Довбуш (2023) – рецензія на фільм Олеся Саніна

Довгоочікуваний український фільм Довбуш виходить у кінопрокат вже 24 серпня. Перші покази стрічки відбулися у межах Одеського міжнародного кінофестивалю. Вихід картини планувався у 2022 році, але через повномасштабне вторгнення держави-терориста Росії його перенесли.

Зараз Довбуш вважається найдорожчим українським фільмом із бюджетом у 120 млн грн, з яких 65 млн – державні кошти. У доларовому еквіваленті це трохи більше $3 млн, що є мізером для Голівуду у подібному жанрі. Та ця картина була варта цих грошей, у чому ви можете переконатися самі.

Стрічка подолала тернистий шлях від початку знімань до виходу на екрани, адже відтоді минуло п’ять років. Це пригодницько-історичний екшн про найвідомішого ватажка опришків у Карпатах Олексу Довбуша. До речі, це далеко не перша екранізація життя цього історичного персонажа.

Так, перша картина під назвою Олекса Довбуш вийшла на екрани у 1959 році у період радянської окупації України. Її режисером був українець Віктор Іванов, який також зняв відому картину За двома зайцями. Тоді роль Довбуша виконав росіянин Афанасій Кочетков. Він розмовляв російською, тож його було передубльовано українською. Але та картина зазнала цензурування, особливо її українська версія, яка скоротилася на 16 хвилин.

Друга проба екранізації життя Олекси Довбуша у 2018 році була настільки жахливою, що хочеться забути про її існування взагалі. Йдеться про фільм Легенда Карпат, в якому головні ролі чомусь виконували не професійні актори, а співаки. Про цю недолугість можна довго говорити, але краще перейдемо до фільму Олеся Саніна.

Події картини розгортаються здебільшого у Карпатах у XVIII столітті. Через жорстоке правління польської шляхти частина гуцулів тікають в гори та стають опришками. Саме так відбувається і з двома братами – Іваном та Олексою Довбушами. Після того як їхніх батьків вбиває польське військо, між Довбушами починається розбрат. Адже Іван прагне грошей, а Олекса – справедливості та волі для свого народу від панського гніту.

– Я не хочу тікати, я хочу жити тут, вільно, на своїй землі, – скаже Олекса своїй коханій Марічці.

Головну роль Олекси у стрічці виконав Віктор Стрельников, який раніше зіграв у пригодницькому бойовику Безславні кріпаки. І це, воістину, дуже потужна акторська робота. Так само, як і роботи Дар’ї Плахтій, Олексія Гнатковського, Дмитра Вівчарюка, Олександра Мавріца, а також польських акторів Матеуша Косьцюкевіча та Агати Бузек.

На початку картини Олекса воює з військами Московії у лавах поляків. Польський капітан Пшелуський (Матеуш Косьцюкевіч) обіцяє гуцулам, які воюють у війську, свободу за виконане військове завдання. Втім, після того, як вони успішно нейтралізують московитів, Довбуш опиняється у кайданах. А до його коханої Марічки (Дар’я Плахтій), з якою вони лишень побралися, доходить звістка про його смерть.

Дівчина стає вдовою та невдовзі бере шлюб зі Стефаном Дзвінчуком (Олександр Мавріц). У цій історії пізніше проглядатиметься лейтмотив до твору Украдене щастя Івана Франка. А батько Довбуша, після “смерті” сина встановить на висоті хрест в пам’ять про нього. Коли Олексі вдається звільнитися з в’язниці, він опиняється у вівчарів на полонині. Якийсь час там живе, але через вбивство батьків повертається у рідне село. Відтоді й починається історія його боротьби.

У стрічку також вписана легенда про зустріч Олекси Довбуша із засновником хасидизму Баал Шем Тов, який допоміг опришкам сховатися від переслідувань шляхти. Зокрема, є сцена, в якій Довбуш дарує своєму рятівникові люльку.

Подібних фільмів із масштабними ефектними битвами, в українському кіно ще не було. А якщо й так, то їх можна порахувати на пальцях однієї руки. На достойному рівні тут і кольорокорекція, і операторська робота, і звукова партитура. Попри жанр екшну, режисер мастито вписав у свою роботу традиції гуцулів, їхній побут та звичаї. А панорамні сцени карпатських гір у картині не можуть не зачаровувати.

Можливо, в нинішніх реаліях більшого ефекту захоплення у глядацьких залах України було б досягнуто, якби на місці шляхти опришки боролися з московитами, але Санін задовольнив цю прогалину ефектною сценою. У ній брати-опришки в результаті детально спланованої операції крадуть золото, призначене російській цариці. Утім, судячи з років життя Довбуша, тут йдеться не про вертихвістку Катерину II, а про царицю Єлизавету Петрівну.

Нова картина Саніна однозначно краща за його попередній фільм Поводир, що більше запам’ятався скандалом з відбором на Оскар від України. 22 серпня розпочали прийом заявок для відбору фільму на премію Оскар-2024 від України. Ймовірно, серед претендентів ми побачимо Довбуша. Але якщо саме цей фільм оберуть як представника України, не варто плекати надію на шортліст. Так, це фільм доволі непоганий, але вкрай рідко у цю категорію потрапляє подібний жанр. У 90% – це артгаус і лауреати численних кінопремій.

Довбуш – це історія про борця за волю свого народу. Про людину, яка жила та обманула смерть. Його постать є також нашою ідентифікацією, ким ми є. Дуже хотілося б, щоб на цей фільм українці пішли у кінотеатри так само, як на Барбі. Тут немає рожевого кольору, але фільм дасть більше за просто яскраву картинку.

Фото: Pronto Film