Франківець Роман Штибель працює і в дитячій реанімації, і в госпіталі на нулі

Він рятує і немовлят,  і поранених українських захисників. 26-річний Роман Штибель водночас працює анестезіологом у дитячій реанімації в Івано-Франківську та їздить на ротацію з Госпітальєрами на фронт.

Рідний брат та батько Романа – у ЗСУ, вони – військові медики. А хлопець вирішив працювати, що називається, на два фронти. Бо у мирному місті його професія не менш потрібна, аніж у стабілізаційному пункті неподалік Бахмута.

Торік Роман зрозумів, що, окрім медичної, зобовязаний отримати ще й і військову освіту. Паралельно проходив вишкіл у медичному об’єднанні Госпітальєри.

У першу ротацію на передову поїхав одразу після того, як склав державний іспит.

Коли повернувся з передової,  його одразу ж запросили до Івано-Франківська в реанімацію обласної дитячої лікарні. Тут він проходив інтернатуру. І тут його дуже цінують як фахівця.

Каже, якби не підтримували колеги та керівництво лікарні, одночасно волонтерити та працювати  він просто не зміг би.

Щомісяця Роман їздить з Госпітальєрами. Завжди працює в одній і тій самій  бригаді. Тут всі – з різних куточків України.

– Я з Франківська, анестезіолог мій зі Львова, хірург з Вінниці, водій з Одеси, а медик з Києва, – перераховує Роман.

Вони мали б лише евакуйовувати поранених з передової, але  через велику потребу у лікарях, часто працюють в стабілізаційних пунктах. Там і живуть.

За кілька днів Роман рушає у пяту ротацію. Кожного разу це інше місце. Але завжди пекельне.

– Коли працювали в Бахмуті, там не бувало так, щоб спокійно. Там постійно працювали. Бо поступало дуже багато поранених, – згадує Роман.

Завдання медичних волонтерів  не лише врятувати армійців, а дати можливість бодай трохи відпочити військовим медикам. Адже добровольці, ті ж Госпітальєри, повертаються на ротацію, а військові там завжди.

– Було від 150 до 250 поранених у день. Багато контузій, багато дрібних уламків. Але є і важкі. Іноді  і добу не доводилося спати, і півтори доби не лягати, – говорить хлопець.

За словами Романа, ця війна йому показала справжню Україну. Він стикнувся з безліччю людських історій і проявів героїзму.

– Ти розумієш, що у кожного воїна, якого ти зустрічаєш на фронті, пораненого чи живого, своя історія. Всі вони називають себе українцями і готові битися за цю державу на смерть, – говорить Роман.

Він продовжує рятувати і українських захисників, і немовлят, які, вірить, житимуть у вільній, мирній, щасливій Україні.