Історія «Дев’ятки»: від «незаконного бандформування» до командира взводу на Покровському напрямку
З вересня минулого року він воює на одному із найгарячіших напрямків фронту — Покровському, де окупанти щодня намагаються тиснути на позиції Сил оборони.
Про свій шлях у війську, частоту зміни характеру бойових дій за час широкомасштабного вторгнення та особливості тактики ворога на Покровському напрямку військовий розповів АрміяInform.
Фундамент військових знань заклала «строчка»
Якщо рахувати від строкової служби у 2010‒2011 роках, життя «Дев’ятки» пов’язане з військом вже майже півтора десятиліття. Перші кроки майбутньої військової кар’єри він зробив у внутрішніх військах, де служив під командуванням тоді ще полковника Сергія Кульчицького.
— Тоді я застав його ще полковником. Дуже цікава була людина, гарний військовий. Під його керівництвом я почав зростати як військовий. Зараз це Національна гвардія, а тоді були ще внутрішні війська, — каже військовий про колишнього командира.
Строкову службу військовий згадує з глибокою вдячністю до командирів та побратимів, з багатьма з яких підтримує зв’язок до сьогодні. З особливим пієтетом говорить заступника командира взводу, який передавав солдатам власний бойовий досвід, здобутий під час миротворчих місій за кордоном.
— У нас був заступник командира взводу — десантник, який служив в Іраку, в Косово. У нього вже був бойовий досвід, яким він з нами ділився, щоб ми розуміли військову справу не тільки так, як книжка пише, а як він сам робив і як воно працювало на практиці, — розповідає головний сержант.
Коли невдовзі після початку відкритої збройної агресії російської федерації проти України 2014 року «Дев’ятка» добровільно зголосився боронити країну на Сході, військовий наставник неодноразово телефонував йому, розпитував про службу, давав корисні поради.
— Мені його навчання дуже знадобилося. Він дзвонив мені, непокоївся, розпитував — що відбувається, як воюємо, чим можна допомогти. Дуже він старався нам донести, що треба робити, як треба вміти воювати, — згадує «Дев’ятка» з глибокою вдячністю.
Перший бойовий досвід здобув за часів АТО
Надовго повернутися до цивільного життя після строкової служби «Дев’ятці» не судилося. Невдовзі після початку відкритої збройної агресії російської федерації проти України 2014 року він добровільно зголосився боронити країну на Сході.
— Я стояв у резерві першої черги й сам прийшов до військкомату. У 2015‒2016 роках служив у 15 окремому мотопіхотному батальйоні, який увійшов до складу 58 окремої мотопіхотної бригади, — розповідає «Дев’ятка».
За цей час військовий опанував професію помічника гранатометника та навіть фах снайпера.
— Воювали ми тоді на Донеччині практично в цих самих місцях — Авдіївка, Верхньоторецьке. Я був помічником гранатометника, снайпером був. Командири бачили, що я виконую завдання, і мені нові задачі «нарізали», — посміхається військовий.
Нові знання та досвід він здобував переважно самотужки. Саме так, переконаний військовий, можна досягти найкращих ре
— Принесли книжку, принесли СВД (снайперська гвинтівка Драгунова — ред.), принесли патрони. Навчайся, що таке «тисячна» формула — й уперед. Головне, щоб було бажання. Якщо ті, хто зараз сидить вдома, сподіваються, що без старання з їхнього боку їх усього навчать на БЗВП — це помилка, так не піде. Тільки сам. Якщо сам не будеш вчитися, не будеш себе дисциплінувати, то ніхто навчити тебе не зможе, — пояснює головний сержант.
На початку «широкомасштабки» очолив «незаконне бандформування»
У цивільному житті військовий опанував професію водія-далекобійника, часто бував за кордоном. А от початок широкомасштабного вторгнення застав удома в Сумах. Менш ніж за два тижні до 24 лютого 2022 року він одружився і саме відзначав «медовий місяць».
— У мене весілля було 12 лютого. Усього 10 днів було релаксу — відпочивав з дружиною, а 24 лютого мав їхати у Німеччину до міста Бремергафен. І тут зранку телефонує брат і каже, що почалась війна, — згадує військовий перші години «широкомасштабки».
Зібравши всіх родичів із дітьми у себе вдома, «Дев’ятка» разом з братом рушив до ТЦК, де пощастило отримати зброю і стати до лав місцевої тероборони. Першого дня це будо непросто, однак чоловікам пощастило зустріти серед військових знайомого, який підтвердив їхній бойовий досвід.
— Поставили завдання висунутись на «Артягу» й «закрити» частину артилерійських складів, щоб росіяни не зайшли в тил. Старшим групи дали лейтенанта, але він був «піджак», не мав досвіду і тому дозволив командувати мені, — розповідає командир взводу.
«Артягою» військовий називає Державний ліцей-інтернат з посиленою військово-фізичною підготовкою «Кадетський корпус» імені Івана Харитоненка. Саме там наприкінці лютого — у березні 2022 року «Дев’ятці» випало тримати оборону у складі збройного загону, який він жартома називає «незаконним бандформуванням», оскільки за час існування так і не зміг точно з’ясувати його юридичний статус.
Піхота — залізний хребет ЗСУ
Після того, як на початку квітня 2022 року російських окупантів вигнали з Сумщини, військовий продовжив захищати Україну на північному кордоні. Тоді підрозділам Сил оборони вдалося закріпитися та створити надійну лінію оборони вдовж державного рубежу.
— Підготовлених бійців дуже мало було. Мотивація висока, але підготовлених мало. Тому після того, як вибили росіян з Сумщини, ми захищали кордон, формували батальйон, укріплювалися. По суті, решта 2022 року — це оборона кордону, — згадує він.
А вже наступного 2023 року 15 окремий стрілецький батальйон увійшов до складу 117 окремої механізованої бригади, яка згодом «набрала ваги» і стала важкою. Відтоді «Дев’ятка» незмінно воює у складі бригади. Завдяки відповідальності, високому рівню підготовки та поважному воєнному досвіду йому довірили посаду командира кулеметного взводу.
— Згадаю вислів, який для мене є авторитетним: «Піхота — це залізний хребет Збройних Сил України». Без піхоти нікуди. А щодо підготовки та мотивації, то це все залежить в першу чергу від командира, від того, як він буде діяти з підлеглими.
У колективі людина починає жити військовим життям, жити разом із підрозділом як зі своєю маленькою сім’єю, яка в неї зараз є. Воювати можна навчити всіх — ведмедя он у цирку на велосипеді навчають їздити. Тому тих, хто приходять до мене, я навчу всіх, — переконаний головний сержант.
Війна змінюється щочотири місяці
Багатий бойовий досвід військового дозволяє військовому простежити зміну характеру бойових дій. За час широкомасштабного вторгнення залежно від ділянки фронту відбулося щонайменше кілька суттєвих трансформацій.
— Хід війни змінюється кожні 4 місяці — щось приходить нове, щось відходить. І до цього всього треба адаптуватися. Якщо людина постійно на бойових, потім тиждень відпочине і знову заходить, тоді вона живе війною — розуміє, що і як, — пояснює військовий.
Особливо значний вплив на характер бойових дій справили технічні інновації, найпомітнішою з яких стало масове використання дронів — спочатку переважно як розвідників, потім бомбардувальників зі скидами і зрештою FPV-камікадзе.
— Коли ми починали, то не було FPV-дронів як таких взагалі. Зі скидами теж нечасто спочатку зустрічались. А тепер дрони стали головним засобом ураження. Вже і на оптоволокні FPV-дрони з’явились, — зауважує «Дев’ятка» останні новації на полі бою.
Масове використання дронів-камікадзе стало найбільшим змінотворчим чинником на полі бою впродовж усіх трьох років широкомасштабного вторгнення і, судячи з усього, продовжить даватися взнаки та справить значний вплив на військову справу в усьому світі.
Як подолати СЗЧ
Не менш значущими за технічні інновації є для сучасної війни зміни в суспільних настроях. Вони, зауважує військовий, пройшли шлях від масового ентузіазму та підтримки армії до суспільної апатії та психологічного відсторонення.
— Напевно, на початку 2024 року це стало відчутно. Що змінялося? Розслабився тил. Бо коли у 2022 році війна була під Києвом, це було одне, а коли війна десь там на Сході, це для людей зовсім інше. Це їм уже нецікаво і чіпає воно тільки того, у кого хтось із рідних є на фронті, — каже військовий.
Виснажуються також військові, яким часто бракує не так фізичного відпочинку, як відчуття підтримки з боку тилу. Зараз воно зовсім не таке, яким було на початку широкомасштабного вторгнення. Саме тому, зауважує «Дев’ятка», зросла кількість випадків СЗЧ — самовільного залишення частини.
— Головна причина СЗЧ — втома. Причому навіть не фізична, а моральна втома. Бо деякі бійці у нас з самого початку широкомасштабного вторгнення і вони справді дуже виснажилися. Якби краще працювала мобілізація, то б були ротації, було б оновлення особового складу, і тоді, мабуть, кількість СЗЧ була б значно меншою, — пояснює він.
Тому, вважає «Дев’ятка», основна відповідальність тепер на цивільних, які мають підтримати бійців та принаймні почасти прийти на заміну. Це дозволить відпочити та відновитися тим військовим, які забезпечили своїй майбутній заміні три роки мирного життя в тилу.
— 2025 рік уже, ви ж удома сиділи, чимось займалися. За цей час можна було пройти курси тактичної підготовки чи стати бойовим медиком, піти кудись у стабпункт. Люди, які воювали раніше і воюють зараз, дали змогу і час навчитись тим, хто має стати їм на заміну, — обґрунтовує свою позицію головний сержант.
Від Запорізького до Покровського: гарячі напрямки
Бойовий шлях у складі 117 окремої важкої механізованої бригади «Дев’ятка» почав на Запорізькому напрямку під час спроби наступу влітку 2023 року. Наступати, каже він, було тяжче, ніж воювати в обороні, тим більше, що російські окупанти не лише збудували міцні укріплення, але й мали непогані розвіддані щодо українського наступу.
— У наступі тяжче, ніж в обороні. Багато людей втратили тоді — толкових бійців, хороших, умотивованих. Але не було такого, щоб хтось відмовився виконувати наказ чи в СЗЧ пішов. З усього підрозділу якщо й один такий, то це саме той, хто більше за всіх кричав, що нікуди не піде, — згадує військовий.
Наступним великим етапом бойового шляху військового став Покровський напрямок, де від початку осені 2024 року Сили оборони доволі успішно стримують наступальні дії окупантів. Просування ворога за весь цей час є вкрай незначним порівняно з тими втратами, яких зазнали росіяни.
— Батальйони півтора ‒‒ два свого особового складу вони тут залишили, — каже «Дев’ятка» про порівняно невелику як у масштабах фронту зону відповідальності свого підрозділу. — Але вони не закінчуються. Тактику малих груп піхоти ніхто не відміняв. Ми їх знищуємо, а на місце ліквідованих стабільно приходять нові…
Головне — берегти своїх бійців
— З боєприпасами зараз помітно краще, ніж було. Краще з боєприпасами, але гірше з кількістю людей. Коли не вистачало БК, були більші втрати, тому що все затикали піхотою. А тепер не вистачає піхоти і це той запас, який ми не можемо поновити, — розповідає «Дев’ятка».
Він наголошує, що намагається берегти своїх бійців і в жодному разі не дозволяє їм ризикувати бездумно. У цьому, переконаний військовий, головна відмінність Збройних Сил України від російської армії, де вороже командування безжально кидає на убій своїх піхотинців.
— Тактика ворога на Покровському напрямку — тупі «м’ясні» штурми малими піхотними групами. У них багато «м’яса», яке постійно йде, іде, іде. Їх убивають, але приїжджає ще сім, потім ще десять… Поки не виб’ють точку, вони будуть відправляти і відправляти це «м’ясо», — розповідає військовий.
У кінцевому підсумку після десятків убитих де одному, де двом ворожим піхотинцям таки вдається дійти до певного рубежу і закріпитись. Так окупанти поступово накопичуються і готуються просуватися далі.
— Якби я так застосовував свій особовий склад, підрозділу не було б уже днів через чотири. Тому ми собі не дозволяємо такого. Ми намагаємося берегти всіх своїх бійців, тоді як ворогу на байдуже на долю власних солдатів, — пояснює «Дев’ятка».
Джерело: Інформаційне агентство АрміяInform
2025-03-27 06:09:00
