Плетуть сітки, в’яжуть шкарпетки та готують смаколики: допомога ЗСУ від пенсіонерів Чернігівщини

І медом, і горіхами, і маскувальними сітками. У цій багатоповерхівці на Подусівці щодня збирається майже десяток пенсіонерок. Їхнє дозвілля кардинально змінилося, коли на підступах до Чернігова було чути свисти рашистьких снарядів. Тоді жінки полишили усі буденні справи та взялися допомагати фронту, хто чим може. Починали вкупі з мешканцями інших будинків, а пізніше знайшли приміщення, у якому працюють і досі, – пише 0462.ua.

Жаль хлопців, потрібно щось їсти, потрібно допомагати, щоб скоріше була перемога.

Керує процесом та збирає усіх завзята волонтерка Любов Соловей. Йдеться у сюжеті телеканалу «Новий Чернігів».

Різали ми на сітки смужки, розплітали різні светри на нитки для носків, а зараз б’ємо горіхи, пакуємо для їжі. Тут така кімнатка була, переодягалися наші працівники, двірники, слюсарі. А після війни вікно було розбите, ми самі засклили це вікно і прибрали все, поклеїли шпалери, все зробили. ЖЕК нам дозволив, сказав: працюйте. Тут було багато сміття, ми все вивезли його, викинули, своїми силами, – розповіла волонтерка Любов Соловей.

Їхня команда працює у справжньому родинному затишку: ікони, скатертини та навіть картини. Так вони облаштували свою кімнату, адже тут проводять переважну частину дня – з обіду і до самого вечора. Зараз перед волонтерками постало завдання забезпечити бійців на передовій поживними смаколиками. Горіхи і мед сюди зносять з усього мікрорайону. Жінки б’ють плоди, чистять, обробляють, заливають медом і кладуть до пакетів — кажуть: так їсти зручніше і вистачає кожному. За день вдається нафасувати понад 150.

– У кожного є хтось, хтось знайомий, хтось близький, хто знаходиться там. Усіма силами, хто чим може – допомагаємо. Як ми можемо залишити їх там, знаючи: такі морози, такий холод, що ми тут, у теплій кімнаті робимо якусь справу, а вони там мерзнуть на морозі. Воно поживне, ситне і дуже вигідно, мої знайомі хлопці розповідали, що кинули пакетик у карман, дістали, з’їли, запили – і ситість є. І завжди кажуть: ми хочемо солоденького, – каже волонтерка Тетяна.

Поміж кропіткої роботи волонтерки не забувають підтримувати і моральний дух наших воїнів: пишуть зворушливі листи, у яких бажають захисниками якомога швидше повернутися додому та вигнати ворога з української землі. Усе, що пакують жінки, невдовзі поїде на фронт, а вони і далі працюватимуть та наближатимуть нашу перемогу.