SadSvit – інтерв’ю українського артиста про Касету та Маріуполь

SadSvit, справжнє ім’я якого Богдан Розвадовський, став музичною сенсацією у 2022 році. І збавляти темпи він не має намірів.

Артист народився 1 травня 2004 року в Івано-Франківську, а вже у 13 років почав опановувати музичні програми. У 2020 році він презентував свої перші сольні роботи. У 2021-му вийшов його перший альбом Cassette, трек з якого став знаковим вже під час повномасштабного вторгнення. Йдеться про пісню Касета. 

У 2022 році SadSvit втримав високі позиції, зокрема завдяки синглу Силуети, записаному у колаборації зі Структурою щастя. 

В інтерв’ю Фактам ICTV SadSvit розповів про загибель важливої для нього людини у Бахмуті, а також як відреагував на те, що його пісня лунала на Азовсталі.

 

– Ви створюєте музику у стилі постпанк. Для України це не найпопулярніший стиль. Чому вирішили зупинитися на ньому? 

– Я хочу уточнити, що нині почав експериментувати. Тому новий альбом, який готується до виходу, звучатиме в іншому стилі. Якщо повертатися до постпанку, то коли я його обрав як головний жанр, в Україні чув дуже мало подібного україномовного контенту.

Нещодавно, коли я давав концерт у Варшаві, поспілкувався з Романом MORPHOM (Роман Черенов – український музикант та саундпродюсер. – Ред.). Він сказав таку цікаву штуку: Я ще у 2012-2014 роках сказав, якщо на українській сцені з’явиться гурт типу The Cure, це буде фурор. 

Загалом так і сталося. Постпанк отримав нове життя саме в україномовному сегменті. Якщо прямо відповідати, то я обрав цей жанр, бо не знав нікого в Україні, хто б творив у ньому, а якщо щось і було, то це був російськомовний контент. 

– Українська музика нині розвивається двома паралельними прямими. Перша – це патріотична музика, а друга – це пісні на інші теми, але україномовні. Чи подобається вам така тенденція? Чи хотілось би щось додати?

– У нашій музиці повинно існувати все. Я вважаю, що мають задовольнятися всі запити аудиторії. Як то, заведено казати, байрактарщина. Все-таки на це є запит аудиторії, тому має бути і продукт. Є запити щодо року, інді-року, того самого постпанку. Ми як артисти повинні забезпечувати всі запити слухачів. На фоні цього будується і певна конкурентоспроможність. Тобто ми можемо конкурувати з іншими музичними світами. Те, що ви виділили ці дві паралелі – це насправді існує. Я в цьому не бачу нічого поганого.

Єдине, має бути певний баланс між музикою, яка не пов’язана на пряму з патріотичністю, і, зокрема, патріотичною. Це заради того, щоб не з’являлась псевдопатріотична музика, бо такої вже багато розвелося, але це тимчасове явище.

– Якщо виділяти так звану шароварщину, то навіть музичні блогери вже кажуть, що забагато подібного контенту.

– Звичайно, це є. Це дещо спекуляції на ситуації. Але ми від цього нікуди не втечемо. Особисто я сприймаю це як належне.

– Щодо пісні Касета. На неї Mr. Frostovik (Микола Кущ – захисник Маріуполя. – Ред.) зробив ролик, в якому показані кадри оборони міста в одні з найпекельніших днів. Як ви на це відреагували? 

– Це був шок. Я підписаний на безліч пабліків у Telegram. І це був ексклюзивний матеріал. До цього з Маріуполя не було так багато матеріалів. Тому відео Mr. Frostovik – це був перший розширений звіт того, що там відбувалося. Через це всі пабліки підхопили це відео і почали його активно шерити. Це був приємний шок, але я розумів, що нині на мене звалилася і відповідальність. Якщо так сталося, то не просто так. Це знак, що треба рухатись далі. 

– Який фітбек від слухачів, зокрема військових, вам запам’ятався найбільше? 

– Насправді є сумна історія. У мене був знайомий з Франківська. Йому було лише 18 років. Я пам’ятаю, що коли він слухав мої перші пісні, то активно мене підтримував. Він був моїм першим фанатом. І буквально в середині січня його відправили під Бахмут. На жаль, він там загинув. Ця історія мене дуже збила. Стало дуже лячно. Ця людина дуже любила мою музику. 

Також багато відгуків від військових, навіть з окопів. Був один боєць, який передавав мені привіт, надсилаючи відео в директ, як вони там в окопах слухають мої пісні. Для мене це була шокова ситуація. 

Також моя музика лунала на Азовсталі. Я не можу це описати словами, тому ці переживання виливаються в піснях. 

– Створення музики – це дороге задоволення. Як ви гадаєте, чи варто нині вкладатися артистам в кліпи, костюми та інше? 

– Коли мені було 15 років, на свій день народження я поїхав до бабці в село. Вона свого часу працювала в Італії, а нині доглядає господарство у селі. Вже у дуже поважному віці. Вона мені дала певну суму грошей, мама додала, інша бабця. Так я назбирав грошей і купив собі мікрофон. Я мріяв про це, бо раніше записував інструментал, біти на замовлення, але хотілося займатися своєю творчістю. 

В результаті я почав записувати треки просто в себе вдома. Починаючи з найпершого і закінчуючи Світанком, я записувався на той самий мікрофон. Зокрема, Касета була записана у моїй спальні. Там не було дорого продакшену.

Зведенням, мастерингом я також займався самостійно по уроках із YouTube. У своє просування я не вклав ні копійки. Стався якийсь закономірний процес. Я до кінця навіть не розумію. І досі треки я записую у своїй спальні, хоча і маю вже іншу техніку.