На практиці зазвичай до роботи на зенітних БПЛА залучають підготовлених пілотів дронів. Їх «донавчають» перехопленню цілей, бо збити «Шахед», який летить швидко та маневрує, значно складніше, ніж просто керувати дроном.

Щодо необхідних компетенцій, їх можна поділити на декілька категорій. По-перше, це вміння злагоджено працювати в команді. Залежно від того, які типи радарів та яке програмне забезпечення використовує розрахунок, у них може значно відрізнятися радіус дії. Через те, що радіус дії розрахунку може становити десятки кілометрів, вони повинні мати навички координації для командної взаємодії.

По-друге, необхідні певні технічні компетенції: знання обладнання, розуміння енергетики (батареї, теплові режими), вміння виконувати маневри без пошкодження апарата. По-третє, знання тактики: розуміння траєкторій, прогнозування перехоплення, вибір точки входу/перехоплення. І четверте — це вміння ухвалювати рішення під тиском: необхідно оцінювати ризики для цивільних об’єктів, працювати в умовах впливу РЕБів та деградації зв’язку.

— Які практичні методи тепер застосовують для тренувань?

— Тренують екіпажі по-різному, зокрема й із застосуванням спортивних симуляторів або військових, але з обмеженим функціоналом. Проблема в тому, що більшість інструментів або орієнтовані на індивідуальні навички пілота, або мають обмежений функціонал тактичної взаємодії.

Саме на цьому ми сфокусувалися, розробляючи профільний симулятор. Тренажер одразу прорахований під роботу розрахунку, у ньому два повноцінні робочі місця: пілот і штурман.

Пілот бачить лише відеопотік із камери БПЛА — його завданням є маневрувати, візуально локалізувати ціль і виконати захід. Штурман працює з тактичною картою, даними радарів і супутніми індикаторами: він відстежує контакти, фільтрує хибні цілі, обирає тип перехоплювача для конкретного завдання та розраховує точку перехоплення.

Це скоординований цикл: розвідка, розрахунок точки, підводний маневр, візуальне підтвердження, ураження. Для успіху потрібні й високі пілотні навички, і відточена робота штурмана: тільки така зв’язка дає реальну ефективність.

— Як саме має відбуватися тренування екіпажів на симуляторі? Які сценарії, рівні складності, рольові завдання і як відтворюється вплив РЕБ/фальш цілей/погодних умов?

— Під час тренування штурман повинен у режимі реального часу визначити, коли та куди спрямувати пілота, враховуючи швидкість і маневреність «Шахеда», залишок енергії в батареї перехоплювача, ризики ураження цивільної інфраструктури тощо.

Пілот, своєю чергою, має за вказівками штурмана вийти на потрібний ешелон і курс, виконати складні заходи на ціль, зберігаючи енергетичний бюджет платформи й не пошкодивши апарат, і після візуальної ідентифікації завершити ураження.

У базі є попередньо підготовлені сценарії, зібрані на основі записів реальних перехоплень (маневри цілей, раптові зміни курсу тощо). Інструктор може вибрати готовий сценарій або створити власну вправу, змінюючи параметри.

Також тренажер підтримує зміну погодних умов та часу доби. Це дозволяє відпрацьовувати, зокрема, нічні місії з тепловізійною камерою або складні візуальні умови. Окрім цього, наразі в розробці модулі для генерації хибних цілей та імітації впливу РЕБ.

— Які критерії та метрики використовуватимуть, щоб оцінити готовність оператора після симуляцій?

— На практиці екіпажі зрідка мають більше ніж один-два заходи на ціль під час вильоту, тому головний критерій готовності — кінцевий результат чи знищена ціль. У тренажері ми відтворюємо ключові обмеження реальної операції, зокрема модель розряджання батареї конкретного типу платформи, яка залежить і від технічних характеристик апарата, і від стилю пілотування.

Простий приклад: якщо пілот «газує» постійно на максимальній потужності, батарея може сісти за 7–8 хвилин, і дрон просто не досягне точки перехоплення. Такі енергетичні сценарії — лише один із численних нюансів, які ми закладаємо в симуляцію: керування запасу енергії, вибір оптимального ешелону та курсу, час на візуальну ідентифікацію, маневрування під навантаженням.

Усе це робить оцінку готовності багатовимірною і дозволяє виявляти слабкі місця ще до реального вильоту.

— Які найпоширеніші слабкі місця в підготовці операторів-перехоплювачів, і які методи ви пропонуєте для їх усунення?

— Головна проблема, що такі тренування часто проводять індивідуально, а не командно. Окремі вправи пілота корисні, але ефективність перехоплення народжується в парі: штурман та пілот. Тому ключове — тренажерна робота у складі розрахунку, де відпрацьовується синхронізація рішень.

— Чи може така платформа працювати в мережевому середовищі, об’єднуючи кілька підрозділів? Чи є модулі для міжпідроздільної підготовки?

— Профільний симулятор створений першочергово для тренування тактичної одиниці — розрахунку проти БПЛА. Технічно всі наші платформи готові до мережевої роботи. Але наразі фокус на якісній підготовці розрахунку, далі — масштабування та інтеграція.

— Як ви бачите розвиток тренажерних програм і підготовки операторів у найближчі 2–3 роки? Які нові технології або підходи плануєте інтегрувати, щоб підвищити ефективність навчання?

— За наступні 2–3 роки ми бачимо еволюцію навчальних тренажерних програм у бік максимальної реплікації бойових умов. Практично це означає два основні вектори роботи. Перший — інтеграція більшої кількості платформ у симулятор: ми будемо підключати моделі дронів сторонніх виробників, щоб екіпажі тренувалися з тим набором характеристик, який вони зустрінуть у бойовій роботі.

Це дасть можливість відпрацьовувати заходи на ціль з урахуванням реальної швидкості, маневреності та енергетики конкретних апаратів.

Другий — багатошарова драматургія сценаріїв. У базі вже є вправи, побудовані на реальних перехопленнях, але ми розвиваємо сценарії місій та доробляємо логіку сторонніх подій: втрата цілі, поява хибних відображень, похибки радара при близькому маневруванні, імітація впливу РЕБ, нічні умови з тепловізійними обмеженнями, турбулентність під час заходу на ціль, а також моделі пошкоджень апаратів у разі некоректного пілотування тощо.