Елвіс (2022) – рецензія на фільм База Лурманна

Байопік Елвіс про короля рок-н-ролу від австралійського режисера База Лурманна є одним із претендентів на головну статуетку від Американської кіноакадемії. Загалом фільм претендує на дев’ять номінацій. Окрім найкращої стрічки та актора, інші – здебільшого технічні, як-от звук та грим.

Але головна головоломка, з якою стикаються всі творці біографічних фільмів про відомих осіб, – це показати людське за славою та терміном “ікона”. Це не лише про зовнішній вигляд, а й про те, чим керується персонаж, його внутрішнє я. Цей ребус, схоже, Лурманну розгадати не вдалося.

В Елвісі режисер не показав короля рок-н-ролу “живим”. Ба більше, за ширмою якогось атракціонного видовища та шоу він ніби зробив спадщину Преслі менш цікавою, ніж вона є насправді. А після перегляду самої стрічки чомусь виникає бажання послухати Літла Річарда.

Зробити з біографічної стрічки шоу, схоже, було ідеєю самого режисера. Причому полягала вона радше в яскравості й гіперболізації відчуттів, аніж у послідовності оповіді. Сам Лурманн дебютував у повному метрі у 1992 році Австралійським танго, яке відзначили Канни та BAFTA. Далі було переосмислення Шекспіра у трагедії Ромео і Джульєтта з молодим Леонардо Ді Капріо. Після цього його фільми стали епатажнішими (Мулен Руж), тупішими (Австралія) та пафоснішими (Великий Гетсбі). Власне, остання картина Гетсбі така ж яскрава, як і Елвіс, і така ж перевантажена подіями.

Далі про сюжет Елвіса. Режисер показує глядачу Преслі через призму його бізнес-менеджера, полковника Тома Паркера, якого пізніше звинуватили у фінансових проблемах, зловживанні та передчасній смерті співака.

У закадровому голосі Паркера, якого зіграв надмірно загримований Том Генкс, він каже, що не є лиходієм, яким його бачить світ. Полковник стверджує, що насправді є творцем Елвіса. Але перед глядачами він постає лиходієм та шахраєм, який видурив з Преслі 50% його доходу, завадив найняти кращого менеджера та вирушити у світове турне.

У першій годині фільму відбувається знайомство Преслі з Паркером, підписання контракту, скандальні виступи на телебаченні, розповідається про влив музики темношкірих співаків на його творчість, призов до армії та смерть матері Елвіса. Цей період життя Елвіса, безумовно, цікавий, адже у ньому проявляється його становлення. Утім, режисер проскакує галопом всі ці сюжетні лінії. Особливо цікаво було побачити Елвіса під час дворічної служби в армії у Німеччині, куди його дислокували. Але цей етап вмістився в одну хвилину із 2,5 години фільму.

Після армії Преслі знайомиться з майбутньою дружиною Прісцилою, повертається до виступів, одружується, у нього народжується донька. Далі слідують гучні вечірки, виступ у готелі у Лас-Вегасі, слабкість співака до барбітуратів та амфетамінів, переживання через вбивства Мартіна Лютера Кінга та президента Кеннеді, розлучення, спроби змінити менеджера, ожиріння і передчасна смерть.

У цьому шаленому біографічному калейдоскопі Преслі, запропонованому Лурманном, варто відзначити Остіна Батлера, який неперевершено втілив співака. Він зіграв Преслі від підліткового віку до останніх днів життя, співав з такою ж пристрастю та танцював, виляючи стегнами. Батлер майже змусив повірити, що він і є той самий Елвіс. Але розкрити всю глибину ікони рок-н-ролу актору завадив рваний задум оповіді.

Ще одним хорошим моментом у фільмі стала данина музиці темношкірих співаків, які вплинули на Преслі. Але у майже тригодинному фільмі режисер приділив цій темі вкрай мало екранного часу. Хоча це більше ніж хвилина, як із військовою службою Елвіса. У стрічці є сцени, як майбутня зірка тиняється кварталами, де жили темношкірі, ходить у їхні церкви та клуби. Так пояснюється, як він прищепив собі любов до ритм-енд-блюзу.

А щодо темношкірих співаків, то вони з’являються в епізодах: це Біг Мама Торнтон (Шонка Дукуре), Сестра Розетта Тарп (Yola), Бі Бі Кінг (Келвін Гаррісон мол.) та Літл Річард (Алтон Мейсон). В одній зі сцен стрічки Елвіс тікає від фанатів і потрапляє на виступ Літл Річарда, який виконував Tutti Frutti. Окрім того що Мейсон – це ніби копія Річарда, ті кілька хвилин його виступу – це вау! Відразу захотілося побачити байопік про цього співака, який стояв біля витоків рок-н-ролу. Головне – щоб його не взявся знімати Лурманн.

Елвіс не нудний, але він практично нічого не розповідає про Преслі. Складається враження, що Лурманн намагався запхати у стрічку всі яскраві моменти кар’єри співака – запис на Sun Records, виступи на телебаченні, закиди про непристойні танці, Вегас тощо – що більше нагадує сторінку про Преслі з Вікіпедії, аніж фільм. Та, власне, з тієї ж сторінки у Вікі ви знайдете про нього більше інформації.

І найголовніше – стрічка не відповідає на запитання, ким насправді був Елвіс Преслі, стверджуючи, що Елвіс завжди був таким, яким його зробили фанати.