Люди невимовно кричали! Як маріупольці згадують страшну війну

Найболючіша рана великої війни — півмільйонне місто Маріуполь, яке росіяни знищували з особливою жорстокістю та цинічністю.

Маріуполь вистояв у 2014-му і, попри те що 8 років зовсім поруч тривала війна, розвивався економічно, інфраструктурно, його позиціонували як місто, у якому варто жити, працювати, будувати, інвестувати.

Росіяни, вдруге ступивши на землю міста Марії, просто стерли його до фундаменту. Тепер Маріуполь — суцільне кладовище. Скільки людей там загинуло насправді, світ ніколи не дізнається, бо зараз окупанти замітають сліди своїх злочинів.

Про пекло на землі, яке пережили маріупольці, згадуємо у річницю повномасштабної війни.

В останні роки Маріуполь був вітриною українського Донбасу, він став українським, розвивався, на вулицях міста синьо-жовтого було навіть більше, ніж в столиці України.

Люди з Донецька часто приїжджали в Маріуполь, вони бачили, що принесла з собою Росія на окуповані території, а що дала Україна, яка залишилась у Маріуполі. І це стало причиною того, чому місто так жорстоко знищувалося.

24 лютого вже були перші обстріли передмістя, російська навала сунула на місто. З усіх боків наші воїни відбивали атаки, палали російські танки й окупанти. Мешканці півмільйонного Маріуполя не поспішали виїжджати, бо були впевнені, що місто знову вистоїть.

– У перші дні я чомусь був впевнений, що все це має скоро закінчитися, повинна прийти допомога, Європа та Америка якось відреагують, не можуть вони допустити такого, щоб Путін почав просто нищити українські міста й українців, – розповідає місцевий.

Ніхто не очікував, що росіяни так швидко просунуться з півдня, а на четвертий день підійдуть до Маріуполя ще й із заходу.

З 1 березня місто взяли в оточення, обстріли посилилися, росіяни били по критичній інфраструктурі. У Маріуполі зникло світло, вода, тепло, інтернет, зв`язок.

Росіяни вбивали маріупольців, які просто хотіли вижити — готували їсти на вулиці, ховалися у квартирах чи підвалах.

Після масованих атак до лікарень звозили сотні поранених.

– Швидка привезла дуже багато поранених, кажуть, ми не встигаємо, приймайте. Вони складали на підлогу і їхали за наступними. І вже підлога була вся закладена цими пораненими, кожен кричав. Уявляєте, 30-40 поранених, які одночасно кричать від болю, – згадує дитячий хірург Олександр Мартинцов.

Далі цинічний авіаудар по пологовому будинку.

Маріупольці виживали, ховались де могли — магазини, склади, підвали. Коли обстріли стихали, виходили дивитися, як вмирає їхнє місто.

– 20 березня нас вигнали з нашої квартири кадирівці, ми перейшли жити до підвалу. Коли я вийшов на один з центральних проспектів Маріуполя, підійшов до свого будинку, де прожив більше 30 років, побачив обгорілі трупи просто перед входом до під’їзду. Як фільми про апокаліпсис. Просто знівечене місто, – розповідає мешканець Маріуполя Євген Сосновський.

У середині березня ситуація в місті стала катастрофічною: закінчувалася їжа, вода, люди вмирали без ліків та від холоду. Усі чекали на евакуацію.

Так, багато маріупольців опинилися в драмтеатрі, там було одне з небагатьох бомбосховищ у місті. Спочатку ховалися працівники, потім почало приходити дедалі більше людей.

Від драмтеатру маріупольцям обіцяли евакуацію, люди приїжджали цілими родинами, але коридору не було, і вони залишалися. Там були вагітні, з новонародженими, багато дітей.

16 березня на драмтеатр росіяни скинули півтонну авіабомбу, просто на концертний зал, дах впав. Люди в епіцентрі вибуху не мали шансу вижити.

– Мить, вибух, стеля падає на нас. Коли ми розплющили очі, дивлюся, син живий, ми почали себе мацати. Я намацала у себе на потилиці кров, син на одне вухо оглух. Треба було знайти чоловіка, – розповідає Наталя.

Поранена жінка із сином розуміла, або вони вибираються, або загинуть, як її чоловік. Ще тиждень наважувалися, евакуаційні колони росіяни обстрілювали. Згодом з іншими маріупольцями йшли пішки 22 кілометри до місця, звідки вирушали автобуси на Запоріжжя. Після 20 березня в місті почалися важкі бої. Захисники Маріуполя героїчно тримали оборону.

– У нас в Азові була танкова рота, це 10 одиниць, у противника, який на нас наступав, чи не вшестеро більше. У ворога була перевага у всьому, в 3, 4, 5, 6 разів, а подекуди й у 20, – каже заступник командира Азову, оборонець Маріуполя Ілля Самойленко.

Кільце звужувалося, українські війська були вимушені відійти до заводу Азовсталь, там ховалися і цивільні. У росіян тактика одна — вбивати всіх українців. Завод здригався від вибухів.

Українські воїни боролися за Маріуполь 86 днів, 82 — у повному оточенні.  Увесь цей час вони стримували 15 тис. росіян, готових піти на запорізький напрямок. Деблокувати місто було неможливо, 16 травня оборонці отримали наказ від головнокомандувача зберегти свої життя, так вони потрапили в полон. Частина воїнів звільнена, але досі там лишається 700 героїв з Азовсталі.

Маріуполь — потужне українське індустріальне місто — знищене на 80%. Росіяни імітують там бурхливу діяльність, але насправді замітають сліди кривавих злочинів і зносять будинки, які ж самі обстрілювали, демонтують драмтеатр, який став братською могилою.

Скільки людей загинуло в місті — не відомо, від 20 до понад 100 тис. Маріупольців розкидало по світу, але вони вірять у ЗСУ і звільнення міста.

2023-02-24