Було два дні на організацію оборони: Олег Апостол про бої за Вознесенськ та у Серебрянському лісі

2 дні назад

107 9 хвилин читано

Герой України, полковник, командир 95 окремої десантно-штурмової бригади ДШВ України Олег Апостол розповів про операції 95 бригади, бої за Вознесенськ та в Серебрянському лісі й ситуацію на фронті.

Розмова відбулася в межах проєкту Крила захисту – проєкту Друзі ДШВ.

Серед іншого Олег Апостол порівняв найголовнішу зміну нашої армії в порівнянні з 2014-м та висловився, що потрібно, аби для нас сталася омріяна перемога над окупантами.

Зараз дивляться

— Це просто легенда серед військових, як ви летіли гелікоптерами зі Стугнами та Корсарами на Херсон. Розкажіть про це, будь ласка.

— Ми летіли, щоб зупинити противника, який мав висуватися з Каховської ГЕС у напрямку Херсона. Нас висадили вночі, ми зайняли рубіж, перекрили дорогу й чекали противника. Противника не було до ранку, і мене з підрозділом перекинули на Каховську ГЕС. Після цього було вирішено й ми поїхали підтримувати Антонівський міст.

Уже було пізно, тому що ми почали розподіляти, як будемо вибити противника за Дніпро. І в цей момент ворог пішов залізничним мостом і таким чином обійшов всю оборону. Але до того моменту, коли всі ці дії почалися, ми з командиром зібралися і я визначив точку зустрічі в Херсоні, бо всяке буває, що нас десь роз’єднали. Дехто був відрізаний, одні вже були від Дніпра, я був вище, але ми, однак, усі зібралися в Херсоні, коли противник пішов.

І так виявилося, що противник уже вийшов на об’їзну Херсона й пішов на Миколаїв. Тобто Херсон уже повністю відрізаний. І ворог почав виставляти блокпости. Ми зайняли ключові мости, висотки позаймали, чекали, що ворог піде в Херсон, але він в місто тоді не зайшов, а відразу колонами пішов на Миколаїв.

У мене було два хлопці, переодягнених у цивільне. Там був насипаний шутер, висотою метрів 15, де вони сиділи, які передавали інформацію: пройшло 100 одиниць бронетехніки. Ти розумієш, що на той час це було багато.

— У вас були лише протитанкові засоби – і все? Ви готові були прийняти 100 одиниць техніки, прийняти бій?

— Я думаю, якби вона зайшла тоді в місто, то готові були. Противник тоді ще не вів таких дій, як зараз. У нього не було таких засобів розвідки. Тому ми тоді готові були. А хлопці всі були контрактники, які заряджені, мотивовані, психологічно налаштовані, найголовніше. Вони готові були рвати до кінця.

І ми посиділи в Херсоні. Там було багато різних пропозицій, скажімо, залишитися, але розумієш, що зайде Росгвардія плюс блокпости й ти не зможеш вийти. А цих людей треба зберегти, а не втратити їх там.

— Ви вивели людей з Херсона і вирушили на Вознесенськ?

— Так. Ми вийшли вночі, цивільні допомогли. Були місцеві, які пальне привезли, їжу, бо заправки були вже порожні. Нам допомагали. Я попросив двох цивільних проїхатися певним маршрутом, і брав ще двох цивільних, окремо, які один одного не знали, бо я їм не довіряв.

Тобто вони проїхалися окремо, вони описали загальну картину, що робиться на трасі, в селах навколишніх і залишалося склеїти з цього приблизний маршрут висування.

Не назву це проривом, але просто, щоб проскочити через противника і піти полями, я розумію, що він не буде готовий в цей момент. І так понад 100 людей вийшли з Херсону і попрямували на Вознесенськ. Уже у Вознесенську поступила команда організувати оборону і зустрічати противника. До нас тоді їхала 126 бригада берегової охорони.

— Що було у Вознесенську? Дуже мало інформації насправді. Що відбувалося взагалі на Миколаївщині і як точилися бої за Вознесенськ?

— Ми розуміли, що у нас є два дні на те, щоб організувати оборону Вознесенська. Я поспілкувався тоді з мером і сказав йому, що якщо вони хочуть, щоб ми втримали місто, вони мають робити так, як я скажу. І ми створили їм таку букву Z – заїзд, центральна і виїзд (то випадково так вийшло). Ми залишили одну головну дорогу, а решту всі перерили, блоки поставили, замінували вулиці, щоб техніка йшла туди, куди нам треба… І плюс виставили протитанкові засоби.

Командир бригади підтримував нас своїми засобами – це авіація, артилерія. Ми попідривали майже всі мости, бо противник вже йшов. Плюс ми виїхали невеликою групою вперед і заміновували дорогу, а також виставили на маршруті просування противника чотирьох ПЗРКашників. Вони стояли у лісосмузі приблизно за 1 км від дороги.

Я думав, що коли йтиме колона, вона прикриватиме себе вертольотами, але їх не було. Просто сунула колона. Тому хлопці цілі, повернулися за три дні, самі дійшли пішки.

Так само і сапери зробили свою роботу. Ми замінували дорогу, не просто шлагбауми, а закатували міни в асфальт. Точно знаємо, що колона перший обійшла, а от на крайніх двох шлагбаумах вони підірвалися. І ми вже чекали їх на мосту. Готові були підірвати. Спочатку хотіли запустити їх, одиниць 10, в місто, а потім підірвати міст. Але противник забоявся, заїхав на міст і почав відкатуватися.

Я тоді був командиром батальйону у 80 бригаді. Танки вдарили по мосту, деякі снаряди злетіли або перебили кабелі. І поступила команда по радіостанції, що підриву не буде.

Я розумію, що навіть якби противник зайшов у місто, він би не міг зайти, тому що його б знищували. Корсари, протитанкові засоби – вони були всі готові, у них не було можливості маневру, ворог заходив би просто у вузький коридор. Це б була Чечня-3, ворог зазнав би величезних втрат.

Тобто противник зупинився, ми почали завдавати вогневого ураження, за той момент – понад 10 танків Т-72Б3 – це разом із цілими, які екіпажі кинули, плюс підбиті. Танки були повністю цілі, ми ще думали, забирати їх чи ні. Ми їх тоді подарували 28 бригаді.

— Супротивник побачив, коли ступив на Херсонщину та Миколаївщину, що його не чекає цивільне населення, що місцеві не раді так званим асвабадітєлям?

— Однозначно! Може у Миколаївській області більше спілкуються російською мовою, але це неважливо. Вони всі готові були нищити росіян! Місцеві готувалися, робили коктейлі Молотова, готові були воювати поряд із військовими. Я пам’ятаю перші тижні, населення дуже мобілізувалося і готове було до ведення бойових дій.

— На скільки цей фактор зіграв вам на руку і дозволив захистити населення краще, виконати свою роботу?

— В тому плані, що допомагали з інженерними загородженнями, особливо мер міста, його заступники. Все, що ми просили – було зроблено. Де треба було вчасно перерити і поставити блоки, загородити, завали поробити – у цьому вони нам дуже допомогли.

— Ну і бойового духу супротивнику не додавало те, що місцеві не налаштовані зустрічати їх з квітами?

— Так, не було прапорців трикольорових. Ніхто їх не вітав з вінками. Вони бачили, що люди проти них.

— Розкажіть про бої в Серебрянському лісі.

— Я тоді вже був командиром 95 бригади. Ми туди зайшли на початку грудня 2022 року, але не повною бригадою – лише два батальйони. Ще два батальйони були відірвані, виконували завдання на інших напрямках. Тому нам трохи не вистачило сил та засобів.

Просто велика смуга і, коли йдеш вперед, то виходиш великим виступом, який для тебе небезпечний, оскільки противник може тебе обрізати з будь-якого напрямку. Ми не дійшли до Кремінної в загальному десь до 2 км.

— Але ви, однак, провелиу спішну операцію. Я знаю, що ви розбили їхні ВОПи (взводний опорний пункт), і проти вас висували навіть спецназ.

— Росіянам перекинули на посилення 76 дивізію ВДВ. Ми потім вже з ними стикнулися. Це 104 полк, 234 і 237, звідки ми брали полонених. З цими полками ми потім в Серебрянському лісі і воювали. Це був достойний противник.

Ми досить успішно йшли вперед, але сил та засобів було замало. Противник здебільшого втрачав свої позиції, за день декілька позицій однозначно проходили. Але це ліс, і складність у тому, що позицій там багато – відстань між ними 70-100 м, і щоразу треба витрачати боєприпаси і їх штурмувати. Саме у цьому складність боїв у лісі.

Ми досить упевнено просувалися. Нам трохи це набридло. У якийсь момент ми знайшли дірку у 300 м між підрозділами, і за ніч моя розвідрота завела в тил противника два батальйони. За ніч ми пройшли 2 км. Ворог ще майже тиждень не розумів, що ми їх обрізали.

Щоб не битися за кожну позицію, ми вдарили по флангах артою. Там було до 70 чоловік, ціла рота була розтягнута. І ми вирішили не штурмувати, а вдарити по флангах, і ми повністю вибили їх. А командував ними прапорщик, офіцерів не було.

— Тобто у росіян не було офіцерів?

— Так, рота 104 полку, яка була знищена під Кремінною, нею командував прапорщик.

— Поговорімо про сучасність. Де зараз ваша бригада, що вона робить?

— Зараз це вже не секрет. Бригада перейшла з Куп’янська на Терни.

— Як би ви описали ситуацію зараз? Всі кажуть про ускладнення – головком, міжнародні експерти.

— Якщо брати напрямок, де діє моя бригада, наразі ініціатива за нами, противник б’ється лоб в лоб і успіху не має.

Не секрет, що ворог пройшов понад 2 км під Тернами, зайняв посадку, і ми його звідти вибили. Але він це зрозумів, напевно, лише за тиждень. Бачачи цей момент, ми почали нарощувати штурми, проте не втратили жодної людини.

— Як противник змінив тактику і стратегію на сьогодні?

— Тактика змінюється залежно від наявності тих чи інших засобів – дронів, РЕБ, ППО. Всю роботу на полі бою однозначно робить солдат: на скільки він мотивований, психологічно та морально підготовлений, а ще – бойова підготовка. Проте великий процент успіху залежить від дронів, тих же Ланцетів.

Або, наприклад, з’явилися FPV-дрони – що з нашого боку, що з їхнього. Уже зовсім по іншому починаєш переміщуватися, обладнувати позиції, щоб їм протидіяти.

— Як вам вдається, з одного боку, проводити постійні навчання, бо ситуація змінюється, а з іншого – підтримувати моральний дух? Який рецепт Олега Апостола, який можуть запозичити командири інших бригад?

— Напевно, перше – це бойова підготовка. Щоб солдат розумів, що командир про нього дбає. Це однозначно. Звісно, є нюанси, бо бригада велика. Це матеріально-технічна база, інструктори, підготовка. Вона має бути постійно. Солдат має відчувати готовність до бойових дій, зокрема, морально та психологічно.

Для чого ми воюємо, що буде, якщо не воювати? Показувати якісь відеоматеріали плюс свою роботу як командира батальйону. Стараємося показувати помилки і навіть аналізуємо їх. Або наші помилки, або успіхи…

Бо люди приходять неготові. Я розумію, що я кадровий офіцер, це моя робота, я на це вчився, і у мене зараз такі самі військовослужбовці, які були неготові, але зараз знищують противника на рівні з тими, хто готувався, скажімо, 2 роки.

— Як вам вдається поєднувати навчальну роботу з бойовими діями? Тобто мобілізовані до вас приходять, щоб вони не відчували якоїсь, скажімо, меншовартості?

— Це, напевно, така атмосфера в бригаді. Вона не виникла одномоментно. Люди бачать, хто їх навчає, яка матеріальна база, підготовка, який підхід до солдатів, харчування, забезпечення тощо. Звісно, бувають різні нюанси, скажімо, дали, наприклад берці, а вони розлізлися. Але ж це не означає, що вся бригада такі отримала.

На цьому дехто може спекулювати або робити проблему. Але це питання може вирішити командир роти чи комбат. Проте переважно солдат бачить, що про нього дбають, і що на полі бою про нього не забули.

У мене була така ситуація, коли одна позиція була відрізана три дні, повністю в оточенні. Якби ми цю позицію три дні не втримали, ми б людей вночі вивели. Противник штурмував її танком і БМП з різних боків, але без успіху.

Ми їх підтримували усіма можливими засобами максимально, скільки могли, і розвідрота повністю деблокувала позицію, знищивши водночас 3-4 позиції противника.

Ці п’ять звичайних хлопців, один з яких був поранений, протрималися три дні. Але це завдяки, зокрема, тому, що вони чули голос командира батальйону, і їх це мотивувало.

— Ви людина, яка з 2014 року знає, що таке війна та українська армія на практиці. Як наша армія змінилася у 2014-му і як у 2022-му?

— Перше, що однозначно змінилося – це підхід. Тобто старші командири вибрали правильний напрям підготовки військ. Коли вони побачили, що війна – це серйозно, після 2014 року це дало великі зміни у підготовці людей. Почалися навчання, більш наближені до бойових дій, вже так не економили на боєприпасах та пальному.

І саме завдяки підготовленим військовослужбовцям контрактної служби, які застали війну 2022 року, і людям, які воювали у 2014 році, ми втрималися перші місяці. А також завдяки швидким і правильним рішенням командирів, зокрема і низької ланки. Це відіграло свою роль.

— А що ще треба змінити, щоб омріяна всіма українцями перемога сталася?

— Треба пристосовуватися до війни, робити якусь контрдію. Наприклад, є у росіян “пташки”, Орлани, Ланцети, нам треба шукати шляхи розв’язання цієї проблеми за круглим столом, тоді буде успіх. Нам треба протидіяти російським технологіям.

Також треба думати, як повністю закрити наше небо. Тобто йдеться про весь комплекс заходів. Не буде ППО працювати – не можна проводити штурмові дії, вести контрбатарейну боротьбу тощо.

Крила Захисту – це серія інтерв’ю з десантниками, які сьогодні боронять Україну від російської навали. Цикл виходить в межах проєкту Друзі ДШВ, який реалізується у співпраці Десантно-штурмових військ Збройних сил України та Старлайт Медіа.

Інтерв’ю щотижня виходять в ефірі загальнонаціонального телемарафону Єдині новини, повну версію можна подивитися на цифрових майданчиках Старлайт Факти та Вікна.

Друзі ДШВ – всеукраїнська платформа для підтримки Десантно-штурмових військ. Стати другом українських десантників просто: роби щомісячний донат на потреби ДШВ на сайті druzi.mil.gov.ua або за спеціальним QR-кодом. Приєднуйтесь до потужної зіркової спільноти, яка регулярно підтримує підрозділи ДШВ.