На Чернігівщині у 2025 році попрощалися щонайменше з 739 бійцями, які віддали своє життя у російсько-українській війні

21 годину назад

112 6 хвилин читано

На Чернігівщині протягом 2025 року попрощалися щонайменше з 739 бійцями Сил оборони України, які віддали своє життя в російсько-українській війні. З них 176 загинули у 2023-2024 роках. Таку цифру журналісти Суспільне Чернігів отримали, проаналізувавши власні новини про прощання із загиблими та померлими бійцями протягом 2025 року.

Найбільше загинули на Донеччині

За наявними у нас даними, протягом 2025 року на Чернігівщині прощалися з загиблими на таких напрямках фронту:

на Донеччині — 114 бійців;
на Харківському напрямку — 78;
на Сумщині — 46;
у Дніпропетровській області — 22;
на Запорізькому напрямку — 38;
у Херсонській області — 14;
на Курщині (РФ) — 12.
у лікарні після поранення — 25.

Також зазначимо, що щонайменше 176 бійців, з якими прощалися у 2025 році, загинули у 2023 та у 2024 роках. Весь цей час вони вважалися безвісти зниклими. Їх тіла вдалося ідентифікувати після ДНК-експертизи.

Щонайменше по 214 загиблих воїнах немає інформації щодо напрямку фронту, на якому вони загинули.

Репатріація тіл військових

У 2025 році Україна та Росія активізували репатріацію тіл військових, які загинули під час бойових дій.

Всього за 2025 рік Україні повернули щонайменше 12 947 тіл загиблих. Таку цифру ми підрахували з новин на сайті Суспільне Новини. У серпні цього року Генштаб повідомляв про повернення понад 10 тисяч тіл полеглих захисників із різних напрямків фронту.

Про те, як проводиться репатріація тіл українських військових, Суспільному розповідав керівник Чернігівського обласного бюро судово-медичної експертизи Юрій Полюк.

Також ми розповідали, як шукають та ідентифікують безвісти зниклих військових у репортажі:

Репортажі, які знімала наша команда

Військовослужбовець Сергій Печений з Чернігова був командиром першого відділення взводу снайперів 1-ї окремої танкової Сіверської бригади. Дружина Світлана Ніколаєнко майже щодня приїжджала до могили чоловіка з гарячою кавою або чаєм.

Сергій служив з 2010 року у Військово-морських силах. Потім повернувся до цивільного життя, а 2014 року пішов добровольцем захищати Україну. На початку повномасштабного вторгнення брав участь в обороні Чернігова. Третього жовтня 2024 року Сергій Печений загинув у контрснайперському наступі у Курській області РФ. За словами Світлани, ще за життя командир Сергія подав його на орден “За Мужність” III ступеня та “Золотий Хрест” від Головнокомандувача Збройних сил України, але чоловік не встиг їх отримати.

19 лютого у Чернігові прощалися з трьома військовослужбовцями, які загинули під час теракту в Миколаєві. Вдень 14 лютого у центрі міста біля одного з кафе, де перебувала група військових, пролунав вибух. Правоохоронці затримали чотирьох неповнолітніх підозрюваних в організації теракту.

Загиблі 38-річна Олена Ключнікова, 26-річний Вадим Єлісєєв та 40-річний Євгеній Сірик служили в Центрі протимінної діяльності.

У Прилуках 3 березня прощалися з 22-річним Євгенієм Профатіловим та 20-річним Денисом Ткаченком. Обидва були пілотами БпЛА 108-го окремого механізованого батальйону, більш відомого як батальйон “Вовки да Вінчі”. Бійці загинули 24 лютого 2025 року під час виїзду з позицій на Донеччині.

У Чернігові 23 квітня прощалися з чотирма військовослужбовцями, родичів яких не змогли знайти: 36-річним Андрієм Болдаром, 32-річним Станіславом Рум’янцевим з Донеччини, 28-річним Дмитром Чаленком з Луганщини та 47-річним Ігорем Чухалою з Херсонської області. Бійців поховали в меморіальному комплексі “Ялівщина”.

25 квітня біля Катерининського собору у Чернігові в останню путь провели Миколу Максимовича з позивним “Бетмен”.

Він був бойовим медиком першого інженерно-саперного взводу 3-ї окремої штурмової бригади. Загинув 14 серпня 2024 року на Луганщині. Йому було 36. Про це Суспільному розповіла мати бійця Людмила Максимович. За її словами, факт загибелі Миколи офіційно підтвердили по ДНК-експертизі, яка тривала довгий час. Поховали військовослужбовця у Новому Білоусі на родинному кладовищі.

У селі Красне 5 травня в останню путь провели бійця Дмитра Денисенка. Дмитро підписав контракт наприкінці травня 2024 року, тоді йому було 24. Він служив у 101-й окремій бригаді охорони Генерального штабу. Востаннє Анна спілкувалася з ним 3 листопада. Того ж дня він загинув на Покровському напрямку. Майже пів року Дмитра вважали зниклим безвісти. Опізнали чоловіка за допомогою ДНК-експертизи.

8 травня у Чернігові прощалися із військовослужбовцем Віктором Войниковим. У цивільному житті чоловік був художнім керівником театру танцю “Екватор” обласного філармонійного центру та головою обласного осередку Національної хореографічної спілки України. Чоловік загинув 30 квітня 2025 року. Як розповіла його дружина Лариса Войникова, це сталося під час бойового навчання на полігоні. Попрощатися з бійцем прийшли знайомі, друзі та колеги.

У селі Пархимів, зареєстровано 265 жителів, понад 40 односельців пішли у військо захищати Україну. Двоє зникли безвісти, двоє загинули та один помер від травм, зазнаних на війні (станом на травень 2025 рік, — ред.). Про своїх загиблих синів, Владислава Гриценка та Володимира Кодрика, розповіли Суспільному їх матері. Історії бійців — читайте за посиланням.

3 липня у Катерининському соборі в Чернігові попрощалися з військовослужбовцем Дмитром Горновим — колишнім звукорежисером та ведучим Суспільного. Він загинув 21 червня внаслідок атаки росіян керованою авіабомбою на Сумщині. 28 червня йому мав виповнитися 31 рік. У Дмитра залишились вагітна дружина, дочка та дідусь. Спогадами про нього поділилися друзі, кум та колега.

7 липня в селі Бобруйки прощалися зі старшим сержантом поліції — 38-річним Миколою Гришковим. Чоловік загинув 2 липня 2025 року під час виконання бойового завдання на Торецькому напрямку.

У Чернігові 18 липня прощалися з військовослужбовцем 79-ї окремої десантно-штурмової бригади та журналістом телеканалу “Новий Чернігів” Богданом Зайцем. Він працював у часи блокадного Чернігова, а 2023 року долучився до лав ЗСУ. З 30 січня 2025-го вважався безвісти зниклим, а його загибель вдалося встановити за ДНК-експертизою.

У Прилуках 22 липня в останню путь провели Олега Рекуненка — інструктора, який загинув 16 липня від пострілу курсанта під час стрільб на території навчального центру на Чернігівщині. Як згадують побратими загиблого, той звільнився зі служби через поранення та за пів року повернувся, аби навчати військової справи інших.

У Сновській громаді на Чернігівщині 27 липня прощалися із загиблим у полоні РФ прикордонником Володимиром Грищенком. За словами його сестри Ірини Пискун, 24 січня 2024 року він мав повернутися з російського полону, але згодом його ім’я та прізвище знайшли серед загиблих в авіакатастрофі російського літака Іл-76.

У Славутичі 30 липня прощалися із загиблим нацгвардійцем Іваном Роєм. Він потрапив у російський полон на початку повномасштабного вторгнення на Чорнобильській АЕС. 24 січня 2024 року 21-річний Іван мав повернутися додому, але згодом його ім’я та прізвище рідні побачили у списках загиблих в авіакатастрофі російського літака Іл-76.

На фронті загинула колишня співробітниця Чернігівського обласного художнього музею імені Григорія Галагана бойова медикиня Марина Гриценко. Їй було 39 років. Вранці 7 серпня 2025 року разом із двома побратимами Марина Гриценко (позивний “Мері”) загинула під час виконання бойового завдання внаслідок атаки ворожого дрона на фронті.

У Чернігові прощалися із загиблим на фронті військовим 3-ї окремої штурмової бригади Романом Панкратовим. Йому було 40 років і до війська він пішов добровольцем, розповів його брат Ігор Панкратов. Повномасштабне вторгнення зустрів у Запоріжжі, але вже в перші дні повернувся до Чернігова й долучився до тероборони.

У Чернігові 23 серпня прощалися з військовослужбовцем Володимиром Слободянюком. Він зазнав поранення під час теракту 14 лютого в Миколаєві та понад пів року перебував на лікуванні. Як розповіла Суспільному його кума Наталія, чоловік переніс 41 операцію.

У Чернігові 27 вересня прощалися з військовослужбовцем Максимом Раковим, який загинув 24 вересня внаслідок ракетного удару росіян по полігону у Гончарівському. Як розповіла Суспільному дружина бійця Юлія Ракова, там її чоловік проходив навчання.

Мріяв про перемогу, планував одружитися та мати дітей. 20-річний Едуард Кругляк із Донеччини добровільно мобілізувався у 18 років та став прикордонником.

Його наречена Катерина Дурицька казала, Едуард був патріотом ще з дитинства. Розповідав дівчині про те, як почалося вторгнення росіян на Донеччину 2014 року. Уже тоді мріяв стати військовим. Разом із ним на прикордонні Чернігівщини служив і його друг “Романтик”. Саме він надавав допомогу Едуарду, коли 6 червня 2025 року той зазнав поранення. Він вірив, що Едуард виживе. Проте сталося інакше.

На Чернігівщині 28 жовтня прощалися з 22-річним військовослужбовцем Олександром Козловим. Хлопець загинув під час виконання бойового завдання на Дніпропетровщині. Як пригадує побратим загиблого з позивним “Ред”, на початку повномасштабного вторгнення тоді ще 18-річний Олександр долучився до ТрО. А згодом продовжив службу у складі другого механізованого батальйону “Росомахи” 67-ї окремої механізованої бригади ЗСУ.

У Чернігові 18 листопада в Катерининському соборі прощалися з військовослужбовцем 119-ї бригади ТРО Дмитром Лазаренком. З 1996 року чоловік був спецпризначенцем СБУ, з 2014 року воював на Донеччині та Луганщині, а на початку повномасштабного вторгнення долучився до лав ТРО й захищав Чернігів. У віці 59 років він помер у лікарні.

У Чернігові 16 жовтня прощалися з 36-річним військовослужбовцем Олександром Урванцевим. Він загинув 7 жовтня під час виконання бойового завдання на Харківщині. Про це розповіла наречена загиблого Олександра Мілашевська. До служби Олександр був оператором чернігівського телеканалу “Дитинець”. А потім самотужки підготувався та добровільно долучився до 3-ї окремої штурмової бригади.