Фактично без змін з 1989 року. Чому історичні пам’ятки Чернігова досі не в списку ЮНЕСКО

Чернігів — одне з найдавніших міст України та всієї Східної Європи. Перша писемна згадка про нього датується 907 роком у договорі між Руссю і Візантією, а в 1024 році Чернігів став центром однойменного князівства — одного із найбільших державних утворень Європи того часу. Відтоді місту вдалося частково зберегти свій первісний ландшафт. Це — територія Валу з найдавнішою будівлею міста — Спасо-Преображенським собором XI століття, Єлецька гора з курганом “Чорна могила”, Болдина гора з курганним могильником X століття та комплексом Троїцько-Іллінського монастиря. Саме цей культурний ландшафт нині планують включити до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Ця історія тягнеться ще з радянських часів. Уперше про наміри добитися включення чернігівських пам’яток до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО заявили у 1989 році. І вже 36-й рік Чернігів залишається в попередньому списку — лише з історичним центром Чернігова IX-XIII століття, куди входять Спасо-Преображенський та Борисоглібський собори.

Повномасштабне російське вторгнення активізувало процес вступу Чернігова до ЮНЕСКО. Коли таким об’єктам загрожує знищення, їх можна захистити, включивши до списку ЮНЕСКО за прискореною процедурою. Таким досвідом скористалася Одеса. Як розповів начальник Чернігівського міського управління культури та туризму Олександр Шевчук, такі спроби були й у Чернігова. Чому ж не вийшло?

У цій статті ми пригадаємо, як ще за радянських часів розпочалася історія Чернігова щодо входження у попередній список Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Чого не вистачало тоді, щоб завершити процес і що заважає зараз: відсутність фінансування чи непорозуміння між представниками різних гілок влади? Чому, на думку істориків, місцеві забудовники мають вплив на владу міста щодо невключення територій до списку ЮНЕСКО. Та головне — що ж дасть новий статус історичним пам’яткам Чернігова? У цих питаннях розбиралася Оксана Рекун.

“У 90-ті й нульові не вистачало грошей”

Питання включення чернігівських пам’яток до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО триває з 1989 року, розповідає народний архітектор України, головний архітектор Чернігівської області у 1986-2011роки Володимир Павленко.

“У 1989 році було питання: «Що включати до ЮНЕСКО?». Вирішили — «Дитинець». Для того, щоб цю роботу зробити, треба великі кошти. Їх не виділили. Почали роботи, але воно заглохло все. А потім уже створили нову групу. Але для цього треба, щоб було конкретне рішення, конкретна сума виділена, зйомки з вертольотів, графічні матеріали”, — розповів Павленко.

Як розповіла Суспільному заступниця генерального директора Національного заповідника “Чернігів стародавній” Інна Непотенко, реальна робота над внесенням об’єктів до Всесвітньої спадщини активізувалася за 18 років — 2007-2008 роках, коли “Чернігів стародавній” працював над генеральним планом міста. Наступний етап, з її слів, — 2017 рік. Саме тоді створили робочу групу при ОДА і запропонували змінити номінацію. І вже після 2022-го та деокупації області (з квітня 2022 рік, — ред.) почали знову просувати ідею вступу до ЮНЕСКО, бо з’явилися ризики воєнного часу.

Поговорити з усіма очільниками ОДА тих років Суспільному не вдалося. Проте з деякими з них ми все ж таки змогли зв’язатися. Наприклад, Петро Шаповал очолював ОДА з 1995 по 1998 роки. Він розповів, що тоді не вистачало фінансування на потреби культурної спадщини.

Володимир Хоменко, який очолював ОДА з 2007 по 2014 роки, каже, що спочатку більше уваги приділяли відбудові Батурина та палацу гетьмана Кирила Розумовського. Також, за словами Хоменка, за його каденції приділяли увагу реставрації “Будинку Мазепи” на Валу. Щодо розгляду питань ЮНЕСКО, то вже в ті роки, каже Хоменко, готували зміну номінації, але завжди це питання не було першим у порядку денному.

Володимир Павленко додає, що роботі над включенням чернігівських пам’яток до списку ЮНЕСКО не сприяв і новобуд, який у 2000-х з’явився на Валу.

“Але у зв’язку з тим, що на Валу була нова будівля «Дворянських зібрань», а в об’єкті ЮНЕСКО все повинно бути автентично. Потім ці «Дворянські зібрання» вже були знесені, вони були на старих фундаментах колишніх будівель. Там архітектор був Ісак (Валентин Ісак, народний архітектор України, — ред.), але він поїхав і не завершив ту роботу. Ця будівля перестала фінансуватися, він був приватним архітектором, за свої кошти це «Дворянське зібрання» проєктував. А коли постало питання, що треба цю будівлю зносити, реальної участі міської ради, практично всіх інших, хто повинен бути в цьому зацікавлений, не було. Тому це діло розпочалося, але так і не завершилося. І сьогодні, я так розумію, коштів завершити справу знову немає”, — сказав Володимир Павленко.

Повномасштабне вторгнення дало шанс

Повномасштабне російське вторгнення та місяць, який Чернігів провів у блокаді армії країни-агресора, спричинило пошкодження та руйнування 152 закладів культури області. Наслідки російських обстрілів можна побачити й в історичному центрі Чернігова — на Валу.

Саме з ризиками воєнного часу постало питання захисту культурної спадщини. Позитивний досвід, який би мав допомогти Чернігову — Одеса. 25 січня 2023 року історичний центр Одеси внесли до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Це рішення ухвалили за прискореною процедурою. Цим хотів скористатися і Чернігів.

“Очевидно, що нам підказали: оскільки Україна в такій страшній ситуації, то можна зрушити цей процес в інтересах історико-культурної спадщини. Вони (ЮНЕСКО, — ред.) підключилися активно, приїздили сюди, брали участь. Одесити нам надавали допомогу, поки мали «свіжий» досвід. Але далі цих розмов не пішло”, — розповідає професор кафедри історії України, археології та краєзнавства НУЧК імені Т.Г.Шевченка Олександр Коваленко.

Міністерство культури та стратегічних комунікацій (МКСК) у відповідь на запит Суспільного повідомило, що наприкінці 2022-го та на початку 2023-го, вони у співпраці з Чернігівською ОВА, МВА та іншими причетними установами активізували роботу з підготовки досьє для внесення історичного центру Чернігова до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Як повідомляє МКСК, після консультацій між українськими й міжнародними експертами з Польщі та Литви, ухвалили рішення про оновлення номінації й подання до попереднього списку об’єкта — “Культурний ландшафт Чернігова”. Це, на їхню думку, є більш перспективним “з огляду на його видатну універсальну цінність”.

Ця “універсальна цінність” — історичний та первісний ландшафт Чернігова, який залишився майже у тому вигляді, коли формувався, а це — VII-VIII століття (понад 1000 років тому), каже Інна Непотенко.

“Які території входять до культурного ландшафту Чернігова? Це: територія Дитинця з первісними пам’ятками, які дійшли до нашого часу. Тобто це і ландшафт, і те, що на ньому. Єлецький монастир так само з територією — Єлецька гора, і на ній пам’ятки монастиря. Троїцько-Іллінський монастир — із Троїцьким собором, Іллінською церквою та Антонієвими печерами. Тобто фактично ці три території, які входять до складу заповідника. І коли до нас приїжджали представники ЮНЕСКО, зокрема К’яра Бардескі (?К’яра Децці Бардескі очолює Бюро ЮНЕСКО в Україні з жовтня 2022 року. Вона має понад 25 роки професійного досвіду роботи в Організації, переважно у нестабільних державах та під час надзвичайних ситуацій.), ми говорили про цю зміну. Вона тоді сказала: «Так, треба брати цілісний комплекс, тому що він об’єднує як територію, так і пам’ятки. І це реально дуже-дуже унікальна річ»”.

Доктор історичних наук Сергій Леп’явко також вважає, якщо під час повномасштабної війни голова бюро ЮНЕСКО в Україні приїжджає до Чернігова, то “напевно, вони готові піти нам назустріч”.

Джерело Суспільного, яке дотичне до питань внесення Чернігова до списку ЮНЕСКО, повідомило, що К’яра Бардескі не один раз приїздила до нашого міста. Також була створена робоча група та були знайдені люди, які готові були профінансувати як зміну номінації, так і номінаційне досьє. Але цьому процесу завадив конфлікт між представниками обласної та міської влади.

Чернігів мав “вікно можливостей”, але не має “синергії”

На думку начальника міського управління культури та туризму Олександра Шевчука, у представників міської та обласної влади наразі відсутня спільна дія.

“Почнемо з того, якщо робити щось, що має загальний суспільний вплив, то це треба робити спільно. Але хтось комусь перешкоджає. Десь політика, десь бізнес. Але, якби підготовка до цієї теми була прокомунікована правильно, і не було політичних суперечок, а було все поетапно проведено, то, я думаю, був би якийсь успіх”.

Шевчук розповів, що Чернігів “мав вікно можливостей, коли можна було ввійти до списку ЮНЕСКО за короткий термін, але цим не скористалися”.

“Потенційно ми можемо потрапити до ЮНЕСКО. Ба більше — Чернігів заслуговує на те, щоб бути в цьому списку. Але так історично сталося, що синергії немає в самому Чернігові. Щоб був правильно поставлений вектор і зроблені правильні кроки, починаючи з 2022 року. У нас були ініціативи, але вони всі були нереалізовані, не з наших причин”.

Конфлікт між представниками міської та обласної влади?

Усі науковці та історики, з якими ми поговорили, стверджують одне: історичні пам’ятки Чернігова досі не у списку ЮНЕСКО через конфлікт між представниками міської та обласної влади.

Також серед причин Олександр Коваленко називає зміни в чернігівській міській владі, зокрема, після повномасштабної війни.

“Спочатку відсторонили міського голову Владислава Атрошенка від посади, потім МВА утворили. Брижинський далекий від цих справ. Я перепрошую, ви ж пам’ятаєте його фразу, що тільки ідіоти квіточки саджають. Ну, що це? Сказав би: «Спасибі люди, ви правильно робите, попри війну». Але ж про яку справу з ЮНЕСКО можна говорити? Та й ця справа так чи інакше потребує і зусиль, і коштів”.

Дмитро Брижинський у коментарі Суспільному сказав, що вони не вивчали це питання і не займалися ним. Тому що це не повноваження МВА і не їхня компетенція.

“До того ж змінюється, наприклад, голова ОДА, скликається нова комісія, знову вона розглядає це питання по-новому, бо склад інший, а це все час”, — додає Непотенко.

За словами Шевчука, Одеса — це прекрасний приклад того, як на прохання тодішнього міського голови Геннадія Труханова окремий менеджер та бізнесмен зумів усе організувати.

“Він зміг зробити абсолютно всі необхідні процедурні кроки — від підготовки номінаційного досьє до його безпосереднього подання. І вони мають результат. На жаль, у нас цього немає”.

Натомість заступник голови Чернігівської ОДА Іван Ващенко сказав, що “не був би таким категоричним, тому що тут питання не про синергію, а про стратегічні цілі”.

“Це включення Чернігова до списку світової спадщини ЮНЕСКО. Я не знаю, що Олександр Іванович мав на увазі під відсутністю синергії. Але тут немає ніякої політики чи протиріч, тому що питання, повторюся, стратегічні й у зовсім іншій площині”.

“Так от: місто самостійно вирішило, але адміністрація про це дізналася та створила свої оргкомітети. Вони повідомили, що місто цим не повинно займатися, це не його прерогатива, а тільки обласних адміністрацій. І що ми маємо? Нічого. Ганяємо вітер, міняємо номінації, десь тут одне одному розповідаємо, погоджуємо, голосуємо. Проходить п’ять років, починаємо все спочатку”, — розповідає старший науковий співробітник Чернігівського обласного історичного музею і лабораторії наук Сергій Лаєвський.

“Одесі — це капітал на майбутнє”

Після ракетної атаки армії РФ по сховищу зерна в одеському порту в липні 2022 року ще тодішній міський голова Труханов заявляв, що історичний центр Одеси “потрібно якнайшвидше внести до списку ЮНЕСКО”.

“У нас ця робота якраз активізувалася після перших таких російських атак. Ініціатором виступала міська рада”, — розповів начальник управління по роботі з ЮНЕСКО та охорони культурної спадщини Одеси Федір Стоянов.

З його слів, під час першого року повномасштабної війни їхні наміри підтримали і в Міністерстві культури, і в ЮНЕСКО. Хоча з останніми не все було так просто. Тоді, каже він, була “дипломатична боротьба між прихильниками Росії та України у самій структурі”.

“Потрапили ми в попередній список ЮНЕСКО у 2009-му. Потім, з 2015 по 2021 роки, розробляли номінаційне досьє. І у 2022 році близько пів року пішло на те, щоб ми це старе досьє адаптували під новий формат. У нас була створена робоча група з фахівців, небайдужих, краєзнавців, ректора будівельної академії, мера, заступника мера. Тобто така колегіальна робота. Але основну масу роботи нам підказували італійці (Одеса має місто побратим — Генуя) й громадська організація, яка передавала нам грантові надходження”.

Точної суми, в яку Одесі обійшлося потрапляння до списку ЮНЕСКО, Стоянов не сказав. Проте він розповів, що на підготовку документів та вивчення об’єктів пішло декілька мільйонів гривень.

“ЮНЕСКО наразі дає Одесі передусім престиж. І, скажімо так, щоб якісь там капітальні вливання до нас надходили, такого я сказати не можу. ЮНЕСКО нам допомагає з фонду надзвичайних ситуацій. Вони виділяли кошти на деякі пошкоджені пам’ятки культурної спадщини. Італійці допомагали також, коли відновлювали наш Спасо-Преображенський собор, куди влучила ракета (22 липня 2023 року російські війська обстріляли історичний центр Одеси, — ред.). Це — проведення відновлювальних робіт. І так само японські проєкти на 14 мільйонів євро допомогли нам відновити історичну частину міста. Тобто ЮНЕСКО виступає місточком, вони приймають ці гроші й реалізують іноземні гранти. Це організація, якій довіряють. Тому вона дуже бюрократична, не така швидка. Вона з певними своїми уявленнями про те, як повинно бути, вона не збігається з нашою вітчизняною практикою. Ми іноді з ними не можемо знайти спільну мову. Але в цілому Одесі — це капітал на майбутнє”.

Також Стоянов розповів, як одеські колеги консультували представників Чернігова щодо вступу до ЮНЕСКО.

“Чернігів заявляв про своє бажання і ми давали свої рекомендації. Але, я хочу наголосити, щоб у вас був замовник номінаційного досьє. За правилами ЮНЕСКО — це ініціатор занесення. Тобто, хто це робить. Хтось повинен назвати себе ініціатором процесу. Не так, що ми всі разом працюємо над нашим містом. Хтось повинен заплатити кошти, і хтось повинен зробити якісне номінаційне досьє. За прикладом Одеси, то у нас був такий бізнесмен, із такими міжнародними зв’язками, якому поручив міський голова цим питанням займатися. І він цим займався як менеджер, як людина, яка вкладала душу, енергію і гроші, щоб зв’язати разом ICOMOS (?Український національний комітет Міжнародної ради з питань пам’яток та визначних місць) і Міністерство культури. Поїхати до італійців, у Париж, запросити когось на вечерю для того, щоб налагодити якісь контакти. Це такий, знаєте, одеський підхід. Тобто це такий бізнесмен, який знав: як підійти до людей, кому посміхнутися, кому нагадати, кому зателефонувати іноземною мовою поговорити. Це важливо, тому що, якщо досьє просто лежить у Міністерстві культури, я сумніваюся, що там будуть спроможні просувати його”.

Міністерство закордонних справ у відповідь на запит Суспільного повідомили, що у випадку зі вступом Одеси до ЮНЕСКО, то “на підготовчому етапі у 2022 році особливу активність у процесі подання номінації виявляла міська рада із залученням, зокрема, Міністерства культури та іноземних експертів для завершення формування номінаційного досьє”.

“З боку органів місцевого самоврядування Чернігова такої активності у згаданий період не спостерігалося і відповідне номінаційне досьє для розгляду на позачерговій сесії комітету Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО подано не було”, — йдеться у відповіді МЗС.

Також у Мінкульті пояснили, що на початку 2023 року номінаційне досьє Чернігова ще не було готове і подане. Тоді, за їхньою інформацією, робоча група тільки розпочала збирати всі документи і планувала завершити роботу протягом того ж 2023 року. Відповідно, позачергова сесія Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО не могла розглядати об’єкт, що не був офіційно запропонований Україною.

“Знайти пів мільйона гривень та заплатити людям, які це вміють робити”

Ініціатором від Чернігова для підготовки заявки на включення об’єкта “Культурний ландшафт Чернігова” до попереднього списку ЮНЕСКО визначили Національний архітектурно-історичний заповідник “Чернігів стародавній”, повідомили Суспільному в департаменті культури і туризму національностей Чернігівської ОДА.

“Я думаю, це спільна робота заповідника, ОДА та Міністерства культури. Враховуючи ці всі історичні кроки, які ми вже пройшли для того, щоб Чернігів отримав номінацію в ЮНЕСКО. Тому що на різних етапах, різні органи мають включитися і зробити певні дії. Тут спільна робота. Думаю, так найбільш правильно. Хоч я розумію, що власником більшої частини, чи не всіх частин об’єктів номінації, є держава і національний заповідник «Чернігів стародавній»”, — каже Іван Ващенко.

Написати обґрунтування для ЮНЕСКО у Чернігові готовий заповідник, каже Інна Непотенко.

“Ми збиралися у 2024 році востаннє так серйозно. Говорили про те, що треба знову ж таки просувати цю ідею. Але для того, щоб це зробити, мали написати обґрунтування до попереднього списку. Але для того, щоб рухати далі, треба, щоб зібралися разом Міністерство культури, ОДА і міськрада. Тому що, коли все прописується, то там ще за змістом треба врегулювати, які території увійдуть до буферних зон. Тобто це зони, які розташовані навколо тих територій, що я називала. А це означає — зменшення забудови, висотності, дотримання різних правил. На тих територіях буде обмеження. І тепер питання за тим, що заповідник може написати наукову частину, але ОДА та міськрада мають зібратися і вирішити, яким чином будуть врегульовані ось ці питання. А далі — подання, наприклад, від обласної адміністрації чи від міськради, цієї заявки на Міністерство культури, бо хтось має ініціювати це тут на місці. А Мінкульт уже подає документи до ЮНЕСКО”.

Але, для того, щоб підготувати номінаційне досьє, потрібно залучати вже більше спеціалістів. Зі слів Інни Непотенко, це і архітектори, і геодезисти.

Іван Ващенко додає, що заповідник вже направив оновлену розширену редакцію заявки до Мінкульту.

“Крім того, були ще надіслані наявні матеріали, фотофіксації ландшафтних зон, пам’ятних заповідників, картографічні матеріали та перелік об’єктів культурної спадщини національного значення, що входять до складу заповідника та є ключовими для розвитку міста в історичної послідовності”.

З досвіду Одеси, каже Федір Стоянов, підготовка номінаційного досьє може зайняти багато років. Він це пов’язує з тим, що це — “великий аналітичний документ”.

“І потім, це якщо загальна процедура, треба його подавати до керівних органів ЮНЕСКО. Вони розглядають десь близько року. Дають це номінаційне досьє своїм експертам й IKOMOS, які теж розглядають та дають свої рекомендації. Можуть відхилити. Сказати, що потрібно його допрацювати. Це може бути не одна спроба, а подати можна раз на рік. Тим більше, що є черга у ЮНЕСКО, інші країни теж подають свої об’єкти. Там може бути конкуренція, зміни. Номінаційне досьє нібито одне, але якісь об’єкти швидше розглядають, бо вони номінаційне досьє підготували в якомусь більш сучасному, передовому форматі”.

Підготовка досьє для Чернігова впиралася в кількасот тисяч гривень, розповідає Сергій Леп’явко.

“Та насправді це гроші, які навіть зараз для міста знайти не проблема. Просто ніхто не хотів. Це насправді нормальний, єдиний шлях. Знайти пів мільйона гривень, заплатити людям, які це вміють робити. І оскільки треба підготувати пакет документів, а він досить великий, десь на пів тисячі сторінок. Чисто інтелектуальних можливостей чернігівців вистачить, але вони не знають, як пройти цей шлях. Бо у нас немає тих, хто цим займеться. Ні міська, ні обласна влада не виявляють зацікавлення. У 2022-2023 роках це була не проблема для Чернігова, могли б зробити за пів року. Але…”.

У той час знаходилися бізнесмени, не місцеві, а з Києва, додає Олександр Коваленко, які погоджувалися, бодай частково, фінансувати цей процес.

“Бо там же кілька етапів. Дуже бюрократична, складна процедура настільки, що в ній розібратися без консультантів важко. А консультанти є, але знов-таки… Платити їм треба. Це вартісна штука, але вона того варта. Усе-таки це престиж, це репрезентація міста у світовому контексті”.

“Чиновники не розуміють, що це таке і його важливість для розвитку”

“Очевидно, міська рада, насамперед чиновники, не розуміють, що це таке (Список всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, — ред.) і яка його важливість для розвитку міста. Бо подавали начебто багато заяв, збиралися, але це ж не означає нічого, бо результату немає. На мою думку, тому що це нікому не потрібно”, — сказав Сергій Лаєвський.

На думку Лаєвського, занесення території міста до ЮНЕСКО може “законодавчо налякати чиновників”.

“Тому, що це інший різновид законодавства. В Україні так чи інакше є цілий блок законодавчих актів, які регулюють охорону культурної спадщини. Зокрема, створення різних буферних зон, висотності будівництва, неможливості проводити земляні роботи в охоронних зонах без проведення попередніх досліджень”.

“Але чиновникам із будівельниками часто всеодно на всі ці закони. Можна заплатити штраф, можна відкупитися, можна розв’язати питання. Це дешевше і це швидше. На Єлецькій побудували будинок на два поверхи вищий, ніж заявлено було. Але суди виграли — і все. Тому місту це не потрібно. Бо ніхто ніяких грошей платити за включення до ЮНЕСКО не буде. Це навпаки: ті, хто готує номінаційне досьє, має заплатити. Бо є експерти, які мають розробити це номінаційне досьє, потім провести експертизи, потім ЮНЕСКО висилає групи фахівців, які тут дивляться, а це ж усе треба оплачувати. А місту потрібно, щоб воно працювало само по собі й збільшувало кількість туристів. А включення до ЮНЕСКО — це певна фішка, коли тебе занесуть до туристичного каталогу. І ті, хто це бачить, якісь туристичні фірми, включать їх у свої маршрути. І все”, — розповів Лаєвський.

Про ймовірну роль забудовників у перешкоджанні вступу пам’яток Чернігова до ЮНЕСКО говорили всі наші співрозмовники з числа істориків. Проте жоден з них не назвав конкретного, говорячи, що “місто маленьке, їх і так усі знають”.

“Ми пояснювали і чиновникам міської ради, і забудовникам. Деякі з них консультувалися з нами та стверджували, мовляв, все одно ці охоронні зони нам ніколи не збудувати. Особливу роль усе-таки відіграв Максим Черненок (Чернігівський забудовник та депутат міськради від фракції “Слуга народу”.). Атрошенко щодо цього публічно не висловлювався, але великого бажання брати участь у цьому проєкті ми не помічали, м’яко кажучи. Обласна ж влада імпульси давала — протягом цих багатьох років створювала комісії, збирала наради, а далі вони не могли, де треба, навіть і примусити міську раду працювати одноголосно. І в результаті, я як оглядаюся, то мені аж трошки соромно”, — розповідає Олександр Коваленко.

Суспільне намагалося отримати коментар від Владислава Атрошенка, проте він не відповідає на дзвінки. Ми готові опублікувати його позицію з питань, про які йшлося у цьому матеріалі.

Сам Максим Черненок вважає: у занесенні пам’яток Чернігова до Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО мають бути зацікавлені всі. Це, на його думку, додасть певних правил розвитку нашого міста.

“Коли правил немає — це дуже погано. Зараз вони є, але, на жаль, застарілі. Це — генеральний план міста. Він ще 2003 року. Та над його оновленням наразі працюють. Я підтримую включення об’єктів до Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, тим більше, що у нас є такі — храми домонгольського періоду. Вони знаходяться на території заповідника «Чернігів стародавній». ЮНЕСКО охороняє ці об’єкти, а висотність забудови визначає генплан міста. Ось і все. Можливо, це все і пов’язано, але генплан затверджує Чернігівська міськрада. Потім буде широке обговорення цього генплану. Це документ, з яким кожен може ознайомитися та висловити свої зауваження”.

Пресслужба Чернігівської міськради у відповідь на наш запит повідомила, що станом на 1 грудня 2025 року в місті як опорний, так і в його складі Генплан розробили і затвердили 25 грудня 2003 року.

Також додали: Чернігів перебуває у Списку історичних населених місць України, який затверджує Кабмін. Він визначає межі історичних територій у складі Генплану. Також визначають режими регулювання забудови та розробляють історико-архітектурний опорний план. Уже в цьому плані зазначають інформацію про об’єкти культурної спадщини.

“Однак, ані норми закону, ані норми порядку не встановлюють конкретних періодів часу, після спливу яких опорний план та Генплан підлягають обов’язковому оновленню”, — йдеться у відповіді.

Незацікавленість міськради Сергій Леп’явко пов’язує з “просто дуже прагматичною зацікавленістю”.

“Річ у тому, якщо цю частину Чернігова: Вал, Єлецький і Троїцький монастир, три острови і ландшафт над Десною — включають до спадщини ЮНЕСКО, то різко розширюється охорона зона і вимоги до забудовників. І все. Іншої причини шукати взагалі сенсу немає. Зараз діють обмеження. Між іншим, найцікавіше, що зараз діють більш-менш нормальні обмеження. Їх порушують, слава Богу, поки що не сильно, але порушують. Але боїться міська влада, відповідно ці забудовники, що з ними зв’язані, не кажу про особливий інтерес до всієї інфраструктури того мера, що був у нас офіційний останній, само собою (мова про Владислава Атрошенка, — ред.). Але коли мова про ЮНЕСКО, то ця саме зона стане майже сакральною. Тобто мова йде про те, що одразу буде скандал на світовому рівні, і вони цього бояться”.

Погодження ремонту з ЮНЕСКО?

Наразі жодна культурна пам’ятка Чернігівщини офіційно не внесена до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, повідомили нам у Мінкульті.

Проте Спасо-Преображенський собор у грудні 2023 року потрапив до Міжнародного переліку культурних цінностей, які перебувають під тимчасовим посиленим захистом ЮНЕСКО. Це статус 4 грудня 2025 року отримав і Борисоглібський собор у Чернігові. Це означає захист пам’ятки лише під час війни.

Ще одним фактором, на думку Олександра Коваленка, який гальмує процес вступу — погодження ремонту з представництвом ЮНЕСКО на територіях, які будуть під охороною Всесвітньої спадщини.

“Якщо ми потрапляємо до ЮНЕСКО, то будь-які, крім косметичних робіт, мають бути узгоджені бути з представництвом ЮНЕСКО тут в Україні. Я не бачу тут нічого катастрофічного, надзвичайного, але це бюрократична процедура. Вона теж трошки залякує очільників міської влади. Звичайно, це всі погодження в межах охоронних зон. Але вони й зараз існують. Тут жодних принципових змін, але чогось статус ЮНЕСКО відлякує, що складно буде. Напевно, це не погано, якщо треба буде будь-які роботи погоджувати з фахівцями. Зараз можна тихенько, а тоді вже так не вийде, бо це міжнародний, так би мовити, скандал. Це теж один із факторів, чому місто пручається”, — розповів Олександр Коваленко.

Федір Стоянов, спираючись на досвід Одеси, каже, що переживати в цьому напрямку не потрібно. Погоджувати мінімальний ремонт чи заміни лампочок на вулицях не треба.

“Потрібно лише поінформувати орган ЮНЕСКО у разі значних містобудівних перетворень. Значні — це якщо ви 15-поверховий торговий центр захочете поставити біля Собору, чи на Валу”.

Олександр Коваленко також додав, що всі “серйозні зміни у комунікаціях і так погоджуються з археологами”.

Що дасть ЮНЕСКО Чернігову

Такого ландшафту, який має Чернігів, немає ні в столиці, ні в інших містах України, каже Олександр Коваленко.

“Я за натурою оптиміст, хочу побачити закінчення цього процесу. Хоча останні роки трошки торпедували мій настрій. Але надія ж помирає останньою. Я хочу в це вірити, наскільки дозволять мені сили, бо я вже не юнак (74 роки, — ред.). Я від самого початку увійшов до складу тодішньої робочої групи. Потім її склад неодноразово перезатверджувався. Я там так і залишаюся, на тих нарадах брав участь”, — розповідає Олександр Коваленко.

Потрапляння до списку ЮНЕСКО, каже Інна Непотенко, дозволить зберегти культурні пам’ятки Чернігова від Росії.

“Вони ж зараз намагаються виголосити, що те, що ми маємо, це частина їхньої історії. Також про Чернігів мало хто знає. Якщо ти входиш до ЮНЕСКО, це входить у загальну базу. Вона доступна для всіх інших країн, і вони, по-перше, про неї дізнаються, по-друге, в умовах війни вони розуміють, що їх треба захищати. Якщо щось трапляється, збирається ЮНЕСКО. Це і надання першої методичної допомоги. Тому що ми, наприклад, не знаємо, як діяти в тих чи інших ситуаціях, у нас не розроблений алгоритм дій. Потім, наприклад, захист того чи іншого об’єкта в умовах війни. А потім інше питання, це вже фінансова допомога. Коли об’єкт входить до ЮНЕСКО, простіше залучити фінансових партнерів на об’єкт Всесвітньої спадщини, ніж на той, про який ніхто не знав і не чув. Тому тут багато всього. Це не головне, але це також і туристична історія”.

Що далі?

Вступ історичних пам’яток Чернігова за прискореною процедурою ніхто не відкидає. Усі наші співрозмовники сподіваються на пришвидшений процес.

“Звичайна процедура займає від двох до чотирьох років. Важко сказати, бо там залежить від того, щоб все описали. Потім приїжджали члени ЮНЕСКО, щоб підтвердити різні речі, вони мають приїхати. Потім треба потрапити, коли засідання ЮНЕСКО. Вони раз на пів року в конкретні моменти збираються. Тут багато є факторів”, — каже Інна Непотенко.

Наразі, за інформацією від Мінкульту, ЮНЕСКО продовжує розпочату у 2023 році підтримку Чернігову в розробці плану консервації/реабілітації історичного центру.

“Крім того, спільно з ІККРОМ провели обстеження семи пошкоджених історичних об’єктів у межах історичного центру міста, визначених Мінкультом, як пріоритетні. Обстеження здійснювалося з використанням Міжнародної форми. ЮНЕСКО-ІККРОМ для оцінки пошкоджень та ризиків на місці. 23 грудня 2024 року МКСК отримали заповнені форми обстеження разом із пояснювальним звітом, а також 3D-документацією Чернігівського драмтеатру імені Т. Г. Шевченка, створеною за підтримки експертів ІКОМОС та ЮНЕСКО”, — йдеться у відповіді.

Міністерство культури та стратегічних комунікацій України, як ідеться у їхній відповіді, спільно з представництвом ЮНЕСКО в Україні, Українським національним комітетом, Чернігівською ОВА, Чернігівською міськрадою та Національним архітектурно-історичним заповідником “Чернігів стародавній” докладає зусиль щодо внесення оновленого об’єкта “Культурний ландшафт Чернігова” до попереднього списку об’єктів всесвітньої спадщини та відновлення пошкоджених об’єктів.

Але, причини того, чому наші історичні пам’ятки досі не в ЮНЕСКО, набагато глибші, розповіло наше джерело.

“Хтось грався, комусь це було вигідно, а сьогодні програють усі. Заручник — місто, якщо казати про сьогодні й про те, в якому ми стані й куди ми падаємо. То це вже результати. І тепер усі кричать: «Давайте щось робити»”.

Робити можна і потрібно було, при цьому використовувати вчасно свої можливості, додає Сергій Лаєвський.

“Я був єдиною людиною, яка входила до складу національної комісії при Міністерстві закордонних справ з питань ЮНЕСКО (2014-2018 роки, — ред.). У той час я пропонував: давайте ми використаємо те, що я там. Я можу взяти слово, озвучити проблему, принаймні виступити. Нічого нікому не було цікаво. Згодом я вийшов сам із цієї комісії. Я не знаю, що зараз, на якій стадії ці справи, але те, що я бачив і чув у цьому процесі, то місто захотіло самостійно, як Одеса, вихопити шаблі й проскочити. Умовно кажучи, від того старту, що є номінація, яка просто замерла, вивчити питання, чітко з’ясувати, що робити, чи дійсно є можливість по прискореній процедурі нам пройти. Це має бути хтось, хто буде цим займатися, а не чергові оргкомітети, де купа чиновників, які взагалі не розуміють, про що йдеться. Або навпаки — знають, бо вони вже 10 разів побували на подібних оргкомітетах, і також знають, що з цього нічого не буде. Це так, порожні звуки”.

Суспільне також направило інформаційний запит до штаб-квартири ЮНЕСКО, щоб вони розповіли висновки щодо роботи своїх представників у Чернігові.

*****

У листопаді 2025 року Україна увійшла до Виконавчої ради ЮНЕСКО на 2025-2029 роки. За неї проголосувало найбільше держав. Водночас Росія вдруге поспіль не ввійде до складу Ради. У Мінкульті зазначили, що за результатами голосування Україна отримала 137 голосів підтримки. Це найбільша кількість голосів серед країн нашої регіональної групи.

Членство у Виконавчій раді ЮНЕСКО відкриває нові можливості для України:

• зміцнення міжнародної співпраці в галузі освіти та науки;
• захист культурної спадщини України, що страждає від російської агресії;
• просування національних ініціатив на світовому рівні.

Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Telegram, Facebook, Viber, YouTube, WhatsApp, TikTok.