Зруйноване війною щастя: як ніжинка Вікторія Дворська переживає біль втрати

2 години назад

154 3 хвилин читано

Наприкінці 2025 року на Алеї Героїв у Ніжині відкрили ще три стенди в пам’ять про захисників, які загинули в російсько-українській війні. Серед них — мій сусід Сергій Вікторович Дворський. У моїй уяві він так і залишився світлою людиною з доброю усмішкою.

Пам’ятаю, який шок пережили ми, сусіди, коли дізналися про його загибель. Здавалося, ще кілька днів тому він, перебуваючи вдома у відпустці, вітався з нами у дворі, підносив “на поверхи” наші сумки, бо нам, жінкам, важко, і раптом — ця приголомшлива новина!

На фото Сергій Дворський з донькою. Фото з архіву

“Сергій не добув у черговій відпустці тиждень. Зателефонували з військової частини і сказали, що в нього лише доба на збори, що їх терміново відправляють на Дніпропетровський напрямок. Він поїхав з дому 16 вересня, а 1 жовтня ми отримали чорну звістку”, — голос дружини Вікторії тремтить. У шлюбі подружжя Дворських прожило 13 років. У вересні 2023 року повінчалися.

Познайомилися Вікторія та Сергій, коли були підлітками. Дівчинка часто приїжджала в гості до бабусі в село Бакаївка Ічнянського району (нині Прилуцький). Одного разу вона запобігла юнацькій бійці між своїм двоюрідним братом Сергієм (який, до слова, зараз боронить країну від ворога) і Сергієм Дворським — їхня родина проживає в цьому ж селі. Згодом юнацьке захоплення переросло в кохання. Вікторія чекала Сергія з армії. І дочекалася.

Весілля зіграли в Славутичі, на батьківщині нареченої. Сергій спочатку працював на заводі лампових технологій “Вітава”, згодом — охоронником, спеціалістом на АЗК та на будівництві, де зарекомендував себе як відповідальний та працьовитий робітник.

Дев’ять років тому Дворські переїхали до Ніжина. Спочатку житло винаймали, потім придбали власне. У молодій родині на той час вже підростала донечка Міланка. Вікторія працевлаштувался практичним психологом в Ніжинський Будинок дітей та юнацтва.

На початку повномасштабного вторгнення Дворські виїхали в Бакаївку — думали, що у селі буде безпечніше. Разом з ними в бабусиній хаті знайшли прихисток ще дехто з родичів Вікторії. Бабуся на той час перебувала в лікарні.

Однак з першого дня війни у Бакаївці було неспокійно. Окупанти, які рухалися у напрямку Великої Дороги, що на Ніжинщині, повзли через Комарівку та Бакаївку. Село, в якому перебувала сім’я Дворських, було заблоковано, виїзд та в’їзд був фактично неможливий.

Отримавши повістку, а вона надійшла в поштову скриньку, Сергій вже вирішив, що робитиме далі. Зі слів дружини, питання про те, щоб ухилитися від служби, навіть не обговорювалося. Після відходу ворожих військ Дворські повернулися до Ніжина, а вже через кілька днів Сергій прямував до військомату…

Він потрапив в 20 окремий батальйон спеціального призначення “Україна”. Згодом на базі 210 окремого спеціального батальйону Berlingo та 20 окремого батальйону спеціального призначення “Україна” сформовано 210 окремий штурмовий полк, який об’єднав добровольців та підрозділи для штурмових дій.

Влітку 2022 року Сергія Дворського було відправлено на Донецький напрямок. Саме тут захисник з Ніжина разом з побратимами пережили першу болючу втрату — під час виконання бойового завдання загинув 28-річний командир — лейтенант Володимир Васильович Торогой.Реклама:

Повернувшись з Донеччини, Сергій проходив навчання в Британії, на Львівщині. У 2023 році стояв на охороні кордону з Білоруссю.

В боях на Курщині сержант Сергій Дворський брав участь в якості командира міномету Першого мінометного відділення мінометного взводу Третього штурмового батальйону ротно-тактичної групи. Завдання мінометників — забезпечення вогневої підтримки штурмових підрозділів.

Коли розрахунок Сергія Дворського виходив на позиції, зв’язку з рідними не було по кілька днів. У такі моменти Вікторія не знаходила собі місця, але завжди вірила: чоловік обов’язково повернеться із завдання, зателефонує і заспокоїть. Від нав’язливих думок відволікали клопоти про донечку Мілану і робота з дітками. Нагородою за пережите були коротенькі зустрічі з коханим чоловіком в різних куточках нашої країни…

Після Курщини захисник Сергій Дворський двічі побував на Дніпропетровському напрямку, де виконував завдання по обороні територальної цілісності України. Воїн загинув 1 жовтня 2025 року внаслідок ворожого обстрілу КАБами в районі населеного пункту Калинівське Дніпропетровської області.

Провести Героя в останню путь прийшли рідні, друзі, знайомі, бойові побратими. У дворі нашої багатоповерхівки зібралися сусіди, щоб востаннє попрощатися з воїном, який віддав своє життя за Україну. Плакали всі…

Поховали захисника на Фрунзівському кладовищі в Ніжині, на Алеї Слави — серед тих, хто навіки залишився в строю…

В квартирі Дворських тепло і затишно. У свій законний вихідний Міланка дивиться мультики. Поки Вікторія заварює каву, я роздивляюся грамоти, відзнаки і фотографії Героя. На кожній світлині — він усміхнений. Всі троє — Сергій, Вікторія та Міланка — щасливі, бо були справжньою родиною, де панували любов, мир і злагода. А тепер це все у минулому… Якби він тільки знав, як боляче його дівчаткам!

Не можу не спитати: “Вікторіє, де берете сили, щоб триматися?” На хвилину жінка замовкає. Ледь стримується, щоб не розплакатися. “Абстрагуюся. Уявляю його живим. Вчуся стримувати емоції: вдома — заради донечки, на роботі — заради інших діток. Професія в мене така”, — її голос зрадницьки тремтить.