Олена Фроляк: ексклюзивне інтервʼю з головною редакторкою Фактів ICTV

Ведуча і головна редакторка Фактів ICTV, ведуча телемарафону Єдині новини Олена Фроляк поміркувала про можливість будувати плани під час війни та мірило успіху в сучасних реаліях.

В ексклюзивному інтервʼю вона проаналізувала вплив диджиталізації на телебачення та оцінила молоду журналістику.

Про підсумки та плани

– Як пройшов минулий рік та що було моральною опорою для вас в цей час?

– Рік пройшов, як у всіх – ніч минула, живі і добре. Пройшов між тривогами, роботою, обстрілами, зідзвонами рідних та заспокоєнням собаки Нори.

Опора в мене сьогодні одна – Сили оборони країни, а ще родина, робота, трохи спорту, книги і кіно. Також постійно собі кажу: Не розкисай, тримайся, вір, мрій, думай позитивно.

– Які особисті та професійні досягнення вийшло здобути за минулий рік? Чи вдалось щось із запланованого і чи взагалі були якісь плани?

– Програму мінімум — “вижити” за рік, що минув — виконала. У професійному плані записала чимало інтерв‘ю з цікавими людьми, серед них іноземці, які допомагають країні за програмою United24 – Говард Баффетт, режисер Мішель Азанавічус, американський астронавт Скотт Келлі, а також українські визначні особи, такі як перша леді Олена Зеленська чи голова СБУ Василь Малюк. Спробувала себе для YouTube. Працювала, як усі – під час тривог, обстрілів, в укритті.

Найголовніша емоція – рекордний збір для ЗСУ, під час якого всього за 6 годин нашого ефіру ми зібрали 12 млн гривень на FPV-дрони. Це було щось неймовірне, я ініціювала цей збір на День святого Миколая, який ми вперше відзначали за новим стилем. Так вийшло, що тепер це в один день з Днем ЗСУ.

Звісно, дякую нашому керівництву, Олександру Богуцькому зокрема, за акумуляцію зусиль, добру промокампанію – ми  вийшли на цифру, від якої самі ошаленіли.

Ну, що сказати, Монобанк “ліг” від навали грошей. І це була, мабуть, найбажаніша “атака” донатів на банківську систему України.

Це зробили Факти, це зробили ми, це зробили українці. Дякую всім за це!

– Чи варто, на вашу думку, взагалі будувати плани в умовах війни?

– Будувати плани треба обов‘язково, війна навчила мене ніколи більше не відкладати життя, бо воно проходить, йому байдуже на війну, обстріли, тривоги і переживання.

Воно проходить. Тому мрійте, думайте, чимось себе займайте, робіть ремонт, купуйте нову сукню, але не дуже дорогу, тому що в першу чергу –  донати.

Ми надсилаємо у Всесвіт свої мрії, думки, плани, і вони мають здатність збуватися. Знаєте, є така мудра приказка: мрійте обережно, бо мрії збуваються. Щоправда, головна мрія чомусь поки ніяк не збудеться…

Про вплив війни та диджиталізації на сучасну журналістку

– Факти вже багато років залишаються лідером телевізійних рейтингів – в чому запорука стабільного успіху? До того ж за час великої війни, і особливо за минулий рік, ви стали ініціаторкою чи підтримали багато великих зборів для військових. Що це для вас особисто?

– Якось не годиться самим себе хвалити. Думаю, частина нашого успіху пов’язана з людським обличчям, наші герої – звичайні люди, лікарі, рятувальники, сьогодні військові – справжні герої. За один сюжет тривалістю 4 хвилини ми збираємо сотні тисяч гривень допомоги.

Наші воєнкори щодня на передовій, у нас багато мобілізованих – редактори, журналісти, оператори, режисери. Ми виходимо в ефір попри удари, тривогу, обстріли, ми зняли тисячі сюжетів про розтрощені будинки і допомогли сотням тисяч знедолених людей.

Останній випадок – львівський захисник збирав на біонічний протез, він дуже дорогий. Ми показали сюжет перший раз – зібрали 500 тис. гривень, показали другий раз трохи згодом – зібрали 600 тис. гривень. І саме під час другого ефіру сюжет побачив чоловік, який переказав військовому 1 млн гривень. Ось так за два ефіри і людину врятували.

Наші журналісти теж герої, окрім воєнкорів – Харків, Дніпро, Запоріжжя, Миколаїв. Це люди-криця! Київським теж не зичити хоробрості, я ще жодного разу не чула: Не поїду на зйомки, бо обстріл. Знайти людей, які більше за них люблять свою країну і переживають за неї, мені, чесно, складно.

– У вас величезний досвід в журналістиці та створенні новинного продукту. Ви були свідком та творцем багатьох змін на ринку споживання новин. Сьогодні ми спостерігаємо чергові зміни – від втоми до новин до зміни попиту на ресурси їх споживання.

Як ви підлаштовуєтеся під ці зміни споживача? Хто сьогодні дивиться телевізор, і чи не вбачаєте ви загрозу в масштабуванні диджиталу та в тому, що більш молоде покоління українців бере новини лише з Telegram-каналів?

– У світі відбуваються просто тектонічні зміни, причому в усіх галузях. Прочитала велике дослідження американців та європейців – молодь не хоче йти у вищі навчальні заклади, обирає “роботу руками”. В американських університетах, порівняно з 2021 роком, на 10% менше студентів, це дуже значна цифра!

Зумери не хочуть витрачати мільйони, купу часу, а потім потонути в дедлайнах і нервах. Так що тепер – закривати університети?

Так і з медіа – великі зміни. Думаю, пандемія і війна ще якось стримали цей зсув в Україні. Зараз новини, особливо після страшних обстрілів, люди дивляться. Що буде після війни – побачимо. Так, люди переходять у цифру, бо це зручно та швидко, люди шукають свій контент, і я думаю, медіа будуть рухатись саме в цьому нішевому сегменті. Є така загроза, і треба бути до цього готовими. Буде сильно розвиватись YouTube, нішевий продукт для конкретної аудиторії. Це все нас торкнеться обов‘язково, і повірте, медіакерівники вже серйозно ламають над цим голову.

Точно знаю – рішення буде і його продиктує ринок. Вже можу сказати, що Факти ви також вже можете дивитись на всіх платформах –  і на телебаченні, і в диджиталі.

Чи ще хтось дивиться та довіряє телебаченню – відповідь частково я вже дала. Коли за 6 годин ефіру вдається зібрати неймовірні суми для наших військових – точно можу сказати, що телебачення дивляться та йому довіряють.

– Ви не розвиваєте особисті сторінки в соцмережах. Чому і чи маєте плани почати вести їх? Яке ваше ставлення загалом до соцмереж?

– Не люблю соцмережі за кілька речей – за хейт, хайп, фейки, графоманство, порожнечу, за те, що в пошуках чогось корисного, пізнавального і чистого – а там таке точно є, – треба перелопатити гори слів, часом нездарних, порожніх та примітивних. Мені шкода часу на це. Ну, чесно! А ще ці постійні псевдокомпліменти: ти наша красуня, ти наша розумничка, ти наше диво.

Але з іншого боку, в соцмережах, і особливо зараз, є корисний момент – це донати, можна “пропушити” важливу тему, підсвітити щось дуже актуальне і гаряче.  Я це все роблю в новинах, доначу на інших платформах, роблю це тихо, непублічно і теж успішно, повірте.

– Як оцінюєте нове покоління журналістів та блогерів? Як взагалі оцінюєте молоду журналістику нової генерації?

– Є багато талановитих молодих журналістів, ведучих, блогерів. Їх видно, бо як не крути і не “трешуй” – блогер мусить мати, що сказати людям, це моє переконання. Треш, хайп – це ще не все, і це мінливе, прохідне. Справжнє вимагає знань і глибини. І я знаю таких юнаків та дівчат, з кількома іноземними, які цікавляться, читають, ходять на виставки, в театр.

Бо журналіст – це освіченість, надивленість, начитаність, це ініціатива, креатив, критичне мислення, це багата уява і загострене почуття справедливості. Є такі! І я точно знаю – українська журналістика майбутнього – в надійних руках.

– Що ви як експерт в комунікаціях можете порадити колегам із цієї сфери, які наразі намагаються донести аудиторії свої думки?

– Порада одна – як у тому фільмі Бідолашні створіння: бороніться правдою! І я б додала ще – знаннями, ерудицією, глибиною, порівнянням, аналізом, контекстом, вивчайте “матчастину”, читайте, вчіться, аналізуйте, думайте. Що тут ще порадиш?

Про виклики та успіх

– Які виклики в роботі ви вбачаєте для себе?

– Я вже стільки працюю в медіа, що, якщо чесно, не боюся ніяких викликів. Сьогодні найбільший виклик – війна, нам би вижити і перемогти, з усіма іншими викликами впораємось, я це точно знаю.

– Ви багатосторонній професіонал – журналістка, шеф-редактор, ведуча, експерт, тепер ще і волонтер. Хто ви сьогодні більше? Яка роль для вас важливіша та більше вам притаманна?

– Головне – завжди залишатись людиною. Ця роль найголовніша! Далі я мама, дружина, колега, редактор, журналістка. Мабуть, все-таки журналістка – головна роль. Редактор теж важлива місія, мені так приємно, коли запропонована мною тема “злітає”, працює, вона корисна та пізнавальна, коли чіпляє і допомагає. Я люблю повторювати стару істину: журналістика – це ініціатива. І я ось така журналістська ініціаторка.

– Чи є у вас особиста шкала вимірювання успіху? Що для вас успіх  в сьогоднішніх умовах?

– Сьогодні для мене успіх – бути корисною людям, родині, країні, нехай це навіть трохи пафосно прозвучить. Успіх – коли допомагаєш людям, успіх – коли ти завдяки своїй ефірній “трибуні” можеш повернути справедливість і хоч трошки зробити цей світ кращим.

Загалом ми себе дуже довго недооцінювали, я маю на увазі українську пресу. Ви подивіться, як росіяни завдяки своїй пропаганді отруїли весь світ своїми наративами і своєю “русской культурай”.

Нам треба робити з такою ж рішучістю, але все навпаки – говорити і кричати правду про Україну. Про нашу історію, культуру, літературу, про себе. Не соромитись, кричати на весь світ – нас вбивають, але ми не здамося!

– Яке ваше інтерв’ю з відомою особою, яке ви брали за минулий рік, стало для вас найбільш вагомим та цікавим?

– Я дуже люблю кіно і багато його дивлюсь, тому насамперед згадаю інтерв‘ю з Мішелем Азанавічусом – французьким режисером, який приїздив до Києва в рамках проекту United24. Окрім допомоги Бучі, він був мені цікавий як володар Оскара за свій чорно-білий німий фільм Артист. Я дивилась його свого часу в кінотеатрі і раділа, коли його так високо оцінили. І тут я розмовляю з людиною, яка стояла на сцені Dolby у Лос-Анджелесі і тримала омріяну статуетку.

Він мені розповідав, як бігав зі своїм фільмом по Голлівуду і показував його, а йому, крутивши біля скроні, казали, що він несповна розуму, пропонуючи німий чорно-білий фільм. Тут би в розпач впасти, а він вперто шукав свого інвестора. І йому повірив сьогодні дуже непопулярний продюсер Гарві Вайнштайн, чуйка в нього, звісно, залізна, і так кіно дійшло до Оскара. Ось чим завершується наполегливість і віра! Ніколи не здаватись, навіть коли тобі кажуть, що ти божевільний.

Про час на себе та родину

– Сьогодні дуже важко тримати work-war-life balance, особливо коли ви щодня створюєте новини та маєте реагувати миттєво, а фронт не має вихідних. Чи вдається все ж тримати цей баланс? Чи приділяєте час собі та родині?

– Я себе постійно чимось завантажую – багато читаю, дивлюсь кіно, готую їсти, спілкуюсь з подругами, працюю. Живу, та й усе! Я вже не так трушусь, коли прилітає.

Страшно таке казати, але людина адаптується до всього, навіть до війни.

Мене взагалі тримають в балансі мої хлопці, син Антоша і чоловік Сергій. Часто до нас приходить наша дочка Наталя, вона живе окремо від нас.

А ще у нас таке чарівне об’єднувальне диво – це наша Нора. Ось так ми разом переживаємо ці важкі часи. А ще мама, брат, зідзвонюємось, коли обстріли, все, як у всіх. Переживаємо, не спимо, а потім пом’яті, але незламні їдемо на роботу. Це цитата з нашого сюжету – одна киянка так схарактеризувала ранок після обстрілів у столичному заторі: сиджу за кермом, дивлюсь на своїх колег-водіїв – всі пом’яті, але незламні після безсонної ночі.

– Рік тому у розмові з Вадимом Карп’яком ви зазначили, що любите день народження за можливість робити сюрпризи іншим. Також ви згадували, що любите влаштовувати перформанси для друзів, на кшталт спільного мініконцерту з оркестром. Чи не думали провести такий перформанс з метою масштабного збору для ЗСУ?

– Є одна ідея, але думаю це зробити не на свій день народження. Мій – дуже маленьке свято в масштабах країни, тут треба інший день вибрати. Все дізнаєтесь у свій час. Та й не до концертів чи перформансів сьогодні, скромно посидимо вдома та й усе.

– Що сьогодні побажаєте собі та українцям, окрім перемоги?

– Я бажаю вірити в перемогу, в Україну, в себе. Я бажаю всім повернутися додому, хто сьогодні далеко від нього, я бажаю всім нашим хлопцям повернутися живими, а всім мамам, які їх чекають, нарешті поплакати від щастя!

У нас попереду дуже важкі часи, до перемоги далеко, тому від нас потрібна зібраність, віра і робота на перемогу! Я бажаю всім українцям усвідомити – зараз момент нашого виживання.

Мобілізація краще, ніж окупація, справедливої мобілізації бути не може в принципі. Нам треба бути готовими до жорстких і дуже непопулярних  рішень. Війна – це страшно, але ми її переживемо і переможемо!  Слава Україні!