Як тиждень жінки колодкували?

Упродовж останніх років дедалі частіше точаться дискусії про те, як коректно називати тиждень перед Великим постом – Масниця чи Колодієм. У сучасному календарі ці поняття часто зливаються, однак традиційна українська культура розрізняла їх значно чіткіше. Масниця була ширшим, пізнішим нашаруванням, тоді як Колодій – давній обрядовий цикл із власною логікою, символами та чітко визначеними ролями. Особливе місце в ньому належало жінкам. Саме тому журналісти MYNIZHYN дізналися, як у традиційному побуті жінки колодкували протягом усього тижня і чому цей звичай був значно глибшим, ніж може здатися на перший погляд.

Колодій – це не просто веселе гуляння перед постом. Це складний ритуальний тиждень, у якому через жарт, символічні дії та перевернуту «гру в життя» громада осмислювала питання шлюбу, продовження роду та соціальної відповідальності. Головними дійовими особами тут були заміжні жінки – досвідчені, авторитетні, ті, хто вже пройшов усі життєві етапи й мав моральне право оцінювати інших. Саме вони «справляли колодку» впродовж усього тижня.

Колодій в Національному музеї народної архітектури та побуту України. Джерело: Національний музей народної архітектури та побуту України

Починалося все в понеділок зранку. Заміжні жінки збиралися в корчмі – публічному просторі, який на цей час ставав своєрідною сценою обрядового дійства. Одна з них клала на стіл невеличке поліно або палицю – колодку. Інші по черзі брали її й обвивали шматками полотна, після чого знову клали на стіл. Так символічно проголошували народження колодки. Цей жест був не випадковим: полотно, як і в багатьох інших обрядах, означало чистоту, початок, нове життя. Після «народження» колодки купували горілку, сідали за стіл, пили й вітали одна одну, немов із появою нового члена громади.

Після застілля жінки розходилися, а колодка залишалася в шинку до наступного дня. У вівторок її «хрестили», у середу знову «похрещували», далі починали «плакати». Проте цей плач був радше ритуальним, ніж справжнім. Насправді і при народженні, і при хрещенні, і при «смерті» колодки жінки пили, співали й гуляли однаково. У цьому закладена особлива народна іронія: життя і смерть, радість і смуток у традиційному світогляді не протиставлялися різко, а існували поруч, як частини єдиного циклу.

Свято Колодія в Україні. Джерело: 18000

Під час колодкування жінки співали обрядових пісень. Слова «Масляна, воротися! До Великодня простягнися, від Великодня до Петра, а від Петра та до тепла…» звучать як прохання продовжити час радості й достатку. У цих рядках відчувається страх перед холодом, нестачею, постом, а водночас – надія на тепло й оновлення. Колодій ставав межею між веселим і стриманим, між тілесним і духовним.Реклама:

Окрім корчемних зібрань, понеділок Колодія мав ще одну важливу обрядову функцію. Заміжні жінки ходили по домах, де були дорослі хлопці або дівчата, й прив’язували матерям колодку до ноги. Це була жартівлива, але водночас соціально значуща кара за те, що сини не одружилися, а дочки не вийшли заміж упродовж м’ясниць. Колодка в цьому випадку ставала символом затримки, «зав’язування» життєвого шляху. Усе відбувалося зі сміхом, жартами й горілкою, але за цим стояв чіткий суспільний меседж: громада не байдужа до приватних рішень родини.

До колодкування долучалися й дівчата, але їхня роль була іншою. Вони в’язали колодку лише парубкам і не до ноги, а до лівої руки. Дівоча колодка мала зовсім інший вигляд: її прикрашали барвистими стрічками та паперовими квітами. Тут уже не було осуду – радше гра й флірт. Парубки мусили викупляти колодку грошима або подарунками: намистом, стрічками, шовковими хустками. Таким чином колодка ставала формою публічного залицяння, перевіркою щедрості й готовності хлопця до серйозних стосунків.

Молоді люди з прив’язаними колодками на руках. Джерело: 18000

У четвер колодка «помирала», у п’ятницю її «ховали», а в суботу обрядовий тиждень завершувався. Символічна смерть колодки означала кінець веселощів і перехід до іншого стану – стриманого, зосередженого, підготовленого до посту. Водночас це була й своєрідна театралізація життя, у якій жінки виступали не лише виконавицями, а й режисерками обряду.

Жінки святкують народження колодки. Джерело: 18000

Етнографічні матеріали переконливо свідчать: Колодій був передусім жіночим тижнем. Саме жінки отримували право голосу, право на жарт, на публічну оцінку поведінки інших. Через сміх і обряд вони говорили про серйозне – про відповідальність, шлюб, продовження роду, місце людини в громаді. І хоча сьогодні Колодій часто зводять до загального образу Масляної, за цією назвою приховується глибока традиція, у якій жіночий досвід і жіноча ініціатива були в центрі обрядового життя.

Дівчата волочать колодку. Джерело: 18000

Сьогодні, повертаючись до цих звичаїв, ми відкриваємо не лише яскраву сторінку народної культури, а й розуміння того, наскільки тонко й мудро традиційне суспільство вміло поєднувати гру, сміх і глибокий сенс. Колодій був часом, коли жінки не мовчали – вони колодкували, співали, жартували й нагадували всім: життя має свій ритм, і порушувати його без наслідків неможливо.

Як повідомляв MYNIZHYN, за звичними, на перший погляд, речами часто ховається складна й багатошарова культурна традиція. Однією з таких є штучні квіти, які сьогодні зазвичай сприймаються як утилітарний або поминальний атрибут. Проте для Ніжина ця традиція мала значно глибший сенс: вона була тісно пов’язана з міським побутом, святковими обрядами, релігійними практиками та естетичними уявленнями різних соціальних груп.