Мати героя Небесної сотні Василя Прохорського з Чернігівщини 9 років вирощує калиновий гай в пам’ять про сина

«Пам’ять — це не сльози, а продовження життя кожного загиблого героя», — так каже 75-річна Світлана Діденко із Щучої Греблі, що на Чернігівщині, про калиновий гай, який вона висадила в пам’ять про сина дев’ять років тому. Василь Прохорський — герой Небесної сотні, який загинув 18 лютого 2014 року на Майдані у Києві. За словами Світлани Діденко, через біль від втрати сина вона спочатку хотіла піти з життя. А після невдалої спроби вирішила перетворити чагарники біля дому на алею пам’яті. Тепер щорічно з врожаю калини Дмитрівська селищна рада заготовляє варення і відправляє його Збройним Силам України.

Світлана Діденко розповідає, що 18 лютого 2014 року син перестав виходити на зв’язок. Рідні розпочали пошуки. Його тіло знайшли після втечі президента Віктора Януковича, 22 лютого, у київському морзі на Оранжерейній.

«Коли син допомагав витягувати поранених з Євромайдану, він був жорстоко побитий, а потім розстріляний. П’ять куль. За три години до своєї смерті, у Facebook на своїй сторінці, він написав: “Рабів до раю не пускають”. Останні слова, які він сказав брату, на прохання вийти з Майдану: “Воля або смерть».

Світлана Діденко пригадує, чому хотіла піти з життя.

«Щоб пошвидше зустрітися зі своїм синочком. Та в мене нічого не вийшло. І після того я зрозуміла, що я могла наробити. І мені так захотілося жити! Я вирішила жити і працювати для того, щоб пам’ять про мого сина була живою».

Облаштувати сад та територію біля дому, пригадує жінка, одразу неможливо було це зробити.

«Тут були чагарники. Із 70 років люди зносили сміття, які проживали поруч. Сама зробити я нічого не могла. Я оббивала пороги чиновників. Вони мені обіцяли, але так нічим і не допомогли. Мені допоміг тільки депутат Давиденко Валерій Миколаєвич, нині покійний. На цьому місці працювала техніка, така тяжка техніка, цілий тиждень. Вивезли 32 камази».

2017 року Світлана висадила саджанці калини та зробила пам’ятну дошку.

«Ми тут посадили більше 100 кущів калини. І за рік вже почали деякі кущики навіть давати невеличкий врожай. І ось тепер ми маємо таку красу. Минулого року (2025, — ред.) зібрали 320 кілограмів калини. Калину заготовляє селищна рада. Потім переробляють і відсилають нашим захисникам на передову для того, щоб наші хлопці були і живі, і здорові».

Також у пам’ять про сина мати побудувала капличку поруч із будинком. 

«Син був віруючою людиною. Після смерті сина я продала два гектари землі, яку мені надала держава. І за ці кошти побудувала капличку. Я сюди приходжу, коли мені боляче, коли мені погано. Тому що час не лікує, просто звикаєш жити з цим болем».  

Жінка каже: щоденна робота в калиновому гаю додає їй моральних сил та наснаги жити далі після втрати старшого сина. 

«Якщо ти не маєш якоїсь мети у житті, то ти не людина, ти овоч. А я маю мету. Я і надалі буду працювати, щоб ще красивіше зробити. Я хочу звернутися до мам, які втратили своїх синів і доньок у цій пекельній, ніким і нічим не виправданій війні. Дорогі матусі, об’єднуйтеся. Висаджуйте алеї, парки, гаї, в пам’ять про своїх дітей. Не сподівайтеся, що це хтось за вас зробить. Бо пам’ять — це не сльози. Пам’ять — це продовження життя кожного загиблого героя».

Підписуйтесь на Суспільне Чернігів і на інших платформах: Telegram, Facebook, Viber, YouTube, WhatsApp, TikTok.