“Журналіст повинен допомагати людям через критику”: інтерв’ю зі Станіславом Кармазіним

Сьогодні, 6 червня – День журналіста.

24-річний Станіслав Кармазін родом з Чернігівщини, журналіст сайту “Хочу”, аспірант НДУ ім. М. Гоголя. Окрім цього уже написав пів книги, сотню віршів.

“Обожнюю сценічні штуки всякі і ремесло ведучого. Зокрема, тому і падав вибір на журналістику” – говорить він. 

MYNIZHYN з нагоди Дня журналіста поговорив зі Станіславом про якості успішного журналіста, складності професії, етичні дилеми та майбутнє журналістики в епоху цифрових технологій.

-Чому ви обрали саме НДУ?

-опинився в НДУ, бо він був відносно недалеко від мого дому. Якраз той рік був, коли журналістика розпочалася в Ніжині і я подумав, а чому б і ні.  

-Чому саме журналістика? 

-Перш за все, бо для мене це багатогранність. Це один із тих фахів, в якій ти можеш реалізувати абсолютно різні навички. Тому що журналіст повинен за потреби вміти вникнути в будь-яку спеціальність. Це залежить від тексту або ж від сюжету, який він знімає. Журналіст повинен бути інколи вчителем, інколи будівельником, інколи лікарем. Звісно в 17 років не було такого уявлення чим ти хочеш займатися на сто відсотків. Журналістика може реалізувати ментально в нищій мірі, але можливо моралізувати будь що. Я вважаю, що це на рівень вище при всій повазі до будь-якого фаху і цікавіше. 

-Які якості найважливіші для успішного журналіста? 

-В першу чергу це професіоналізм, для будь-якого фаху, а для журналіста так точно, перфекціонізм, скептицизм, дочитування до кожного слова, до кожної фрази, до кожного джерела. Нахабність повинна бути, але така помірна і егоїзм має бути. Це не межує із якимись уявленнями про порядність, але це повинно бути для кар’єри і для задоволення своїх творчих амбіцій, але при цьому всьому, повинна бути справедливість до того, що досліджуєш, чесність і організованість.

-Що допомагає вам бути чесним? 

-Як підказує серце так і роблю. Якщо я за щось шкодую, от тоді треба задуматись. А якщо ні про що не шкодую, то я сподіваюсь це було чесно в той момент. 

-Чи подобається вам тематика, в якій зараз працюєте?

-Це не перше місце роботи, і не перше місце роботи за фахом, тому я можу сказати, що мені подобається культура, спорт ну і шоу-бізнес. Перше місце роботи – спортивний сайт, описи боксерських боїв, хокейних матчів, баскетбольних матчів. Чому подобається? Тут є і аналітика, і емоції. Вони полярні. Або негативні, або позитивні, саме тоді цікавіше. 

-Чи стикалися у своїй практиці з етичними дилемами? Реклама:

-Я працював спеціалістом зі зв’язків з громадськістю у своїй Варвинській громаді. Були певні випадки, тому що це локальна річ. Було дуже багато в мій бік, от такого, коли люди спеціально до тебе дочитуються, шукають якусь омарку і я до сих пір не розумію чому…Всім людям властиво помилятися. Інша річ, мені довелося багато писати некрологів, тому що це було пов’язано з героями, які загинули на війні. Деякий момент в 22 році весь робочий день перетворився на те, що треба було, а то й не по одному писати некрологи. Хотілося його написати не так як зазвичай це пишуть, просто біографічні дані і висловлюємо щирі співчуття. Хотілося більше написати з творчим підходом. І коли ти пишеш з творчим підходом, і відслідковуєш текст, саме те, що повторюється треба замінити, бо воно буде читатись не дуже добре. Структуру “героїчно загинув”, яка вже зустрічається по тексту, ще раз замінюєш на “помер”, а люди вони емоційні, їм мало двох-трьох разів “героїчно загинув” і вони говорять, що не можна писати просто помер… Я себе відчував винним, але хотів пояснити, що це не через те, що я вважаю, що людина не героїчно загинула, просто буде з професійної точки зору це некрасиво. Мене час-від-часу, можливо, не розуміли, але в більшості випадків розуміли. 

-Яка робота у журналістиці найскладніша на сьогоднішній день? 

-Відповідь буде максимально коротка – військовий журналіст, тому що це не тільки моральне переслідування, а й фізичне постійно під обстрілами. Я переконаний, що їм найважче. 

-Що вам більше імпонує: писати наукові статті чи писати статті для ЗМІ?

-Поки що ЗМІ, тому що це легше, швидко робиться. А от з науковими статтями поки що непросто, але цікаво, дуже цікаво. Тому що з керівником обрав тему “Газетна публіцистика періоду Перебудови 1985-1990 рр”

-Як ви бачите майбутнє журналістики в епоху цифрових технологій та соціальних мереж?

-Я думаю дещо зникне взагалі. От газети, вони зникнуть із відходами останнього покоління, яке полюбляє цей процес. До процесу читання вони ставляться, як до певного ритуалу. Читання газет не просувається в суспільстві, якщо порівнювати з Італією чи Іспанією, де до сих пір людина надає перевагу посидіти, попити каву і почитати саме газету. Газетам прийде кінець і телебаченню, тому що все буде через інтернет. Тут є певні ризики, мені так здається, тому що блогерство, воно певній мірі шкодить професійній журналістиці, це люди раше непрофесійні…Є і талановиті, але є ті, що забруднюють середовище по типу сайтами-програмами Fake news, яке не повинно пліткуватися у мережі, але це є і воно буде ще більше розвиватися, нажаль чи на щастя це покаже тільки час.

-Які б ви поради дали студентам, які хочуть навчатись на журналіста?

-Ну студентам, наприклад. які хочуть вступити в НДУ, я б дав пораду не розчаровуватись, якщо не подобається, можливо, перші півроку. Якщо ви розумієте. що займаєтесь близьким, треба просто почекати, бо в багатьох є уявлення, що достатньо просто отримати фах і ви будете професійним популярним, але це не так, університет цього не дає, ви самі все повинні робити. Не ставте високих очікувань, напевно це основна порада.

-Чи є у вас певний професійний взірець у журналістиці?

-Немає, мені здається це неправильно когось організовувати. Я роблю свої помилки, мені здається професійний взірець – це ти сам для себе майбутній. Принаймні треба вірити в те, що так воно і буде. Є ті. хто подобається, але це більше театральна річ, як вони говорять, наскільки вони емоційні.

-Яку роль на сьогоднішній день журналіст відіграє у суспільстві?

-Якщо говорити про нас, то зараз це колосальна роль. Всі ми знаєм, що це четверта влада, а українському менталітету притаманно не терпіти те, що їм не подобається. Журналісти вони допомагають народові шукати тих людей, які можуть покращити їхнє життя. Журналіст повинен допомагати людям через свою критику. В українському інфо просторі це реалізується на сто відсотків, навіть попри те, що зараз війна, але все одно журналісти не стають пропагандистами, подекуди можуть навіть критикувати певні дії, які їм не подобаються у владі. Щодо світової журналістики, мені здається, що треба хоча би спробувати поборотися за те щоб журналістика, як наука вона розвивалася більше.

-Щоб ви побажали всім своїм колегам в День журналіста?

-Моє головне побажання своїм колегам в День журналіста – зустрічати це свято під синьо-жовтим стягом через 5,10, 50, 100 років. Наразі це найголовніше.

Раніше ми писали: На війні загинула журналістка Суспільного