ШТТЛ (2023) – рецензія на фільм Еді Волтера

В український прокат вийшла військова драма спільного виробництва України та Франції ШТТЛ режисури Еді Волтера, яка є його дебютом у повному метрі.

Минулоріч стрічка отримала приз глядацьких симпатій на Римському міжнародному кінофестивалі та брала участь у BFI London Film Festival. У серпні її показали вперше в Україні у межах Одеського кінофестивалю, що відбувся у Чернівцях.

Цей фільм унікальний для нашого кінематографу. По-перше, він здебільшого на їдиші, але українська мова там теж є. Та справжня унікальність у тому, що це перша українська стрічка, знята технологією одного кадру. Якщо ви бачили Мотузку Альфреда Гічкока, Бердмена Алехандро Гонсалеса Іньярріту або 1917 Сема Мендеса, то у цій картині той самий монтажний/операторський прийоми.

Дія картини розпочинається за 24 години до нападу нацистської Німеччини у межах операції Барбаросса. У центрі – історія одного дня і ночі у штетлі (єврейському поселенні – Ред.) на Львівщині, коли його мешканцям доводиться миритися з радянською окупацією.

До містечка Сокаль повертається юнак Мендель (Моше Лобел), який раніше залишив його, щоб займатися кіномистецтвом у Києві. Кіно – його найбільша пристрасть, але він повертається у рідні краї, щоб возз’єднатися зі своєю коханою Юною (Анісія Стасевич), яка є донькою рабина. Цей дует доповнює юнак-українець Дем’ян (Петро Ніньовський). Друзі розробляють план утечі, адже Юна має вийти заміж за ревного хасида Фолі (Антуан Міллет), який сподівається стати наступним рабином та лідером штетла.

У більшості картин спогади показують у чорно-білих тонах, а сьогодення — у кольорі. Проте тут все навпаки. Пояснення цього прийому є у самому фільмі, тому щоб не розкривати всі карти, порадимо бути уважними під час перегляду.

Прийом одного кадру, використаний українським кінооператором Володимиром Івановим, впадає в очі вже з перших кадрів, коли Мендель повертається у штетл та зустрічає Дем’яна. Камера супроводжує героїв крізь натовп та збудоване знімальною групою ціле містечко на Київщині, зокрема ринкову площу, синагогу, будинки та єврейське кладовище. До речі, після повномасштабного нашестя російської чуми побудоване для знімань село також опинилося під частковою окупацією.

Показана тут і непримиримість мешканців штетла до життя з радянськими окупантами. Приміром, в епізоді, де солдат-комуніст (Олександр Іванов) обіцяє повну свободу у “вільній державі” товариша Сталіна. Або коли хасиди на чолі з Фолі закликають власників крамниць зачинитися на шабат, а радянський офіцер наказує їм працювати.

Крім того, у картині піднімаються питання релігії, а ба більше — її переосмислення. Серед другорядних героїв є феміністка, яка закликає дозволити жінкам вивчати іврит та Тору. На це їй заявляють, що вона “збожеволіє”, як мати Менделя.

ШТТЛ починається в’язко, неквапливо, але зіткнення на шляху головного героя з іншими персонажами та, власне, його справжній мотив повернення справляє ефект віддушини. У фіналі ми бачимо істинну радість, коли друзі мріють про світле майбутнє, вони щасливі та спраглі до життя, допоки не настане світанок.

Якщо навіть відкинути те, що дія відбувається 21 червня 1941 року, все одно сидячи у кріслі перед великим екраном, ти відчуваєш, що тут щось не так. Ось-ось трапиться щось страшне – невідворотна трагедія, яка погубить ті радісні усмішки і мрії.

Це незвичний фільм, але він хороший, попри певні недоліки, адже ніхто не ідеальний. Він так само про наш біль. Фінальні кадри картини повертають глядача у вечір 23 лютого та ранок 24 лютого 2022 року. Ти відразу ненароком згадуєш, як минув твій день перед повномасштабним вторгненням росіян. Що важливо, досягти такого ефекту на меті не було, адже стрічку знімали до великої війни.

Тема Голокосту надзвичайно складна, адже у таких роботах завжди багато смерті та страждань. Найкращими картинами про це можна назвати Сина Саула, Список Шиндлера або Піаніста. ШТТЛ – інакший. Він не зосереджується на жахіттях, а показує життя, справжніх людей до трагедії.