«Підготовка цивільних — це елемент безпеки, без якого ми не виживемо» — офіцер 3-го армійського корпусу Анастасія Римар
Накладати турнікети, стріляти, керувати дронами — отримати ці навички безкоштовно має право кожен цивільний в Україні.
Це право закріплене в Законі України «Про основи національного спротиву» ще з кінця 2021 року.
Але розбудова системи нацспротиву на державному рівні розпочалася з початку 2025 року. У квітні Уряд затвердив розроблений Міністерством оборони у співпраці з Офісом Президента порядок створення і функціонування Центрів підготовки громадян до національного спротиву.
Вже не перший рік займається розбудовою центрів підготовки для цивільного населення лейтенант Анастасія Римар — військовослужбовець Третього армійського корпусу, доброволець з 2022 року.
Із нею спілкуємося про досвід перших Центрів нацспротиву, що створені за підтримки Третьої штурмової бригади, про перспективи державної системи та мотивацію цивільних.
— В чому полягає основна ідея нацспротиву? Чи можна сказати, що нацспротив — це БЗВП для цивільних?
— Я не називаю це БЗВП, тому що цивільних лякає це слово. Нацспротив — це базові знання та навички, які має отримати кожен українець сьогодні, коли ракета чи шахед можуть в будь-який момент будь-куди прилетіти, коли велика територія знаходиться під загрозою окупації, і ми розуміємо, що росія не збирається зупинятися — всі мають бути готові. Тому, в першу чергу, нацспротив — це про власну безпеку, про захист себе, про захист своїх рідних, і, звісно ж, про захист держави.
— Як виглядає зараз державна система нацспротиву?
— Після стількох років незалежності ми нарешті прийшли до того, що нам потрібно готувати всіх цивільних, бо ми живемо в умовах постійної небезпеки. І нарешті це є зрозумілим на рівні держави. На сьогоднішній день система підготовки цивільних складається з трьох ланок. Перша — це навчальний предмет «Захист України» для школярів 10-11 класів. Сучасна програма — багато уваги дроновій підготовці. Все виглядає добре по задуму, але реалізація так собі. Школам не вистачає матеріальної бази, а головне — викладачів. Навчати військовій справі школярів мають ветерани з бойовим досвідом. Проте умови роботи такі, що в середньому відсоток ветеранів серед викладачів «Захисту України» не перевищує 10%.
Друга ланка — це підготовка тих, хто здобуває вищу або фахову передвищу освіту, тобто студентів. Минулого року вирішили, що БЗВП для студентів буде обов’язковою. Але стало питання — хто може давати ВОС (військово-облікову спеціальність. — Авт.)? Тільки навчальні центри ЗСУ. А навчальні центри ЗСУ зараз перевантажені. Сподіваюсь, будуть ухвалені відповідні зміни до закону та введено до програм здобувачів вищої освіти «Основи нацспротиву». Це вже не БЗВП, але базові військові знання, про які ми говоримо. І це буде в обов’язковому порядку, як для жінок, так і для чоловіків-студентів.
Третя ланка — це, власне, обласні центри національного спротиву, які проводять підготовку всього населення віком 18+. Підготовка є добровільною і стосується абсолютно всіх верств населення.
— Чи розуміють представники влади на місцях тему нацспротиву? Як фінансуються обласні центри нацспротиву?
— Обласні центри нацспротиву фінансуються з обласних бюджетів, і відповідно, це дуже різне фінансування. Наскільки є розуміння в обласної влади, що це потрібно, настільки і фінансують.
Офіційно центри створені в усіх областях України, але запущені в роботу далеко не всюди. Іноді доводиться чути дуже дивні питання: чим іграшковий автомат відрізняється від ММГ (макету бойової зброї масо-габаритного. — Авт.) і чому не можна займатися з іграшковим автоматом? Або чому не можна купити китайські турнікети в 10 разів дешевші і тренуватися з ними? Пояснюємо, але іноді питання дивують, показують повне нерозуміння теми.
Закон «Про основи національного спротиву» існує з 2021-го року, і ніхто не заважав в областях розбудовувати цю систему. Деякі області це робили, наприклад, на Закарпатті був, взагалі, перший центр нацспротиву, на прикладі якого показали, що це можливо. В Київській області був створений Київський обласний центр підготовки населення до національного спротиву за підтримки Третьої штурмової бригади.
— Якщо ми вже заговорили про центр, який працює в Київській області, то розкажіть про досвід Третьої штурмової в цьому питанні. Що передбачає програма? Чи достатньо матеріальної бази в обласного центру?
— Наприкінці 23-го року до Третьої штурмової бригади звернулася Київська обласна військова адміністрація і попросила допомогти створити такий центр. Це була їхня ініціатива: вони хотіли, щоб такий центр був, і щоб в нього йшли люди. Ми його створили, вже півтора року активно проводимо навчання. Бажаючих навчатися більше, ніж наших можливостей. Ми заохочуємо людей через соцмережі, вони бачать наших інструкторів та йдуть до них. Серед інструкторів — ветерани Третьої штурмової бригади та «Азову» з великим бойовим досвідом.
Це модель центру, яку би хотілось бачити всюди. Звісно, що по фінансуванню не можна сказати, що все добре, тому що все одно обласні бюджети досить обмежені, а державних субвенцій поки немає на ці центри.
Національний спротив — це державна система. Ми стараємось максимально долучитись до розбудови, допомагаємо іншим областям, поширюємо свою модель, показуємо, як вона працює, як все має бути побудовано, щоб воно було ефективно. Минулого року ми проводили перший всеукраїнський форум НАЦСПРОТИВ 2024 за участі більше, ніж 500 учасників. Цей форум був дуже великим поштовхом для розвитку всієї сфери. І я рада, що цього року нарешті держава взяла на себе зобов’язання побудувати цю систему. Тут слід відзначити роботу Ірини Верещук. А ми, як Третій армійський корпус підтримуємо цей напрямок, тому що вважаємо, що підготовка цивільних — це елемент безпеки, без якого ми не виживемо.
У Третьому армійському корпусі, як і взагалі в нашому русі, підготовці цивільних завжди приділялося дуже багато уваги. Звісно, в міру можливостей, тому що головна задача — це війна. Є інші окремі проєкти, наприклад, Kill House — школа FPV і НРК, куди можуть приходити навчатись цивільні. Є страйкбольні турніри, які відбуваються за підтримки 3 АК, де також можуть брати участь цивільні.
— Чи готові на сьогоднішній день українці долучатись до занять? Яка їх мотивація?
— Мотивація абсолютно різна. Часто це особисті челенджі для людей. Деякі люди хочуть зрозуміти свої можливості — чи вони взагалі готові взяти до рук зброю, чи можуть вони з нею справитись. Деякі розуміють, що вони в майбутньому підуть до війська, або вже збираються, і так готуються. Сьогодні є багато підрозділів, які враховують підготовку на курсах нацспротиву. А деякі приходять, бо розуміють, що це їм психологічно необхідно, бо їх рідні на війні.
Потрібно розбудовувати таку систему підготовки, яка б приваблювала людей. Не можна розраховувати, наприклад, виключно на сектор бюджетників, яких можна загнати на курси під підпис. Так, вони пройдуть навчання, але це не завжди ефективно. Люди мають хотіти пройти це навчання. А для цього їм потрібно пояснювати, навіщо це потрібно.
Для цього потрібно сформувати команду інструкторів-ветеранів з великим бойовим досвідом, можливість навчатися у яких буде мотивацією для цивільних людей. Потрібно будувати трохи сучаснішу структуру, ніж ті, до яких у нас звикли на рівні територіальних громад.
— Чи всім українцям треба проходити підготовку? Чим це допоможе державі?
— Так, абсолютно всім треба проходити підготовку. Ми мали вже досить показовий приклад. Останній рік перед повномасштабкою у нас була кампанія «Не панікуй — готуйся». Ми проводили по всій Україні вишколи для цивільних, де іноді по 600-700 людей збиралося. Так ось велика частина учасників цих вишколів в перші ж дні повномасштабної війни прибула на місце, де формувався загін територіальної оборони «Азов-Київ». Ці люди прийшли туди, де вони знали, що їх чекають і що вони там можуть бути корисними. І ці люди склали разом з ветеранами «Азову» основу Третьої штурмової бригади. В Харкові аналогічна ситуація була з «Кракеном». Відповідно, така модель вже показала свою ефективність. Частина людей сто відсотків буде вже підготовлена і не буде боятися долучитись до війська і взяти до рук зброю.
Окрім того, нацспротив — це взагалі про розуміння того, що відбувається в державі. Тобто люди, які приходять на курси і мають якісь сумніви стосовно військової служби, стосовно ветеранів та навіть власної мотивації — вони знаходять відповіді для себе. Це своєрідні ліки від байдужості і ліки від тієї «втоми», що, як у нас люблять казати, настає від війни. Підіть на курси підготовки і отримаєте порцію мотивації та нові сценарії для життя.
