Полтавчанин Дмитро вчиться у Львові ходити на протезі – ворожий ПТУР не здолав мужнього бійця

Узимку на околицях Бахмута аеророзвідник Дмитро Устименко з побратимами 12 діб під цілодобовими обстрілами утримував позиції.

Інтенсивність боїв не давала підняти голову чи просто передихнути. Саме в той день, коли хлопців мали замінити бійці з іншої бригади, Дмитра поранило. Не випадковою кулею, чи уламком міни або снаряду. За ним персонально полював оператор ворожого ПТУРа

Дмитро щойно відійшов на 10 метрів від позиції, як побачив, що просто на нього летить протитанкова керована ракета.

– Починаю тікати вправо і бачу, снаряд змінює траєкторію, тікаю вліво – він знову змінює траєкторію і на останньому маневрі наздоганяє мене, – згадує воїн.

Він знаходить у собі сили ще й жартувати. Каже, пишається тим, що наскільки дістав окупантів, що на нього одного витратили ПТУР.

Дмитро Устименко – 28-річний айтішник із Полтави. До повномасштабного вторгнення досвіду військової служби не мав, а тримати бійцям східний фронт допомагав волонтерством.

Та коли почалася велика війна, одразу пішов до військкомату. Однак через брак військової спеціальності та велику кількість охочих – з першої спроби айтішника у ЗСУ не взяли.

Після того ж, як Дмитро побачив катівні в Бучі, вирішив бути наполегливішим. І таки зміг потрапити в підрозділ аеророзвідки.

Спершу виконував бойові задачі на півночі країни та на Харківському напрямку. А згодом його підрозділ перекинули в найгарячішу тоді точку фронту – Бахмут. Отам на Устименка відкрив полювання ворожий оператор ПТУР.

…Коли Дмитро прийшов до тями після поранення та дізнався про ампутацію лівої ноги, то спершу пошкодував, що взагалі вижив.

Проте спілкування з побратимами в Центрі реабілітації розвіяли його песимізм. Він почав ставити перед собою малі доступні цілі: спершу, щоб загоїлася рана, далі – щоб зміцніти і знову мати змогу робити речі, які робив до поранення.

Так день за днем воїн мотивував себе та плекав упевненість у власних силах.

У Центрі Незламні захисник займається з фізичними терапевтами, а протезисти нині корегують його штучну кінцівку, аби вона ідеально підходила Дмитру.

Воїн хоче якнайшвидше повернутися до служби, бо впевнений – свій дім треба захищати до кінця.

Джерело і фото: Перше медичне об’єднання Львова