«Ніжин: долі та спогади» – незвичне видання про історію міста ніжинського підприємця Миколи Шкурка

Нещодавно Микола Шкурко, ніжинський підприємець, громадський діяч, меценат і краєзнавець, презентував свою книгу «Ніжин: долі та спогади». Друзі, колеги й однодумці автора зустрілися й обговорили цю подію у стінах Чернігівської ОУНБ імені Софії та Олександра Русових.

Вихід книги, присвяченої історії рідного міста, – подія особлива. Чим вона може зацікавити читачів? Що спонукало автора до її створення? Яким був шлях від задуму до готового макету? Пропонуємо нашу розмову з автором-упорядником книги, яка увібрала в себе дух Ніжина двох минулих століть, розповідає Ніжинська міська рада.

— Чиї долі й спогади лягли в основу книги?

— Вона цікава своєю побудовою – архітектурою – використаю такий інженерний термін, адже складається з двох частин: «Долі» і «Спогади». У першій частині розповідається про життєвий шлях трьох дійових осіб –однокласників Ніжинської класичної гімназії: Олександра Лазаренка, Віктора Саковича, Миколи Проценка. Другу частину становлять їхні спогади або про них і їх родини на тлі провінційного життя у Ніжині та в буремні часи соціальних потрясінь: революцій, воєн, змін режимів тощо. Усі вони вижили і багато чого досягли. Як – про це також у книзі.

— Яким був шлях до написання цього періоду історії нашого міста?

— Книга «Ніжин: долі та спогади» – це підсумок моєї 30-річної краєзнавчо-пошукової роботи в архівах і спілкування з очевидцями: історикинею Людмилою Проценко і диригентом Іваном Гамкалом, письменником Ігорем Качуровським і його кузиною Аллою Сакович, Камілою Лазаренко і її доньками… Вони залишили свої спогади, частково на моє прохання. Дещо видавалося відразу, інше оприлюднено тільки зараз. Без перебільшення, це унікальна праця! Хотілося б, аби краєзнавці Чернігова й Ніжина продовжили дослідження родоводів. Це і є жива історія, яка мотивує до підтримки своєї держави. Для цього прислужиться потужний іменний покажчик у кінці книги.

Дорога до цього видання розпочалася на початку 1993 року з виходом тоненької книжечки «Історія Ніжина мовою дат», у якій зібрано пам’ятні дати нашого міста. Коли я добирав матеріал для неї, то з легкої руки Володимира Симоненка, ніжинського архівіста, натрапив на машинопис спогадів Федора Даниловича Проценка. Він був надрукований у 30-х роках минулого століття. Цей матеріал залишався поза увагою дослідників. Але у ньому була маса фактажу, імен, дат. Саме з цього першоджерела я взяв для довідника пару дат з життя Федора Проценка: про відкриття за його клопотанням Народного дому 1893 року та про заснування 1927 року Ніжинської хорової капели під його керівництвом.

Мене зацікавила постать Федора Проценка. Я відшукав у Києві його онуку Людмилу Андріївну Проценко. Вона у співавторстві з відомим диригентом і музикознавцем Іваном Гамкалом 1990 року випустила книгу «Життєпис. Спогади», де були в основному розповіді про її батька Андрія Федоровича Проценка, видатного флейтиста. У липні 1993 року ми зустрілися в неї у Києві, й вона надала мені масу матеріалу про свого улюбленого діда та подарувала свою книгу, в якій зробила для мене напис: «З подякою за відродження пам’яті мого діда Федора Даниловича Проценка». І вже у грудні того ж року я випустив книгу «Федір Проценко. Мистецькі спомини. 1880–1930». У ній розповідається про культурно-мистецьке життя Ніжина за пів століття. Її текст повністю увійшов до книги.

Ще одним кроком стало видання 2015 року «Спогадів про дореволюційний Ніжин Олександра Миколайовича Лазаренка», який був знайомий з багатьма видатними сім’ями Ніжина. Ці спогади – теж машинопис – потрапили до мене з Мюнхену від Ігоря Качуровського, з яким я довго листувався і який отримав їх від Алли Сакович, його двоюрідної сестри з Києва.

Це основні етапи творення книги, а скільки ще було невідомого! Так, біографію Миколи Проценка довелося визбирувати по крупицях, а головна таємниця його життя так і залишилася нерозкритою.

Книга «Ніжин: долі та спогади» має надзвичайно інформативний іменний покажчик. Він дуже довгий – 23 сторінки імен. Можемо взяти будь-яке ім’я – і від того буде витися своя ниточка загальної історії нашого міста і країни в цілому.Реклама:

— Звісно, книга містить багато цікавих і досі не відомих нам фактів, історій, подій. Який епізод з неї можете розповісти нашим читачам?

— Там досить багато саме такого матеріалу, тому розкажу про одну цікавинку. Після Жовтневого перевороту 1917 року Марія Костянтинівна Заньковецька не сприйняла нову владу і звернулася вже до очільника Української Держави Павла Скоропадського з проханням заснувати в Україні державний театр. Але Гетьман не зміг його задовольнити. Тоді Марія Костянтинівна з цією ідеєю прибула до давнього друга Проценка у Ніжин. Завдяки співпраці з Федором Даниловичем було вперше відкрито український театр, названий її іменем.

Уявляєте, який вплив мала ця подія на культурне, зокрема театральне, життя у державі! Уряд Павла Скоропадського призначив за це Марії Костянтинівні довічну державну пенсію. І до самої смерті Марія Заньковецька була ніби ангелом-охоронцем своїх ніжинських друзів… Тож нам є чим пишатися.

— З якою думкою Ви працювали над виданням? Що хотіли донести своїм читачам?

— Нам кожному треба повертати свої борги. Ми виросли у цьому гнізді, у Ніжині, – і ми повинні сюди повертатися, залишати свій внесок у життя рідного міста. І, як бачимо на прикладі героїв книги, це гніздо не порожніє.

Олександр Лазаренко подарував Ніжину колекцію предметів дорожнього побуту й документів з історії кінної пошти. Вона стала основою музею «Ніжинська поштова станція». Батько Миколи Проценка – Федір Данилович зробив неоціненний внесок у культурне життя міста, а небіж Віктора Саковича – Ігор Качуровський уславив Ніжин літературною творчістю.

— Будь-яке видання – це колективна робота…

— Так, хочу подякувати всім, хто допомагав реалізовувати цей проєкт і брав у ньому безпосередню участь. Насамперед вдячний літераторці з Києва Олені Бросаліній, яка порадила залучити до співпраці перекладачку з російської мови Юлію Дембовську та художницю-макетувальницю Ларису Вировець. Не уявляю успіх книги без участі редакторки і моєї помічниці в архівних пошуках у Чернігові Інни Фтомової, допомоги завідувачки ніжинського архіву Вікторії Микитко, творчої співучасті ніжинських видавців Людмили і Миколи Лисенків.

— Звісно, буде багато охочих ознайомитися з цією книгою. Де можна її взяти прочитати або купити?

— Вона є в електронному варіанті на сайті Благодійного фонду «Ніжен». Безплатно розповсюдили наклад серед головних бібліотек, мистецьких закладів і музеїв України, області, міста. Також пропоную бібліотекам області звертатися – благодійний фонд зробить додатковий випуск книги.

А на завершення розмови хочу процитувати відгук на Вашу книжку Раїси Борщ із Чернігова: «Автор зберіг у душі й доніс до сучасників аромат старого Ніжина. Курйозні ситуації відомих і невідомих нам людей розкривають перед нами сторінки життя древнього європейського міста».

У матеріалі використано фотографії зі сторінки Чернігівської ОУНБ ім. Софії та Олександра Русових

Як повідомляв MYNIZHYN, у Ніжинському краєзнавчому музеї імені Івана Спаського відбулася презентація нової книги «По обидва береги серця». Автор книги, Олександр Забарний, зібрав найближчих друзів та шанувальників, щоб разом розділити радість виходу книги, над якою він працював протягом 12 років.