МИ ПАМ’ЯТАЄМО. МИ ВДЯЧНІ. МИ ПОРУЧ

У
Ніжині цього дня панувала особлива тиша. Та тиша, яка звучить гучніше за
будь-які слова. Вона наповнювала залу, розривала серця й нагадувала, якою
страшною ціною здобувається наша свобода…

З
нагоди Дня захисників і захисниць України громада зібралася разом із тими, чий біль неможливо виміряти – матерями полеглих воїнів.

Це
не був офіційний захід. Тут не було місця для формальних промов. Тут говорили
пісні, що огортали присутніх ніжністю й смутком. Тут говорили очі, повні сліз.
Тут говорили руки, які міцно тримали одна одну, щоб не впасти під тягарем
втрати.

Кожна
мама мала змогу сказати кілька слів. Але то були не просто слова – то був її біль, її правда, її життя, розділене на
«до» і «після». Сльози зривалися з уст раніше, ніж встигали прозвучати речення.
І в цій тремтячій тиші кожна історія ставала спільною. Бо біль однієї матері – це біль усіх нас.

У
ті хвилини жінки, розбиті війною, знаходили одне в одній сили. Обійми, теплі
долоні, мовчазна підтримка – вони були
сильнішими за будь-які промови. Бо найважливіше для кожної з них – знати, що її дитина не забута, що її подвиг живе.

Особливим
знаком підтримки стала іконка Покрови, яку кожна мама отримала з рук настоятеля
храму Пресвятої Покрови отця Михаїла. А ще квіти як символ шани, вдячності та
любові від усієї громади. Це було благословення й нагадування, що Божа опіка та
людська пам’ять завжди поруч. 

Ніжин
схилив голову і сказав: «Ми пам’ятаємо. Ми вдячні. Ми поруч». Цього дня говорили не тільки слова. Говорили сльози. Говорило мовчання.
Говорили серця, які билися в унісон.

І
кожна мама чула: «Твій син – Герой. Його ім’я
житиме вічно. Його подвиг не згасне. Україна вистоїть, бо має таких синів і
таких матерів».