«Наш мед з мінних полів підтримує ЗСУ»: як прифронтова Савинська громада на Харківщині повертає життя після російської окупації

Від зруйнованої після окупації та боїв громади без світла й базових послуг — до відновлення інфраструктури, відкриття підземної школи, ЦНАПу та нових партнерств

Такий шлях пройшла прифронтова Савинська громада Ізюмського району Харківської області за роки широкомасштабного вторгнення.

Окуповану навесні 2022 року громаду Сили оборони України визволили у вересні 2022 року під час Слобожанської наступальної операції. Відтоді Савинщина стала ближнім тилом українського війська, яке боронить Куп’янщину.

Напередодні Дня Незалежності начальниця Савинської селищної військової адміністрації Оксана Супрун розповіла АрміяInform про відбудову, повернення дітей за парти, кадровий голод, мінну небезпеку та майбутнє громади.

— Ви очолюєте Савинську селищну військову адміністрацію з грудня 2022 року — фактично від перших місяців після деокупації громади. Якою вона була тоді і з яких завдань довелося починати?

— Питання абсолютно в точку. Громада, яка була прийнята, — це була сіра, зневірена, зруйнована громада, в якій усе треба було починати з нуля.

Перш за все зі створення колективу, який частково не зберігся у зв’язку з військовими діями й у зв’язку з евакуацією. Люди кудись виїхали і не повернулися, не стали до роботи.

Робота в дистанційному режимі для органів місцевого самоврядування — це неможливо. Бо ти працюєш тут і зараз, і ти працюєш з людьми.

Перший виклик, який постав перед нами, — це відновлення. Відновлення, насамперед, приватних домоволодінь, щоб людям було куди повернутися. І одночасно з відновленням домоволодінь — відновлення надання всіх видів послуг: адміністративних, публічних, соціальних. Усі послуги треба було відновлювати й одразу надавати людям.

Комунальні послуги, зруйновані водогони, відсутність електричної енергії — це те, над чим ми починали працювати одразу.

— Що вдалося відновити найперше?

— Перше і найголовніше: якраз у грудні 2022 року було відновлено міст між селищем Савинці та селом Залиман. Міст, зруйнований у ніч з 31 березня на 1 квітня 2022 року, повністю відрізав Залиманський старостат. Три населені пункти були відрізані від сполучення. Тому перше, що ми відновили, це був міст.

Друге — почали відновлювати електричну енергію. У деяких населених пунктах, як-от Мирна Долина, електроенергія була відсутня протягом року і трьох місяців. Рік і три місяці люди залишалися без електричної енергії.

Потім ми почали працювати з донорами щодо відновлення об’єктів критичної інфраструктури, водозабезпечення, щоб забезпечити людей першочерговими послугами, які мають надаватися тут, на місцях.

Далі почали працювати над відновленням об’єктів соціальної інфраструктури — всього, що потрібно для того, щоб надавати соціальні послуги, відновити роботу аптек, магазинів, ринків, щоб люди тут і зараз могли отримувати все, що їм необхідно.

Також ми створили й відкрили те, чого не було до повномасштабного вторгнення, — Центр надання адміністративних послуг. І одразу створювали віддалені робочі місця в кожному старостаті.

Для нас це було і викликом, і новими можливостями, і одним із пріоритетних завдань. Бо розуміли: коли в людини зруйнований будинок, вона має звернутися до ЦНАПу, щоб подати заявку.

Адміністратори ЦНАПу почали працювати вже у 2023 році. ЦНАП у нас запрацював у будівлі дитячого садочка: виокремили кімнатку, винесли дитячі ліжечка — і там зробили ЦНАП.

І коли нам говорили: «Так не можна, бо ЦНАП має певні вимоги до приміщень», — то ми говорили банальну фразу: «Нам шашечки чи їхати?» Нам треба було їхати, і не треба було чекати, поки буде ЦНАП у тому вигляді, який він має бути.

— Далі за рахунок коштів Європейського інвестиційного банку ми відновили будівлю. Це була застаріла будівля, в якій, на жаль, під час окупації в окупаційної влади був свій госпіталь. Вона трішки постраждала від тієї історії і моральним духом не тим була сповнена.

За кошти Європейського інвестиційного банку ми зробили єдину точку входу для надання адміністративних та соціальних послуг, де поєднали і Центр надання адміністративних послуг, і Центр надання соціальних послуг.

Служба у справах дітей, Центр життєстійкості — це все в єдиній будівлі, абсолютно безбар’єрній, яка розташована в самому центрі селища, в самому центрі громади. А віддалені робочі місця адміністраторів ЦНАПу і надавачів соціальних послуг присутні в кожному старостаті.

І це було важливо, це також було певним викликом для того, щоб ми відновлювалися.

— Один із найбільш помітних результатів відновлення — повернення дітей до очного навчання. Як громада до цього прийшла?

— За цей період ми зробили неймовірні речі — ми посадили дітей за парти. Ми посадили дітей за парти в підземній школі. Ми побудували величезну підземну школу на 400 місць, на 1400 квадратних метрів.

Так, це залишився єдиний навчальний заклад загальної середньої освіти, але для нас це важливо. Ми вже маємо шкільні автобуси, ми вже маємо школу, ми маємо дітей, які є в громаді. І зрозуміли, що нам абсолютно важливо відновлювати заклад загальної середньої освіти й працювати тут і зараз.

Ми зробили непопулярні заходи — ліквідували заклади освіти, які були повністю зруйновані. Ми не йшли популістськими шляхами, щоб пояснювати, що колись обов’язково все відновимо і все буде.

Ми проаналізували статистику народжуваності й зрозуміли, що у віддалених селах уже не буде шкіл. І ми будемо працювати над єдиним навчальним закладом, але він буде якісним, класним.

І цього року, вже з 1 вересня, ми заходимо в пілотний проєкт. Ми — одна зі 150 шкіл, які є в пілотному проєкті Міністерства освіти і науки України щодо профільної старшої школи.

Ми отримали субвенції на новітні класи, на STEM-лабораторії, на профільні класи, на осередок «Захист України». Тобто наша підземна школа сповнена всім необхідним для того, щоб діти пішли в профільну старшу школу тут і отримували якісну освіту.

Це пріоритет, який ми для себе поставили, якого намагаємося досягти. І вже маємо певні кроки в цій реалізації.

— Тобто підземна школа вже працює, і з 1 вересня це вже має початися повноцінний навчальний рік?

— Так. 23 лютого 2026 року розпорядженням начальника військової адміністрації було переведено заклад загальної середньої освіти на змішану форму навчання.

І наші діти поступово, окремими класами, почали виходити в підземну школу. Ми проводили роз’яснювальну роботу для батьків — що це безпечно і як саме все відбувається. Ми обирали ті класи, діти з яких перебувають безпосередньо в селищі, бо не мали ще шкільних автобусів.

Потім напрацьовували вже кількість шкільних автобусів і розробляли безпечний шкільний маршрут. Ми обирали маршрути шкільних автобусів із тих населених пунктів, які є безпечними.

Найбільша кількість дітей, яка за цей період одночасно сиділа за партами, — 136 дітей.

Вже знову отримали субвенцію на гаряче харчування, кухарів знайшли, запускаємо харчоблоки і працюємо над тим, щоб діти повноцінно навчалися.

Зрозуміло, що ми маємо здоровий глузд і все буде залежати від безпекової ситуації. Коли буде небезпека, коли будуть обстріли, ніхто не буде змушувати дітей виходити, бо змішана форма є.

Є можливість — ми сідаємо за парти, немає можливості — ми в онлайні. Тому це розумне поєднання намагаємося застосовувати в нашому закладі загальної середньої освіти.

— А що з дошкільнятами?

— І про дошкільнят ми не забуваємо. Також уже отримали субвенцію від Міністерства освіти.

У приміщенні дитячого садочка у нас є укриття. Ми починаємо повну реконструкцію підвального приміщення під споруду подвійного призначення з елементами протирадіаційного укриття, яка відповідає сучасним ДБН.

І сподіваюся, що за пів року ми закінчимо будівництво, і наші діти із закладу дошкільної освіти теж вийдуть на змішану форму навчання.

Бо з 2023 року заклад дошкільної освіти у нас працює у форматі дитячого простору, де наші педагогічні працівники садочка пройшли навчання з психосоціальної підтримки і надають психосоціальну підтримку в межах роботи дитячого простору.

У мене, колеги жартували з цього приводу, була фраза у 2023 році: «Нам потрібно не просто витягувати дітей із підвалів, нам потрібно витягувати підвали з голів наших дітей».

І це було найголовнішим пріоритетом — нам треба було витягнути цих дітей і їх соціалізувати. Бо тривалий час шокової ситуації дуже суттєво впливав на наших дітей.

— На момент деокупації в громаді залишалося близько 2200 мешканців. Потім кількість людей суттєво зросла. Чи відбувається нині повернення?

— На жаль, ні. Нині повернення не відбувається. Якщо повернутися до вашого першого питання — які виклики стояли тоді, які виклики стоять зараз — то, на жаль, безпекова ситуація зараз ускладнилася.

І люди наразі нестабільно, але мігрують. Трішки посилюються обстріли — вони виїжджають. Трішки десь щось тихіше стало — вони повертаються.

За статистикою: 10,5 тис. — до повномасштабного вторгнення, 2200 — таку кількість зафіксував Червоний Хрест, коли робив реєстрацію для виплат людей, які залишалися на деокупованій території. 5860 у нас було на піку повернення, 5599 — станом на зараз.

Якщо ми візьмемо реєстр громади, то у нас 10,5 тисячі як було, так і буде. Там 8,5 тисячі тих, які зареєстровані, і були люди без реєстрації з різних причин.

На сьогодні з п’яти з половиною тисяч ми маємо дві з половиною тисяч людей 60+. Це ж шалена кількість, це старша категорія.

Намагаюся завжди себе ставити на будь-яку з позицій, але чудово розумію, що я б, наприклад, ні матусю, ні бабусю, ні дідуся не залишила.

У нас багато хто позалишав своїх старих, одиноких батьків тут, а самі десь перебувають в Європі і ще намагаються нам телефонувати: «А чого вони не отримують догляд? Вони ж одинокі».

Кажемо: «А вони не можуть бути одинокими, у них є діти, які зараз дзвонять нам. Ви — дитина цієї мами». А вони вимагають надавати соціальні послуги з догляду. Це те, що згідно із законодавством про соціальні послуги надається людям, у яких немає рідних і близьких. Тому така ситуація не дуже тішить.

Крім того, ми зіткнулися з браком робочої сили — не вистачає людей, які можуть стати до роботи. Раніше і без того вже була проблема в селах із людьми з вищою освітою. Зрозуміло, що ці люди виїхали і десь або працевлаштувалися, або перечікують.

І в нас шалена кількість наразі вакансій, які не заповнені на території громади. Нам немає ким заповнювати — просто немає цих людей. Інколи ми йдемо навіть урозріз із чинним законодавством щодо централізованих бухгалтерій при органі місцевого самоврядування — повинен кожен відділ мати бухгалтерію, — а в нас немає просто кадрів, які б вели цей бухгалтерський облік. Немає людей на території громади.

Так само і вузькопрофільних спеціалістів. Їх просто немає. Це і вчителів, і лакарів стосується. «Первинка» (первинна медична допомога. — Ред.) у нас від Балаклійської міської ради — Центр первинної медико-санітарної допомоги. Вони нам надають медичні послуги, бо отримати ліцензію на ту кількість лікарів, яка є в нас у громаді, ми не можемо.

На сьогодні два лікарі у нас працюють в амбулаторії в селищі Савинці. Амбулаторія у Веселому взагалі без лікарів — це виїзні прийоми лікарів. І три ФАПи — фельдшерсько-акушерські пункти — по кожному зі старостатів також, на жаль, без лікарів.

А враховуючи віковий склад населення, літніх людей, це величезна проблема. Тому ми багато працюємо з фондами. Різні фонди — навіть не буду перелічувати назви, бо там понад десять фондів, які працюють саме з надання медичних послуг.

Це виїзні мобільні бригади вузькопрофільних лікарів, які їдуть із флюорографами, з обстеженнями. Це травматологи, кардіологи, невропатологи, гінекологи, які просто їдуть надавати послуги тут і зараз. І вони працюють і у ФАПах, і тут, в амбулаторіях.

— Чи є нині програма, яка могла б стимулювати молодь повертатися до громади й ставати тією кадровою основою, без якої її майбутнє неможливе?

— Дуже складне питання, відверто складне. Навіть не буду розказувати про те, що ми маємо програму і все інше. Бо не маємо.

Ми маємо стратегію розвитку, й у стратегії ми намагалися передбачити всю цю історію, але чудово розуміємо, що поки що у нас за стратегією йде негативний сценарій і поки що стратегія не виходить на шлях розвитку. Ми наразі просто стійко тримаємося в межах того, що є.

Намагаємося стимулювати створення молодіжної ради, створення молодіжних просторів, створення розгалуженої історії активності молоді в кожному населеному пункті — незалежно, чи ти живеш у віддаленому населеному пункті, де у мене всього 50 людей, із них двоє підлітків, чи ти живеш у центрі громади.

Намагаємося максимально включати молодь у життя громади і пояснювати важливість вибору професії. Спільно з відділом освіти, спільно із закладом освіти напрацьовуємо профорієнтаційну роботу: яка посада має бути тут, чим ти можеш бути корисним тут і яку отримати освіту, щоб повернутися і тут відновлювати, бути важливим.

Як приклад показуємо працевлаштування місцевої молоді на посади в органах місцевого самоврядування, коли людина у 22 роки вже має певну посаду в ОМС, реалізує проєкти й показує результат.

І вже на сьогодні, коли стояло питання виїзду кудись за кордон, — ці молоді люди обирають працювати вдома на Харківщині, бо бачать, що вони тут потрібні: «Ми тут потрібні. А тут є результат. А я ж тут уже при посаді, я тут уже людина». І це важливо.

Тобто так показуємо позитивні приклади працевлаштування молоді, коли від їхніх дій щось залежить. І це важливо.

— Ще один наслідок окупації і бойових дій — мінна небезпека. Яку частину громади вже можна вважати обстеженою і де небезпека залишається найбільшою?

— Також проблемне питання. І проблемне питання в чому? Коли ми навіть на пальцях щось розуміємо, а юридично не можемо підтвердити. Бо, на жаль, комунікація у нас із демінерами триває дуже проблематично.

З Інгою Анатоліївною, спеціалістом із цивільного захисту, ми на початку формували переліки забруднених територій і відпрацьовували з координаційним центром із розмінування.

Ми розуміємо, що населені пункти і житлові масиви всі обстежені. Але, знов-таки, їх обстежували за заявками мешканців по домоволодіннях.

Зрозуміло, що дороги — це орган місцевого самоврядування замовляв, об’єкти критичної інфраструктури — ЛЕПи (лінії електропередач. — Ред.), газогони — це замовляли ми.

А приватні домоволодіння: якщо люди десь щось знаходили, бачили, щось їх насторожувало на подвір’ях, вони давали за такою-то адресою заявку, щоб обстежити.

Але ж ми маємо ще частину мешканців, які не повернулися в громаду, які не дали заявку за своїм домоволодінням. І ми не розуміємо: можливо, десь у якомусь городі ще щось і стирчить. Бо обстежити кожен сантиметр неможливо ще й тому, що є юридичні нюанси стосовно проведення обстеження на території приватного домоволодіння.

Далі ми почали йти по землях сільськогосподарського призначення. Зрозуміло, що в пріоритеті була рілля. Цього року максимально намагаємося подавати сіножаті й пасовища, бо люди дають запити: нам десь треба корів випасати, сільська місцевість — це важливо.

Буквально днями була зустріч щодо обстеження водних об’єктів. Це окрема категорія організацій, які займаються цим.

Про ліси взагалі не йдеться, про лісосмуги взагалі не йдеться. І це проблема, про яку нам говорять: це років на 30 ще точно. Історія, яка буде спливати для кожного з нас.

Плюс територією громади протікає річка. Річка кожного року нам щось течією приносить, бо перед нами за течією йде Балаклійська громада. І ми розуміємо, що річка була лінією бойового зіткнення і що буде випливати ще багато й багато чого.

Тому одним із пріоритетних завдань для нас було проведення навчання з мінної небезпеки. Для всіх категорій — від найменшого, хто навчився сприймати інформацію, до найстаршого, хто ще пересувається громадою.

Бо випадки навіть із людьми свідомими, розумними, які працюють: все одно щось знаходять, тягнуть додому, щось намагаються з ним робити — і потім, на жаль, наслідки трагічні.

Зрозуміло також, що є території, які не належать до офіційних пасовищ: приватні домоволодіння закінчилися, десь там узбережжя річки, ще далі якась територія — люди виганяють туди худобу на випас. І потім корів просто розриває, бо вибухонебезпечних предметів достатньо.

— Із цієї проблеми виріс один із найвідоміших проєктів громади — «Мед мінних полів». Як він виник?

— Ми зробили брендом громади «Мед мінних полів». Працювали з нашими бджолярами і продовжуємо працювати. «Мед мінних полів» намагалися презентувати для привернення уваги до замінованості території, до того, що ця територія потребує розмінування, і в нас бджоли працюють там, де не можуть працювати люди.

У 2023 році ми вигадали цю історію. Здебільшого, вона народилася з того, що прийшли наші бджолярі з тим, що: «Нам немає де поставити вулики, все заміноване. А де ми можемо поставити?»

І ми там розміновували якісь частинки, просили фахівців ДСНС: де можна поставити 20–50 вуликів, щоб бджоли працювали на територіях, які ще не розміновані, на полях, тобто на різнотрав’ї.

І ось так перший мед, який збирали, нам наші бджолярі приносили. І ми зробили наліпочки «Honey of the Minefield» із QR-кодом та посиланням на офіційний сайт громади.

Ми зробили окрему сторінку саме про «Мед мінних полів», і тим самим привертали увагу до проблеми замінованості території. Скрізь, де б ми його не представляли, це стало родзинкою нашої громади: сонячна, яскрава, солодка, але небезпечна.

І ось у такий спосіб ми привертали увагу. Порахували буквально днями, що вже в 11 країнах світу представлений наш «Мед мінних полів», щоб привертати цю увагу. Фандрейзять наразі і в Нідерландах на нашому медові, і у Фінляндії, і в Америці.

Ми передаємо мед різними партіями, у нас його викуповують, у наших бджолярів. Бджолярі за це отримують кошти, громада — отримує бренд. Ми у бджолярів викуповуємо той мед, передаємо його кудись.

І от з Америки нам передавали ще на Новий рік дитячі подарунки на кількість наших дітей, щось солодке. У Норвегії фандрейзили на допомогу військовослужбовцям. І якраз ми передавали мед, вони всі кошти спрямовували на підтримку Збройних Сил України.

І для нас це було важливо, що навіть наш мед не просто привертає увагу до замінованості території, а ще й підтримує Збройні Сили України.

— Якщо вже говоримо про Збройні Сили, наскільки підтримка війська є фінансовим пріоритетом для громади?

— Ми дуже активно намагаємося це робити в межах можливостей нашого бюджету. На жаль, бюджет невеликий. Хоча якщо у 2022 році бюджет ми закрили з 10 мільйонами власних надходжень, то цього року плануємо вже зробити 52 мільйони власних надходжень.

Торік на підтримку Збройних Сил України у нас було спрямовано 26 мільйонів. Вважаю, що це потужна і величезна частина нашого бюджету.

Ми максимально зорієнтовані нашим колективом на те, що для потреб громади, для відновлення ми працюємо із зовнішнім донором, щоб власні кошти пускати на потреби Збройних Сил.

Ми надаємо субвенції, проводимо закупівлі. Працюємо здебільшого з тими військовими підрозділами, які перебувають на території нашої громади, бо ми особисто бачимо результати їхньої роботи.

І ми точно знаємо, що якщо ми їх зараз не підтримаємо, вони не втримають територію, і нам доведеться бути не тут, на своїй землі. Для нас це важливо, ми максимально сприяємо підтримці Збройних Сил.

Цього року, якщо подивитися за звітом, який у мене був на липень, 8,9 мільйона ми вже спрямували на підтримку. А минулого, 2025 року, — 26.

Дуже класно включаються також самі мешканці, волонтери працюють у нас майже в кожному старостаті. Активні у нас Вишнівський старостат і Савинці. Там у нас створилися волонтерські спілки. Вони створилися на самому початку, одразу після деокупації. Це реальна ініціатива людей.

Волонтерські спілки займаються плетінням сіток. Як у нас дівчата, які приїжджають із військово-цивільного співробітництва, кажуть: «Ваші павучихи» — ті, що плетуть ту всю історію.

Багато в нас плетуть сіток, ми рахували — уже в тисячах кілометрів цих сіток було наплетено. У нас п’ять активних волонтерських спілок, які працюють.

Плюс окремо мій колектив, працівники органів місцевого самоврядування, наші комунальні підприємства, комунальна установа, заклади освіти, заклади культури — ми долучаємося. Робимо в різні періоди по-різному.

Буває, одноденну заробітну плату перерахуємо, щось закуповуємо. Було таке: ми купували машину одному з бійців 93-ї бригади. Він наш колега, друг. Ми спільними зусиллями купували автомобіль, бо була в цьому шалена потреба.

Це була просто наша спільна ініціатива, це був спільний кошт, який ми спільно зібрали і спільно передали. Це не було зав’язано на бюджеті абсолютно, це суто наші заробітні плати. Майже кожного місяця ми підтримуємо якісь збори. Це суто кожного.

І це окремо від того, що кожен підтримує своїх, бо у всіх наших у когось брат, у когось чоловік, у когось син — усі дотичні до армії. Не відступає ніхто. І ми говоримо про те, що на сьогодні це пріоритет. Підтримка Збройних Сил України — це пріоритет.

— День Незалежності — це привід говорити не лише про те, що вже пережила громада, а й про те, якою вона має бути далі. Військова адміністрація — тимчасовий орган на період воєнного стану. Якою ви хотіли б передати Савинську громаду тим, хто керуватиме нею після повернення до звичайного місцевого самоврядування?

— Знаєте, ми для себе зробили такий презентаційний бренд у Європі: «Вільна, незламна, нескорена». Це такий бренд і гасло, що ми для себе обрали.

Те ж, до чого ми зараз ідемо: громада має стати самостійною. Причому самостійною не в бюджетному аспекті. А самостійною, коли ми говоримо про орган місцевого самоврядування: кожен має розуміти свою зону відповідальності.

Це найголовніше, що ми зараз робимо в межах робочих груп, у рамках мережування, в рамках залученості громадськості й усього іншого: навчити кожного брати на себе відповідальність у реалізації проєкту, в розвитку громади. Це найголовніше, чого ми зараз вчимо.

Усім кажу про те: мій орган тимчасовий, я тут тимчасово, я завтра піду. А ви маєте прийти не на пусте місце, а маєте прийти в той організм, який уже діє, який ми за цей період спільно вже зібрали докупи, як механізм певного годинника.

Де кожен несе відповідальність: громадська організація несе за себе відповідальність, фізична особа-підприємець, що тут працює, сплачує податки і розуміє, як вони сплачуються. Людина, яка небайдужа до розвитку громади.

І ми тішилися неймовірно, коли на один із мініпроєктів у нас просто місцеві мамочки подалися з проєктом дитячого майданчика. І це дуже круто. Вони не прийшли до мене тупати ногами: «Місцева влада має нам забезпечити», — а в них була можливість, яку ми надали, ми їх навчили, супроводили, і вони вже написали цей проєкт.

Коли місцеві мешканці писали проєкти на встановлення баків для роздільного збору сміття, коли місцеві долучаються — адже вони зсередини бачать оцей механізм роботи органу місцевого самоврядування.

Я кажу: знайдіть найголовніший момент у слові «самоврядування» — це «само». Тобто кожен має самовдосконалитися для того, щоб самоорганізуватися і працювати на самоврядуванні.

Це пріоритет, який ми для себе ставимо: навчити тут і зараз кожного самоорганізовуватися. У цьому буде майбутнє.