Віталій Іванченко – ексклюзивне інтерв’ю про Дільничного з ДВРЗ і зйомки з дружиною

Актор Віталій Іванченко в ексклюзивному інтерв’ю Фактам ICTV розповів про зйомки в проєктах Дільничний з ДВРЗ, свого героя Петра Дзюбу і роботу на майданчику з дружиною, акторкою Маргаритою Бахтіною.

Ексклюзивне інтерв’ю з Віталієм Іванченком

Нещодавно актор Віталій Іванченко знявся в новій чотирисерійці телеканалу ICTV2 ДВРЗ. Повітряна тривога. У стрічці він повернувся до свого культового героя – дільничного з району ДВРЗ Петра Дзюби.

Події серіалу відбуваються в наші дні – усі персонажі переживатимуть війну: ракетні та дронові атаки, тривоги, страхи. У новій реальності дільничним доведеться відшукувати на районі злочинців, які таємно працюють на ворогів.

– Віталію, якось ви зізналися, що придумали суржик своєму герою Петру Дзюбі. Звідки взяли ці деталі і які ще були знахідки?

– Я давно вже хотів зіграти такого персонажа, в якому би люди впізнавали себе, своїх знайомих. Важливо чесно показати мову героя, щоб він в побуті говорив так, як люди в житті.

Я сам народився на Полтавщині, в Миргороді, потім батьки переїхали в містечко Велика Багачка. Поруч Хорол, Сорочинці, Диканька – гоголівські міста. І я вирішив зробити Петра Дзюбу таким полтавським хлопцем – веселим, з почуттям гумору, щирим. Ну, так, в нього є деякі недоліки, але в житті немає ідеальних людей.

– Він ще буде розкриватися як образ?

– Обов’язково! В нього є свої таємниці, а взагалі, він трагікомедійний персонаж. Але зараз, після трьох сезонів серіалу і фільму Операція Новий рік, що були показані, – про мого героя розказують самі глядачі. Петю Дзюбу люблять навіть діти – і мене це тішить.

– Що дарує вам відчуття радості на майданчику?

– Сама робота – я дуже вдячний всім своїм партнерам і знімальним групам, бо всі ставилися дуже відповідально, і в підсумку ми маємо такий добрий результат.

А ще я радий, що з першого сезону на майданчику працюю з дружиною – Маргаритою Бахтіною. Коли ми проходили проби, не знали, що на нас чекає.

– Які зміни спіткають Дзюбу у Повітряній тривозі?

– Життя всіх українців змінилося після повномасштабного вторгнення. І дійсно, в новому проєкті глядачі побачать нашу воєнну сучасність – з атаками, сховищами, загрозою, все як у житті. Звісно, мій герой також зазнає серйозних змін: Дзюба буде впізнаваний, але все ж інший. Всі інші деталі – в новому проєкті, чекати вже недовго.

– У вас із Маргаритою нещодавно річниця весілля була…

– Так і є, це несподівано і дуже приємно! Дійсно, 20 січня ми відзначали 15-річчя нашого весілля.

– Це кришталева річниця – вітаю вас! Розкажіть, що спланували?

– Зараз на тлі війни ми особливо нічого не святкуємо – все відкладаємо на ті часи, коли буде перемога і мир. Просто були невеличкі родинні посиденьки.

– Пригадаєте якісь важливі сімейні події, свята, подарунки?

– Так, є що пригадати, але на це дня точно не вистачить! Можу розповісти, як ще до повномасштабного вторгнення ми з дружиною зробили подарунок нашому сину. На його день народження ми подарували трьохкімнатну квартиру. Для нас це серйозна і визначна подія.

– У нас вже був сумний досвід: ми вперше вклали гроші і потрапили на нечесного забудовника, який кинув і нас, і багатьох людей. Нам пощастило, ми частину вкладів змогли забрати.

Потім все співпало: і нова квартира, і день народження сина.

– Ваш син хоче бути актором, як його батьки?

– У нашій родині важливі питання приймаються спільно. Ми все обговорюємо, враховуємо, а потім вирішуємо, що робити. Але я б не хотів, щоб син зв’язував своє життя з кіновиробництвом. Мені б хотілося, щоб він обрав собі більш прогнозовану спеціальність. Але побачимо, як буде.

– Ви за два роки вже адаптувалися до тривог, війни…

– До цього не можна звикнути, бо за цим стоїть зло і смерть. Але дійсно, ми вже знаємо, що робити і як поводитись. І ми ніколи цього не забудемо і не пробачимо.

– Як справляєтесь із пригніченістю, страхами?

– Знаєте, нещодавно ми відвідували наших поранених військових у реабілітаційному центрі Recovery. Для них напередодні Нового року телеканал ICTV2 влаштував показ нашого новорічного фільму про ДВРЗ. І там я побачив різних хлопців: у когось не було руки, ноги, а хтось взагалі був без кінцівок у дуже важкому стані.

Коли я дивився в їхні очі, бачив велике бажання жити і перемогти. Мені здається, що в них треба запитувати, що їм допомагає вистояти, вижити і вірити в перемогу, а також в їхніх дружин, мам, дітей, які також долають зараз найважчі випробування.

– Нещодавно на вулиці ми зустріли виховательку нашого сина, в якої на фронті загинув чоловік. Наразі вона працює в школі і робить музейну виставку – вона активна, енергійна… Виявилося, шо наші жінки дуже сильні, в їхніх очах немає страху – є енергія, ціль, сила.

Звідки я це знаю? Ми з дружиною граємо у виставі Хостел 24/7, на яку зараз здебільшого приходять жінки. І цей вогонь незламності бачу в їхніх очах.

– Це ваша перша вистава?

– Так, єдина. Ми з Маргаритою несподівано виступили як продюсери, намагаємося її просувати і показувати. Але, насправді, це дуже серйозний процес, і спектаклем треба займатися постійно й наполегливо. Ми показуємо як антрепризу в театрі Лесі Українки, ми не в трупі – працюємо як запрошені актори.

Певний час ця вистава нас годувала, коли не було нічого, і половину зароблених грошей ми віддавали на ЗСУ. Я вдячний Господу і нашим військовим, які нас оберігають і дають змогу займатися творчістю. Низький уклін усім нашим воїнам.