Геля Зозуля: ексклюзивне інтервʼю зі співачкою

Два роки тому в український сегмент TikTok увірвалася співачка Геля Зозуля з треком КоляГаля. З того часу слухачі почули чимало її пісень, адже артистка щомісяця тішить фанатів новими хітами.

Кілька днів тому співачка випустила композицію Темно так, яку вже можна прослухати на цифрових майданчиках. До слова, саме з нею виконавиця мала вперше зʼявитися у мережі.

В ексклюзивному інтервʼю Фактам ICTV Геля Зозуля розкрила, чому цього не сталося, а ще поміркувала про шлях до слави в умовах диджиталізації, про магію та збереження ментального стану.

Про створення пісень

— У вас щойно вийшла нова пісня Темно так. Місяць тому слухачі почули композицію Літом. Тож формула “трек на місяць” працює? Зберігаєте комфортний для вас темп?

— Так, це мій комфортний темп. Я б випускала пісні насправді скоріше, але зрозуміло, що багато, то не здраво. Проте пісень я пишу набагато більше, ніж випускаю. Це факт, це правда.

— А кліп на місяць — комфортний темп?

— Так, це прем’єра пісні, тож роблю це, щоби підсилити й підтримати трек. Якщо в мене вже є якийсь режисерський задум, то прекрасно, коли ні – не біда, буде щось наступне.

— Якщо музична та лірична складова – на вас, за ким візуальна?

— Це все я, хто, як не я? Наприклад, КоляГаля – мій задум, Бавовна, Рута, І ось. Та й взагалі там немає якогось сильно задуманого сюжету великого. Це ж кліп до пісні всього-на-всього, а не фільм.

— Ви згадали про композицію КоляГаля, але саме Темно так, а не КоляГаля мала стати першою піснею. Чому не склалося?

— Бо мені здалося, що потрібно починати не з сумної ноти, а з веселої. Так я і зробила.

Про шлях до слави

— Ваша популярність почалася з соцмереж, зокрема з TikTok. У наш час це не поодинока історія, коли спочатку трек віруситься в інтернеті, потім перед нами зʼявляється цілісний артист. На ваш погляд, завдяки такій диджиталізації шлях до слави скоротився і як втримати успіх?

— Звісно, скоротився. Втримати – постаратися потрібно. А взагалі цей шлях через соцмережі – це щось неймовірне. Ще 20 років тому цього не було і для того, щоби артистам показати те, що вони зробили, треба було шукати якихось людей, зв’язки, ще щось.

Зараз все набагато простіше. Якщо ти робиш класний продукт, класний контент, ти виставляєш його.

Одна людина побачила, їй сподобалося, вона поставила лайк. Друга побачила, їй сподобалось, і так воно алгоритмами показує людям. Все ж настільки просто.

— Знаєте, як раніше казали, треба підтримувати талант, бо посередність сама проб’ється. Виходить, таланту зараз стало легше пробитися завдяки соцмережам, як ви гадаєте?

— Я думаю, що так, якщо людина горить своєю роботою. В мене така була ситуація – мені стало соромно перед своїми піснями. Я їх писала, в машині, слухала, в навушниках постійно ходила, насолоджувалася.

Я дуже люблю свої пісні – це факт.

І мої друзі почали просити їх швидше випустити, щоби не просити в мене демки. Тому я почала публікувати їх офіційно, і зараз їх можна вже послухати на платформах, а не тільки зі мною разом в машині.

— Як би ви назвали жанр, в якому виступаєте?

— Звісно, в університеті ми вивчали ці всі стилі, жанри, але я так не хочу себе класифікувати, вганяти в якісь рамки, штампи.

Я роблю так, як мені подобається в конкретній пісні. У мене є інструменти, які мені хочеться зараз використати, а не підганяти себе під жанр.

Спочатку робиться продукт, пісня, а потім хтось вже може її вписувати в якийсь жанр чи не вписувати, мені все одно, робіть, що хочете. Я сама не класифікую себе.

Про відмінність від Клавдії Петрівни

— Попри ті коментарі, що досі зʼявляються під вашими треками, ви чітко дали зрозуміти, що ви – не Клавдія Петрівна. І дійсно, так буває, що артисти виступають у схожих жанрах, стилістиках та навіть манерах виконання, тому я хочу спитати не про спільне, а про те, що вас відрізняє не лише від Клавдії Петрівни, але й від інших музикантів? Що унікального ви додаєте до своїх пісень?

— Я вважаю, що абсолютно кожна людина унікальна і що б вона не написала, воно буде її характеризувати. Мої пісні мають мій характер, та й не тільки мій, а й мого оточення. Я по часточках все збираю, шукаю цікаві якісь образи.

Головною, звісно, інспірацією моїх пісень є моє життя. Але мене надихають абсолютно різні речі.

Мене парфуми одного разу надихнули на пісню Літом. Мене мої друзі надихають постійно. Вони мені скажуть якусь класну фразу, я думаю: “Боже, яка класна фраза! Ти навіть не здогадуєшся про те, що ти от зараз створив мені наступний трек!” (сміється).

— Чим ви точно відрізняєтесь від Клавдії Петрівни, так це тим, що Геля Зозуля свій образ не приховує.

— Спочатку я ховала. Вийшла у хусточці й окулярах, коли була створена Геля Зозуля. Бо вона була створена, щоби я могла співати такі веселенькі пісні, а всю серйозність лишити за кадром, але склалося, як склалося, і я рада – мені все подобається.

— Ну, тепер вас точно всі знають й ідентифікують. Я взагалі відчуваю у вашому образі щось містичне та звабливе, відьомське у найкращому сенсі цього слова. Геля Зозуля практикує магію?

— Я, звісно, хочу вірити в магію, але життя не завжди складається казочкою. Якби магія існувала насправді і можна було щось би робити, я б із задоволенням вірила, я люблю магію, я люблю Гаррі Поттера. І взагалі кажуть, що на Житомирщині, звідки я, хата через хату — відьомська. Тому все може бути, може, українські відьми були колись в моєму роду.

— А ваш відьомський — рудий — колір волосся справжній?

— Звісно, натуральний. Він вже змінився трішечки з роками. Був колись яскравіший, зараз став такий темніший, мідний.

Про особисте та внутрішній ресурс

— В одному з інтервʼю ви відповіли на питання про особисте життя, що маєте “багато часу на творчість”. Зараз його так само вистачає, чи щось змінилося?

— Я завжди собі виділяю час на творчість. Щодня стабільно у мене є час на творчість.

Що б я не робила, з ким, де, як би я не була, у мене є час на творчість. Я його знайду, я придумаю щось, інакше не можу – творчість мені потрібна, як дихання.

Тому я збрешу, що болить голова, я прихворіла, маю побути вдома, але піду і напишу ту пісню.

— А Геля Зозуля вже когось причарувала, її серце зайняте чи ще вільне?

— Серце Гелі Зозулі буде зайняте завжди музикою.

— У війну ми багато говоримо про вигорання, про збереження ментального стану, до речі, це зазвичай називають “кукушечкою”, себто “зозулькою”. Геля Зозуля допомагає вам берегти менталочку?

— Я вмикаю її пісні, слухаю й одразу стає легше. Ну, а що? Ти сидиш і такий, що б не сталося, я так і хотіла, впала та потім полетіла. Я слухаю, наприклад, Грозу, Наробила лиха в якийсь складний момент. Як у медитації, просто ввімкни, просто послухай. Я розумію, що ти, може, не хочеш зараз, але ти просто це зроби, й одразу стає легше.

— Ви пишете пісні з доволі благородною місією у ці складні часи – підняти настрій, додати ноту радощів та веселощів у життя українців. Самі звідки берете ресурс на це?

— Я не знаю, це для мене теж загадка. Я примудряюсь сама собі допомагати. Я собі завжди кажу у складних ситуаціях: Почекай, зараз ми все вирішимо, зараз я візьму все у свої руки й зроблю так, як потрібно. І воно все якось вирішується. Бо сьогодні важко, завтра краще буде, післязавтра буде ще краще.

Я вважаю, що абсолютно кожна людина, у випадку якихось проблем, передусім має сама собі допомогти.

Не допоможе ні психолог, ні друзі, ні батьки, ні коти, ні собаки, а тільки вона має себе поставити на місце, зупинити оцей весь потік тих думок і налаштуватися на позитив або на щось нейтральне, щоб не мінус був. Як люди себе налаштують, так воно і буде.

Про війну, виїзд з України та популярність

— Під час війни ви виїжджали з України?

— Так, за рік після початку повномасштабного вторгнення. Мені вже стало дуже складно в якийсь момент, дуже важко в моральному плані. Мої знайомі в Німеччині сказали приїжджай, і я поїхала. Там я теж перебувала в складному стані, навіть додала у вазі.

Але я дуже рада, бо повернулася в Україну, зробила ковток рідного повітря, ступила на рідну землю, я розцвіла і пішла знімати Бавовну, а потім понеслося все далі.

Коли ти не в Україні, ти забуваєш, як тут добре, тому мені вистачило буквально тижня, щоби захотіти якомога швидше зібрати речі й повернутися назад.

— Зараз ви здебільшого перебуваєте в Києві, як часто буваєте вдома на Житомирщині?

— Щойно є можливість, я одразу їду. Давно вже не була насправді, бо зараз дуже багато в мене роботи в Києві.

— Вас вдома сприймають як зірку? І взагалі впізнають на вулиці?

— Найчастіше це діти. Вони фотографуються, як бачать мене. Хоча в мене більш доросла цільова аудиторія, можливо, вони соромляться, але чомусь не підходять.

— Що артисту зараз треба робити з популярністю?

— Спрямовувати її на благо перемоги, допомагати тим, хто у скруті, робити збори. Я зараз проводжу благодійні концерти, беру участь у різних зборах.

Коли не мала можливості, то навіть плела браслети з бісеру і продавала їх – така у мене була підтримка.

Це було під час мого перебування у Німеччині. Я зробила їх для шкільного ярмарку. Наплела сто браслетів і пропонувала їх людям за донат. Тоді вдалося зібрати 20 тис. грн, і я відправила їх до дитбудинку.

— За кордоном було натхнення писати пісні?

— Так, але вони були сумніші, ніж ті, що я почала писати, коли повернулася до України.

— Яке майбутнє у Гелі Зозулі? Як вона буде розвиватися, трансформуватися?

— Я сподіваюся, що все буде добре. Щиро в це вірю. Я готова до всього хорошого, що готове прийти в моє життя. Звісно, вірю в перемогу. Сподіваюся, що скоріше вже у нас буде мирне небо і стане якось легше дихати.

Фото: Геля Зозуля