Ніжинська співачка Світлана Ігнатова – про силу пісні, своїх колег і творчі експерименти

Вона співає сама
і навчає співати інших, керує ансамблями й популяризує автентичні пісні
Чернігівщини. У гості до рубрики Обличчя_громади_Ніжина завітала Світлана
Ігнатова – керівниця народного аматорського фольклорного ансамблю «Червона
калина» Ніжинського міського будинку культури, викладачка вокалу Ніжинської
музичної школи, керівниця дитячого вокального ансамблю «Феєрія» Ніжинського
будинку дітей та юнацтва, провідна солістка міста Ніжин. Наша розмова – про
силу пісні, її колег і творчі експерименти.

Чим для нас,
українців, є пісня?

Ми співоча
нація, спів у нас у крові. Згадаймо, що наші предки у похід і бій ішли з
піснями. І в цих давніх народних піснях оживає все те, що було в нас,
українцях, завжди: сила, сміливість, кохання, смуток. Ті емоції, які в них
заклали наші предки, живі та актуальні й сьогодні. Тож якщо ми перестанемо
співати – втратимо велику частину себе.

Як почалася Ваша
музична історія?

Творчий
потенціал у мене виявився дуже рано, і я змалку влаштовувала концерти рідним і
сусідам. Народилася я у шахтарському містечку Антрацит на Луганщині. Сюди мама
приїхала на навчання, тут зустріла мого тата-шахтаря. А в дошкільному віці переїхала з
мамою на її батьківщину – смт Дігтярі на Чернігівщині.

Я завжди
розвивалась у тому, що мене цікавило. Сама записалася до музичної школи по
класу бандури – мене це дуже приваблювало. Але також у мене були гарні
результати у спорті: капітан волейбольної команди, виступи на обласних
змаганнях. У той період у моєму житті музика і спорт переплелися. Тож коли обирала
майбутній фах, стояла перед складним вибором.

Перемогла любов
до музики. Факультет культури і мистецтв Ніжинського державного університету
імені М. Гоголя – саме його я обрала з-поміж чотирьох вишів, до яких вступила. З неймовірним теплом, вдячністю та приємною
ностальгією згадую роки навчання. Особливо час у складі молодіжного хору «Світич»,
де отримала неоціненний досвід хормейстерської і диригентської роботи,
справжніх друзів, тепер уже колег по життю, а ще у «Світичі» ми познайомилися з
чоловіком. Завдяки знанням, вмінням, досвіду, «школі» життя, які мені дали
професори Людмила Шумська і Людмила Костенко, ніколи не мала проблем в
організації роботи з колективами.

Мені пощастило
навчатись в музикантів, професіоналів та неймовірних людей. Моя викладачка з
вокалу Хоменко Алла Борисівна, заслужений працівник культури України – це
людина, завдяки якій я відкрила для себе не лише світ музики, а й зовсім іншу
школу життя. Вона навчила мене відчувати силу голосу, чути найтонші відтінки
мелодії й довіряти собі. Саме завдяки її підтримці я маю сьогодні ту неоціненну
школу, яка формує мене як співачку й особистість.

Далі було
навчання на магістратурі (спеціальність – вокально-хорова діяльність), робота і
паралельно – друга вища освіта в Національній академії керівних кадрів культури
і мистецтв м. Київ.

Як «Червона
калина» увійшла у Ваше життя?

Керівником
ансамблю я стала у травні 2019 року. А вже у вересні ми поїхали на фестиваль
«Осінь весільна» до Чернівців. Своїм завданням, як керівниці ансамблю я
визначила відродження і популяризацію народних пісень Чернігівщини. Ми виконуємо українські народні
пісні, співаємо автентичні пісні свого регіону – і цим ми цікаві. Ті, хто нас слухають,
несуть цю культуру далі, у свої родини і колективи. До ансамблю разом з
батьками долучаються і діти. У нас є виступи-обряди, де потрібна їх участь. Вони
співають з нами і ніколи не запитають, нащо нам співати ті давні «немодні» пісні, адже розуміють
їх цінність.

Розкажіть про
цей колектив.  

Історія
«Червоної калини» почалася більше 37 років тому. Саме тоді на заводі «Сільмаш»
було створено цей самодіяльний колектив. Зараз в колективі є учасники, які  співають в ньому близько 30 років. Безумовно,
ми шануємо історію, відновлюємо деякі твори в новому, більш сучасному
аранжуванні.

Народний аматорський фольклорний ансамбль «Червона калина» сьогодні – це знаний
колектив із багатою історією, званням та власним неповторним обличчям. У його
творчості поєднуються автентичність і сучасне бачення української пісенної
культури. Ансамбль став справжнім осередком збереження та популяризації народних
традицій, наші  виступи щоразу дарують
глядачам не лише яскраві емоції, а й глибоке відчуття причетності до рідної
спадщини.

Хочу зазначити,
що учасники «Червоної калини» – аматори. Вони ходять на репетиції, забираючи
час від родини і сімейних справ. Але наш колектив збільшується. Я вдячна усім,
хто співає з нами, а також ми радо чекаємо нових учасників.

Я б не була
такою, якби не було учасників «Червоної калини». Вони творять мене, а я – їх.
Тому й не може бути керівник гарним окремо від колективу – це стається лише у
разі спільної дії і спільних зусиль. Взаємоповага незалежно від віку чи
професії – це теж важлива умова моєї діяльності.

Мені як керівнику
важливо створити гарну атмосферу в колективі. Без цього не буде розвитку й
успіху. Коли ми збираємося, то все погане залишаємо за дверима. І наші
репетиції й виступи – це ще й своєрідна психотерапія. Зараз ми реально – велика
родина, у нас вже сформувалися свої традиції. В ансамблі потрібен кожен,
кожному раді – так є насправді, і я завжди наголошую на цьому.

Як вибираєте
репертуар ансамблю?

Окільки наш
колектив фольклорний, то я намагаюся не брати до репертуару авторських пісень. Звісно,
є знакові для українців пісні, які має знати кожен і які ми співаємо: Гімн
України, «Молитва за Україну», твори на вшанування наших захисників і
захисниць. Але основа репертуару – українські народні пісні та автентичні пісні
нашого регіону. Я їх шукаю скрізь: на аудіовізуалізованих сайтах, під час
поїздок на фестивалі й конкурси, у спілкуванні з людьми, а також у збірках
збирачів-мистецтвознавців (Леопольд Ященко, Василь Полевик, Іван Синиця та інші).
Під час етнографічних експедицій вони фіксували все: слова і мелодії пісень,
місцевість, де вони були записані, і дату запису, а також усі дані виконавця. Звісно,
я можу робити своє аранжування й обробку але обов’язково мелодія зберігається
ще та, первісна.

Як керівник ансамблю, я дуже прискіплива до репертуару,
адже саме він формує обличчя колективу та відкриває нові грані творчості. Наші
учасники виконують різнопланові й різножанрові твори – від автентичних народних
пісень, сповнених глибокої мудрості й душевності, до сучасних обробок, що
надають знайомим мелодіям нового звучання. Такий підбір дозволяє показати
багатство української пісенної культури, створює емоційну палітру для кожного
виступу й робить нашу творчість близькою людям різного віку та вподобань.

«Червона калина»
своїми піснями збирає кошти на ЗСУ

Так, ми часто
співаємо просто на Гоголівській, також влаштовуємо акції («Коляда для ЗСУ» та інші).
І загалом усі виступи й заходи спрямовані на допомогу та потреби наших
захисників. На мою думку, зараз це найважливіше. Усіх нас дуже пригнічує
тривала війна, у голову йдуть важкі думки… Але коли на вулиці перехожі чують народну
пісню, то у них покращується настрій, вони усвідомлюють, що треба жити,
розвивати країну і творити культуру та охоче підтримують збір.

Авторські
фольк-мюзикли – новий формат виступів «Червоної калини»

Так, це візуалізація
стародавніх традицій та відновлення обрядовості Чернігівщини з дотримання всіх
побутових норм цих обрядів. Я вважаю, що важливо знайти, зберегти і передати це
надбання нашого краю далі.

Осінній цикл
свят – це «Сіверське весілля», де відтворені традиції ХІХ століття. Після його
презентації до мене стали зверталися молодята, які хотіли організувати своє
весілля з вкрапленнями цих давніх обрядів. І ми разом обговорювали, як це гарно
зробити. На сьогодні вже хочу доповнити цей фольк-мюзикл новими ідеями й
елементами, про які я нещодавно дізналася від наших старожилів. І дуже гарно,
що наші виступи змінюються та  доповнюються, бо вони живі й далі будуть збагачуватись.

Зимовий цикл – це
традиційна «Коляда для ЗСУ». Ми співаємо колядки нашого краю з дотримання всіх
атрибутів цього зимового свята. І вони лунають у багатьох  установах нашого міста, на вулицях – а всі
зібрані під час цих виступів кошти спрямовуємо на допомогу нашим
захисникам. 

Є ще й
«Масниця», де ми показуємо повністю весняний цикл проводів зими і зустрічі
весни. Ще один цікавий весняний обряд – закликання (загукування) весни. Ми його
проводили на вулиці – і нашими глядачами були перехожі, які зацікавилися,
фотографували, знімали і навіть підспівували.

Нещодавно «Червона
калина» повернулася з Коломиї. І ця
поїздка мала значення, що
виходить далеко за межі одного виступу. Це було поєднання культурних регіонів
України, де кожен представляв свою унікальну мелодику, традицію та пісенну
спадщину. Наш ансамбль виступив як місток між Поліссям і Гуцульщиною, між
різними регіональними барвами, що творять єдине полотно української культури.
Ми привезли до Коломиї пісні нашого краю – а натомість отримали натхнення від
автентики Прикарпаття, відчувши єдність у розмаїтті. Така культурна взаємодія
має велику вагу, адже саме в ній народжується усвідомлення нашої спільної
ідентичності, яку «Червона калина» з гордістю несе і презентує по всій Україні.

Які музичні
інструменти використовуєте під час виступів?

У нас все
автентичне – від пісень до інструментів. Звісно, тут завжди був баян. Коли я
прийшла до ансамблю, почала втілювати у життя ідею гри на різних народних
інструментах. Наші предки для видобування звуку використовували все, що було в
них у побуті. Ми додали ударно-шумові
народні інструменти: косу, бухало, рубель, тріскачку, виготовлену ніжинським
народним майстром Сергієм Святним, гребінь, дерев’яну коробочку, яка імітує
цокіт копит, скляні пляшки, які дають класний звук. Усі ці звукові ідеї виникають
у період роботи над твором і, безумовно, не залишають глядача байдужим, створюють
неповторний колорит.

Ви навчаєте
дітей співу в музичній школі та Будинку дітей та юнацтва.

Окрім керівництва ансамблем, я викладач вокалу та керівник хору молодших
класів «Промінець». Робота з дітьми має свою особливу цінність і водночас
вимагає великої делікатності: потрібно не лише розвивати голос, а й виховувати
любов до пісні, навчати відчувати красу української музики з раннього віку.
Дитячий хор чи ансамбль – це перші кроки юних співаків у світ мистецтва, і від
того, яким буде цей старт, залежить їхнє подальше ставлення до музики та
культури загалом. Для мене важливо, щоб кожна дитина відчула себе частиною
творчої родини, навчилася співати серцем. Я щиро люблю навчати дітей, адже
кожне заняття з ними дарує особливу енергію та натхнення. У їхніх очах завжди
світиться цікавість, а в голосах — щирість, яка не може залишити байдужим.

Ви будуєте і
сольну кар’єру.

Дійсно, мене часто
запрошують виступати, і я це люблю, я цим живу. Співаю у трьох вокальних
манерах: академічній, естрадній, народній. І коли у мене запитують, як мені це
вдається, для мене це комплімент, визнання мого професіоналізму. Кожен з цих
стилів має свою родзинку, всі вони улюблені. Звісно, сольно співати спокійніше,
адже тут я відповідаю сама за себе. До речі, вже пишу свою авторську пісню! Це
дуже цікавий досвід. Тож чекайте.

Які маєте
захоплення?

Дуже люблю
готувати, захопилася випіканням тортів, але й сама не помічаю, як в цей час
знову починаю співати… Музика всюди і завжди зі мною. Постійно нові ідеї і
проєкти, репетиції, поїздки й виступи. Не можу відокремити роботу від свого
життя – а це постійна мозкова діяльність і затрата ресурсу.

Щоб довго
втриматися на сцені і бути цікавим глядачу, гідно представляти себе і пісні на
сцені, ти маєш постійно розвиватися. Інакше ти стаєш нецікавим. Треба
вкладатися у навчання, у розвиток, у костюми. Ця робота має бути систематичною
– тоді буде результат. І поки у мене є наснага й бажання, я це буду робити.

Цього року я
отримала стипендію Президента України. І те, що з кількохсот претендентів було
обрано й мене, засвідчує: мої здобутки у професійному і творчому плані досить
значні.     

Я завжди кажу: «Кожна
людина знайде своє місце, якщо щиро прагне цього». І сьогодні я з
упевненістю можу сказати, що знайшла себе – реалізовуюсь у творчості й водночас
допомагаю іншим відкрити свій шлях.