На милицях на передовій, 11 судів та бої з “Вагнером”: ексбійці 119-ї бригади ТрО з Чернігівщини про проблеми на службі

Після поранення близько трьох місяців чернігівець Костянтин Курик ніс службу на милицях біля Серебрянського лісу на Донеччині, а потім пройшов 11 судів через відсутність бойових виплат. Чоловік майже у 50 років став на захист Чернігова. У перші дні повномасштабного вторгнення добровільно долучився до лав оборонців. Згодом разом з товаришем Олександром Зайцевим розпочали службу у 119-й бригаді територіальної оборони під час її формування.

Олександр Зайцев потрапив до мінометної батареї, потім до роти вогневої підтримки, до кулеметного відділення. А Костянтин Курик — до відділення снайперів.

З початком повномасштабного вторгнення бійці захищали рідний Чернігів: вчилися стріляти з радянських кулеметів та вивчали тактику росіян, щоб ефективно збивати їхні безпілотники.

Вперше на передову чоловіки їхали власними автівками 20 годин та не встигли на підмогу ніжинському батальйону. Там проходив службу Олександр Мацієвський, якого розстріляли росіяни, а кадри цього моменту оприлюднили у мережі. На передовій Олександр та Костянтин воювали з російським “Вагнером”, один з боїв був у співвідношенні 20 до 300.

Чому Костянтин Курик та Олександр Зайцев згодом покинули 119-ту бригаду ТрО, які мають проблеми, пов’язані зі службою, та роз’яснення адвокатки про типові труднощі військових після поранень і рекомендації тим, хто тільки-но потрапив до війська, — про все це далі у матеріалі Альони Марчан.

Служба на милицях та 11 судів

“До лінії бойового зіткнення було 19 кілометрів – це не глибокий тил, але долітало все”.

Так свою другу ротацію 2024 року пригадує Костянтин Курик. Тоді він на милицях ніс службу на Донеччині.

“Там я з 59-ю бригадою провів три місяці. Мені ні бойових, ні виплат по сотні (сто тисяч гривень, — ред.) — нічого не було. Зараз судимося, вже 11 судів пройшло. 59-та на 166-ту — одна на одну перекидають, хто має оформити рапорт. Це сталося тоді, коли я був відряджений до 59-ї бригади та порвав зв’язки на колінах. І вони не дають цю довідку. Потім я пройшов лікування. Мені, знову ж таки, ніхто не платив. Бо у мене немає довідки, що я зазнав бойового поранення. А хто зі мною був тоді: і Роман, і Андрій — вони загинули”.

При цьому, зазначає Костянтин, у нього є довідки та документи про проходження служби та захист батьківщини.

Олександр Зайцев розповідає, що він тоді прибув на Донеччину обмежено придатним.

“Але я був на бойовій посаді. Костя на милицях. А людину, яка здорова, але перебуває на тиловій посаді, не переводили на мою, бойову. Але що ми могли – робили. Костя на кухню став. Ми їздили там на другу лінію — копати бліндажі, бо не було готових позицій, куди відступати”.

Адвокатка та керівниця напряму “Захист прав військовослужбовців” громадської організації “Юридична сотня” Христина Ковцун у коментарі Суспільному зазначила, що в такій ситуації, в якій опинився Костянтин, важливо з’ясувати, кому на момент несення служби підпорядковувався військовослужбовець.

“Якщо він був відряджений для виконання бойового завдання до іншої частини, то власне такий документ має видати ця частина. Ту важливо звертатись з рапортом, надати детальні пояснення, вказати на свідків, які зможуть це підтвердити. За таких умов, доцільно буде вимагати проведення розслідування. Якщо військовий, який зазнав поранення, був відряджений до іншої частини, тоді довідку видає начмед тієї військової частини, до якої боєць відряджений. Слід звернутись з рапортом, отримати офіційну відповідь. І вже після цього звертатись зі скаргою до вищого командування або ж через суд”.

Бойове й не бойове поранення та пов’язані з ними виплати

Адвокатка Христина Ковцун роз’яснює, що бойовим пораненням можна назвати те, якого військовослужбовець зазнав під час виконання бойового завдання. Це має підтверджувати відповідний наказ чи розпорядження. В усіх інших випадках можна говорити про небойові травми.

Як зазначила адвокатка, при бойовій травмі все починається з етапу евакуації.

“Під час якої заповнюють форму 001 (раніше це була форма 100). Первинна медична картка (форма №001) і є документом, який заповнює медик після надання першої домедичної (екстреної медичної) допомоги”.

Надалі, зазначає Христина Ковцун, документ, який підтверджує бойову травму, — це довідка встановленого зразка, затверджена Наказом Міністерством оборони України №402.

“Це додаток №5, його так і називають «Форма 5» — довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва). Вона складається протягом п’яти днів з дня отримання військовослужбовцем первинного облікового медичного документа, затвердженого Міноборони України. За його відсутності — довідка про перебування в закладі охорони здоров’я, в якому військовослужбовець перебуває на стаціонарному лікуванні. Цей документ напраляється до територіального центру комплектування та соціальної підтримки”.

Як роз’яснює адвокатка, цей документ важливий, адже за час стаціонарного лікування, на підставі довідки №5, військовослужбовцям виплачують додаткову винагороду в розмірі 100 000 гривень.

“Надалі, на підставі цієї довідки, ВЛК встановлює причинний зв’язок поранень — «Так, пов’язано із захистом батьківщини» — що є підставою для виплати 100 000 грн. Зокрема, і під час відпустки, за рішенням ВЛК, якщо травма належить до тяжкої”.

Щодо небойових травм, то тут треба послуговуватися “Інструкцією про розслідування та облік нещасних випадків з військовослужбовцями, професійних захворювань і аварій у Збройних силах України”, яка затверджена Наказом МОУ №332.

У такому разі обов’язково проводять розслідування. При цьому, якщо захворювання, травма, поранення, контузія чи каліцтво військовослужбовця спричинені діями противника, зокрема, під час перебування в полоні, відповідне розслідування не проводиться.

Перше бойове хрещення — прибули на підсилення батальйону Мацієвського

У січні 2023 року в Олександра та Костянтина була перша ротація. Тоді вони разом зі своїми підрозділами вирушили на Донеччину, несли службу в районі села Красна Гора.

“Сказали, що третя лінія оборони. Правду сказали, з трьох сторін наступали. Два рази в оточенні були. Востаннє виходили разом із Сашком (Олександром Мацієвським, — ред.)”, — пригадує Костянтин.

За словами військових, вони тоді вирушили на підсилення ніжинського батальйону, який ніс службу на Соледарському напрямку.

“У тому батальйоні служив наш герой Олександр Мацієвський. Ми у Чернігові хоч бачили «смаленого вовка», ті взагалі були не обстріляні. Їх кинули на Соледарський напрямок. Пішов «Вагнер». Це був перший вихід на арену цього підрозділу. Звісно, що вони прорвали. І ми, можна сказати, їхали виручати Ніжинський батальйон. Основна техніка, яка в нас була, це ГАЗони, «Газелі». Тобто жодної бронетехніки. Ми на своїх приватних машинах, на своєму пальному їхали 20 годин з Чернігова. 4 січня ми прибули. Ще п’ять днів чекали на основний склад, який їхав потягом. І наш перший бойовий вихід був 9 січня”.

Олександр Зайцев пригадує, що Олександр Мацієвський загинув 30 грудня 2022 року, а точніше — його вбили росіяни. Військовий припускає, що саме в ці дні й міг статися прорив російського ПВК “Вагнер” на тих позиціях, де ніжинський батальйон ніс службу.

“І коли ми приїхали, інформація була, наскільки я зрозумів, не досить перевірена. Тому що нам сказали, що там є бліндажі, окопи, які тримає батальйон, і треба їх просто піти та поміняти. А насправді цей батальйон вже звідти знявся, і там вже сиділи росіяни. Це січень, 18-15 градусів морозу, чисте поле, гори, посадок практично немає. І ми буквально своїми тілами закривали цей прорив. Там техніка не могла пройти. Це село Красна Гора. Це між Соледаром і Бахмутом”, — розповів Олександр Зайцев.

“Вагнер” проти 119-ї бригади: протистояння 300 до 20

Костянтин пригадує, що за селом Красна Гора була висота, яку вони зайняли.

“Піднялися туди, там нікого не було. Окопів не було. Самі окопувалися, одна кірка і добре, що лопатки ще були. Коли була спроба прориву, відбили. Ми заступили 7 січня на чергування. Але вже ввечері ми спустилися вниз, тому що висотку мінометом могли накрити. Там «протиснули» сусідню бригаду і ми з висотки опустилися десь на 1,5-2 кілометра. Танк нас вивозив, коли він на Красну Гору міг заїхати”.

Тоді бійці 119-ї бригади тероборони протистояли “вагнерівцям”. Співвідношення сил було — 20 українських бійців проти 300 російських, розповідає Олександр Зайцев.

“У самому селі ми зайняли вогневі точки. Вони пробували нас «протиснути». «Вагнер» кількісно дуже сильно переважав. І плюс у них були «мавіки», тоді ще скидів не було. Ними вони коригували артилерійський вогонь і вони швидко переміщували свої міномети. У них були прилади нічного бачення, у нас тепловізор один на трьох. Далі кулемет 54-го року, вони клинили і не було жодної літератури, як з ними поводитися в тих чи інших випадках”.

Як пригадує Олександр Зайцев, у селі вони тримали оборону разом із житомирським підрозділом тероборони та 77-ю окремою аеромобільною бригадою.

“77-ма ДШВ тоді тільки формувалася. Але вони зайняли оборону саме в селі. І ми, тероборонівці, були як на вістрі ножа перед десантно-штурмовою бригадою. І підтримки якихось вогневих засобів не було, тобто великокаліберних мінометів. Але був вертоліт, HIMARS спостерігав. Тоді в основному було полювання за керівним складом”.

Щодо роботи “Вагнера”, то військові зазначають, що у росіян була відпрацьована схема наступу і ведення бойових дій. А одного разу чернігівці ледь не потрапили в оточення.

“Кулемет заклинив і вони почали нас обходити. І в нас була ситуація: або нам треба відходити, або ми у кільці. Почали відступати до села, там почали щільно обстрілювати мінометами. Добре, що з нашої роти тільки 300-ті були тоді. А закінчився наш бій, так би мовити, не дуже. Тому що напередодні пролетів «Орлан». Він подивився, де батальйонний КСП (командно-спостережний пункт, — ред.), і там був перший приліт”.

Саме через це влучання, на думку Олександра, їх тоді й вивели з позицій.

“Десь о першій ночі командир батальйону дав команду відходити, ми відійшли до Красної Гори. Начальник штабу бригади скасував наказ і дві години позиції були голі. І ми знову заходимо. Якби росіяни зайшли туди — все, роти б не було. Чому так вийшло, тому що наш комбат комусь підпорядковувався, я не знаю кому. За нами конкретно тоді приїхав наш замполіт, він зараз служить в Третій штурмовій, і своєю машиною, у нього маленький мікроавтобус, потроху нас вивозив у більш безпечне місце трасою Слов’янськ—Бахмут. Тоді фронт був від Слов’янська 50 кілометрів”.

Міни були просто розкидані полем

Загалом перша ротація військових тривала пів року. За цей час вони побули на Донеччині, Харківщині та Сумщині.

“У Харківській області були 10 днів. І тільки туди заїхали, був перший скид з FPV – і трьохсотий”, – розповідає Костянтин.

Після Харківщини служба Олександра та Костянтина продовжилася на Сумщині. Там вони пробули 2,5 місяці. Виконували завдання на кордоні з РФ.

“Були псевдобліндажі в коліна. Мінні поля – а мап не було. Міни були розкидані просто по землі, не закопані. Можна сказати, пустота була. І ми почали там готувати позиції, копати бліндажі”.

На Сумщині часто доводилося мати справу з російськими диверсійно-розвідувальними групами, каже Костянтин.

“Якось вони підпалили мінне поле. А я вже написав рапорт на відпустку. І в мене з відпустки два дні забрали, кажуть: «Поки не знищите ДРГ, ви нікуди не йдете»”.

“ДРГ, виходить, знали, що міни зверху лежать, і вони їх підпалили. Ці міни, я так розумію, кидали, мабуть, на землю, бо треба було прориви швидко закривати”, — говорить Олександр.

Наприкінці весни 2023 року бійці повернулися на Чернігівщину, де несли службу наступних півтора року.

“У нас був зенітно-ракетний артилерійський взвод. Ми буквально через два місяці поїхали на навчання до Румунії. А коли приїхали, то заступили на охорону об’єктів критичної інфраструктури. У нас були волонтерські машини, воювали на ентузіазмі. От у мене був кулемет ДШК, мені його, 2022-го дали і сказали: «Розберешся». А інструкція була румунською мовою. І ми вже в Ютубі дивилися відео, читали статті, щоб розібратися. 80% — це була самоосвіта. Потім з’явилися вже якісь методичні вказівки від Генерального штабу”.

Олександр розповідає, що, крім опанування техніки, вони вивчали тактику росіян щодо запуску безпілотників та пристосовувалися, як їх збивати.

“Ми дивилися, що у них є транзитні висоти, на яких вони атакують і як. Ми були дуже вмотивовані, тому що це було наше місто — Чернігів. Я безпосередньо звідси родом. Ми тут всі такі були, бо ми були добровольці”.

Костянтин тоді також виконував завдання на Чернігівщині, але на прикордонні.

Зміна керівництва, нова ротація та поранення

Навесні 2024 року у 119-й бригаді змінилося керівництво, розповідає Олександр. Замість Олексія Висоцького призначили Елмаддіна Мамедова.

“Коли змінюється керівник, ми вже розуміємо, що буде якась заворушка. І буквально 2-3 місяці — й хлопці поїхали на Покровський напрямок”.

Початок служби тоді Костянтин пригадує так:

“Винаймали житло за власні гроші. Продукти нам давали, а готували самі. Потім нас відрядили до 59-ї окремої штурмової бригади. Там був дебілізм. Вислали двох снайперів, щоб збивали дрони. Як ти можеш потрапити з рушниці по дрону? Але що ж? Робили опудала, щоб він завис і тоді збивали”.

Костянтин ділиться, що йому тоді пощастило, бо він працював пліч-о-пліч з підрозділом “Вовків Да Вінчі”.

“У нас провідник був, мапа паперова, скопійована на принтері. Хоч 10 разів пройдеш, але вночі все зовсім інакше. Просто відправляли на вбивання”.

Серйозного поранення Костянтин зазнав біля Красногорівки на Донеччині, коли росіяни здійснили атаку дроном.

“Ми заходили до самої Красногорівки, і вночі я тікав від FPV-дрона. Перший врізався у дерево, але міна не розірвалася. Встигли добігти до кущів. Там вдалося один збити. Пощастило. Потім хлопці РЕБами подавили й нам вдалося вийти. Тоді порвав зв’язки на колінах, коли тікав. Я потім ще два рази виходив на позиції. Звернувся до 59-ї, що коліна напухли. Дали мазь. Але потім я вже написав рапорт, що я не можу, за станом здоров’я, виконувати завдання”.

Згодом обстеження підтвердило, що у Костянтина порвані зв’язки.

“Це ліве коліно. А коли сюди приїхав, з’ясувалося, що у мене праве ще гірше. Тут треба було і пластину ставити. Почав лікуватися. Ламали кістку, ставили пластину. І тут реабілітації три місяці”.

Після цього Костянтин готував документи на ВЛК, щоб отримати групу з інвалідності.

“23 квітня 2025 року у мене був останній день, а 24-го я мав прибути до частини. І я на милицях поїхав. Тому що вони не давали направлення на продовження лікування”.

Бійці пов’язують цю ситуацію з листом, який надіслали від 119-ї бригади всім ТЦК та СП області.

“Цей лист наш новий командир бригади підписав в порушення 402-го наказу, який регламентує видачу направлень без повернення до частини. Тобто, якщо в тебе гострий випадок, ти можеш звернутися згідно з цим наказом Міністерства оборони до свого ТЦК і вони тобі на основі виписок з лікарні видають знову направлення або на ВЛК, або на госпіталізацію. То він (командир Елмаддін Мамедов, — ред.) цього листа направив до усіх ТЦК, щоб бійцям його бригади не видавали цих направлень. Тому Костя поїхав на милицях на передову тисячу кілометрів”, — розповів Олександр Зайцев.

Христина Ковцун роз’яснила, що цей документ має рекомендаційно-прохальний характер та не є нормативно-правовим актом.

“Під час виконання своїх функцій суб’єкти владних повноважень повинні керуватись саме нормативно-правовими актами. І якщо Наказ №402 МОУ передбачає перелік конкретних суб’єктів, які можуть видавати направлення, серед яких є ТЦК та СП, то вони повинні це робити. Інакше будуть підстави для оскарження бездіяльності та роз’яснення в такому разі не будуть аргументом для виправдання дій відповідного суб’єкта”.

Зокрема, стаття 261 Закону України “Про Статут внутрішньої служби” передбачає, що військовослужбовці, які захворіли в період відпустки або відрядження, на стаціонарне лікування направляються начальниками відповідних органів управління Служби правопорядку в гарнізонах або керівниками територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

“Потреби уточнювати чи погоджувати інформацію з військовою частиною не передбачено. Також пункт 6.14 Наказу МОУ №402 передбачає, що після закінчення відпустки для лікування у зв’язку з хворобою або відпустки для лікування після поранення, контузії, травми чи каліцтва військовослужбовці, за рішенням керівників ТЦК та СП, можуть пройти повторний медичний огляд за місцем проведення відпустки для визначення придатності їх до військової служби або продовження лікування”.

Як зауважила адвокатка, при цьому також не передбачено погоджувати такі направлення з військовою частиною.

Також Христина Ковцун пояснює, що за військовослужбовцями, виведеними у розпорядження у зв’язку з потребою у тривалому лікуванні, зберігаються виплати протягом 12 місяців безперервного перебування на лікуванні в розмірі:

• посадового окладу за останнім місцем служби,
• окладу за військовим званням,
• надбавки за вислугу років,
• інші щомісячні додаткові види грошового забезпечення постійного характеру.

“Також виплати зберігаються і на час лікування за кордоном. Якщо у зв’язку з тяжким пораненням військовослужбовцю надають відпустку за висновком військово-лікарської комісії, то він також має право на виплати грошового забезпечення та додаткової винагороди у розмірі 100 000 гривень”.

При цьому проблеми можуть виникнути, якщо ВЛК не вказала, що травма є важкою.

“У такому разі військовослужбовцям за час відпустки не будуть виплачувати додаткову винагороду у розмірі 100 000 гривень. На жаль, маємо такі звернення. Тут важливо комунікувати з медичним закладом для внесення змін у довідку або ж звертатись зі скаргою. Адже військова частина в такому разі не матиме права нараховувати додаткову винагороду у розмірі 100 000 гривень”.

Кінець служби у 119-й бригаді

За словами Олександра Зайцева, наприкінці серпня — на початку вересня 2025 року їх ознайомили з розпорядженням, в якому зазначалося, що 30% особового складу необхідно направити на допомогу підрозділам, які були на передовій.

“На наші посади заступили люди, яких призвали в серпні. Люди, по суті, послужили місяць, вони не були навчені, а їх вже ставили на збиття дронів. Я кажу: «Що ж ви робите, вони ж не зможуть цього зробити. Ви знищуєте те, що ми зробили за півтора року». І вийшло, що нову батарею вони зібрали на 40%. Ну, і все, тоді загинув наш командир загону, загинули, інші хлопці, хтось списався, тому що з інвалідністю тут міг нести службу, а на Лимані, наприклад, якщо людина з онкологією, то не дуже”.

4 липня 2025 року Олександр Зайцев припинив службу у 119-й бригаді.

“Оскільки я не бачив конкретних завдань. Я обмежено придатний, на тилову посаду мене не ставлять. Мені прийшла пропозиція від сил безпілотних систем, там вже служили мої побратими, що треба люди. Я знаю комп’ютер. Тобто я знав, що цим зможу займатися, я можу допомогти”.

У серпні бригаду покинув і Костянтин.

“Я отримав групу з інвалідності 15 травня. Спочатку хотів перевестися до тилової частини, але в нас конфлікт з комбатом вийшов, і я вже махнув рукою. Хоча я міг бути інструктором. Але пішов на пенсію”.

Чому затримують видачу довідок та який алгоритм дій

Як пояснює адвокатка, затримка з видачею довідок про зазнане поранення відбувається з різних причин.

“Наприклад, велика кількість бойових втрат. Формує довідку начальник медичної служби, а підписує — командир. Через велику кількість навантажень, особливо після бойових виходів, причиною може бути значне навантаження. Також трапляються ситуації, коли не зафіксували, не внесли інформацію (халатність, недостатньо інформації тощо)”.

Керівниця напряму “Захист прав військовослужбовців” громадської організації “Юридична сотня” радить, якщо тривалий час не видають довідку, то потрібно писати рапорт.

“Чим більше часу проходить між датою травмування та датою видачі — тим більша ймовірність, що можуть бути помилки у документах”.

Христина Ковцун каже, що у своїй практиці вони стикалися зі схожими проблемами у військових.

“Більше ситуацій було в період, коли Статут передбачав обов’язково проводити розслідування для видачі довідки про обставини травми. Частина звернень була, коли мала місце контузія. В таких випадках військовослужбовці часто продовжують виконувати завдання, форми 001 немає (не проводили евакуації). Але контузія дає про себе знати пізніше, призводячи до проблем зі здоров’ям. Маємо випадки, коли звертались зі скаргою до відповідного командування або ж і в судовому порядку. Практика є дуже різною. Ключове — це оперативна фіксація, швидкість оформлення документів”.

Військовому, який тільки-но став до служби, адвокатка радить, щоб він та його рідні володіли такою інформацією та відповідними документами:

• де він проходить службу: назву військової частини та хоча б приблизну локацію, де базується військова частина;
• копію наказу про зарахування до списків особового складу частини;
• копію військового квитка;
• копію довідки про безпосередню участь в бойових діях або копію посвідчення УБД;
• у разі зазнання поранення: довідка форми № 5 та виписки з медичних закладів.

Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Telegram, Facebook, Viber, YouTube, WhatsApp, TikTok.